Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, в тому числі передбачено у статті 7.2.4 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), статті 111 Кодексу європейського договірного права, є інститут астренту.

Саме про інститут астренту ми з Вами поговоримо в огляді Постанови ВП ВС від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (https://tinyurl.com/ysnkkdpt), огляд якої пропонує у своєму телеграм-каналі Трохи про приватне право суддя КЦС ВС Василь Крат.

У правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere – примус, фр. l'astreinte – штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду.

Цей ефективний правовий інститут, який стимулює боржника до виконання судового акта у найстисліші строки, з’явився у Франції, та нині застосується в багатьох європейських країнах.

Астрент є додатковим зобов’язанням для боржника, що базується на процедурі, відповідно до якої перспектива сплатити більшу суму, ніж ту, яку боржник повинен був сплатити спочатку, має змусити діяти боржника та виконати рішення суду якнайшвидше. Завданням суду у визначенні судової неустойки є саме виконання судового рішення, а не стягнення додаткових сум з боржника. У цьому полягає мета астренту. Астрент не є формою стягнення чи відшкодування збитків, а є санкцією за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення.

Тож астрент є засобом стимулювання боржника виконати у найкоротші строки рішення суду, ухвалене за наслідком розгляду спору щодо нього. З однієї сторони, він попереджає відповідача про те, що невиконання ним рішення суду матиме наслідком додаткове нарахування судової неустойки (превентивна попереджувальна функція), а з іншої – надає можливість позивачу отримати компенсаційні наслідки прострочення виконання боржником рішення суду (компенсаційна функція).

Астрент в класичному розумінні має такі характерні риси:

·є різновидом судової неустойки, тобто носить характер додаткового зобов’язання;

·суд встановлює його на майбутнє: під час ухвалення рішення суд дає певний строк на його виконання й у разі прострочення виникає обов’язок зі сплати астренту;

·переважно присуджується на користь позивача за його зверненням, хоча в деяких країнах це присудження здійснюється за ініціативою суду на користь держави;

·не звільняє від відповідальності за виконання основного зобов’язання; застосовується переважно до негрошових зобов’язань, проте допускається застосування й до зобов’язань грошового характеру;

·метою є стимулювання боржника своєчасно виконати цивільно-правове зобов’язання, підтверджене судовим рішенням;

·переважно питання застосування астренту суд вирішує одночасно з ухваленням рішення, проте не виключає можливості такого присудження і в подальшому;

·його розмір, як правило, законодавчо не встановлено, та суд визначає його на власний розсуд індивідуально у кожній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів справедливості, співмірності, недопустимості отримання вигоди від неправомірної чи недобросовісної поведінки;

·може бути як у виді фіксованої (одноразової) суми, так і у виді платежу, що періодично збільшується;

·після присудження може бути скасований судом за згодою стягувача або у разі об’єктивної неможливості боржника виконати судове рішення. 

Першоджерело: https://t.me/glossema/1970