Нещодавно засобами масової інформації поширювалася публікація наступного змісту: у Фінляндії суд зняв звинувачення у сексуальних домаганнях із колишнього мера одного з міст, пояснивши це тим, що «закоханість не є злочином». У надісланих своїй підлеглій повідомленнях (понад тисячу!), не пов’язаних із роботою, на більшість з яких вона не відповідала, та у коментарях під фото працівниці на Facebook, в яких чоловік хвалив зовнішність жінки, суд не знайшов сексуального підтексту. Не зміг суд підтвердити і ствердження жінки про те, що керівник торкався її сідниць. Чоловік відкидав звинувачення у сексуальних домаганнях та зазначав, що був закоханий у жінку.
У зв’язку з викладеною вище ситуацією виникає питання, а яким чином українське законодавство захищає від сексуальних домагань на робочому місці?
Якщо проводити паралелі між українським і міжнародним законодавствами, то згідно з останнім сексуальне домагання є значно ширшим поняттям.
Згідно з міжнародним правом, домагання на роботі (харасмент) – це небажана поведінка сексуального характеру. Це може бути як фізичний контакт і пропозиції, так і натяки сексуального характеру, демонстрація порнографії і сексуальні вимоги, вчинені словами або діями. Така поведінка може бути образливою, становити загрозу здоров’ю та безпеці; вона є дискримінаційною, коли жінка має вагомі підстави вважати, що її відмова може нашкодити її працевлаштуванню, найму та просуванню службовими сходами включно, або коли це створює вороже середовище на роботі. Вказані положення закріплені в Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (до речі, практично повсюдно з сексуальними домаганнями асоціюють тільки жінку, але жертвою може виявитися і чоловік).
Визначення сексуального харасмента надає також Комітет МОП (Міжнародна організація праці). Так, сексуальним харасментом є «будь-яка образа чи невідповідне зауваження, жарт, натяк чи коментар з приводу одягу особи, будови її тіла, віку, сімейного стану тощо; поблажливе чи патерналістське ставлення з сексуальними ускладненнями, що підривають гідність; будь-яке небажане запрошення чи вимога, невираженого чи явного характеру, незважаючи на наявність або відсутність погроз; будь-який похітливий погляд або будь-який жест, що асоціюється з сексуальністю; та будь-який непотрібний фізичний контакт – такий як дотики, пестощі, щипок чи напад».
Донедавна термін «харасмент» в нашій країні не був відомий, а в українському законодавстві такий термін взагалі відсутній. Разом з тим певні визначення того, що відноситься до форм «харасменту» наявні в українському законодавстві, а саме сексуальні домагання, насильство за ознакою статі.
То ж чи вважається залицяння з фізичними дотиками, натяками, жестами, коментарями з сексуальним підтекстом – злочином? Межа між звичайними теплими відносинами колег, компліментами, добродушними коментарями й сексуальними домаганнями є досить тонкою. Визначальною рисою сексуального домагання є небажаність таких дій для однієї зі сторін. Небажана поведінка – це та поведінка, яка може образити, принизити, створити атмосферу напруги, ворожості, тоді як сексуальна гра по суті своїй передбачає свободу і бажаність. Простіше кажучи, харасмент – це «зламування» особистих кордонів жертви без її згоди.
В українському законодавстві термін «сексуальні домагання» запроваджено з ухваленням Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 рік). Сексуальні домагання – це дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (дотики, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.
Проте, правники вважають таке визначення вузьким й недосконалим, адже воно не охоплює всіх можливих варіацій сексуальних домагань, таких як: домагання колег, друзів, знайомих тощо.
Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику в справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» вказує, що матеріальна залежність потерпілої особи має місце, зокрема, тоді, коли вона перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, проживає на її житловій площі, а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи.
Механізм захисту від сексуальних домагань, передбачений у ст. ст. 22, 23 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», дає можливість звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) із питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів держави та суду.
Окрім цього, Закон встановлює, що особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань.
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» зобов’язує також роботодавця «вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань», щоправда, не визначає, які саме заходи повинні вживатися, та не встановлює відповідальності за недотримання цієї норми.
Недопущення сексуальних домагань вже фіксується і у колективних договорах на підприємствах, у нормативно-правових документах. У багатьох університетах України прийняті Положення про профілактику та протидію сексуальним домаганням, є скриньки довіри для потерпілих.
У Кримінальному кодексі України наявний окремий розділ IV, який присвячений злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканості. Саме статтею 154 «Примушування до вступу в статевий зв’язок» вказаного розділу передбачена лише відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні. Однак, у законодавчому визначенні сексуальні домагання – ширше поняття, ніж примушування до вступу у статевий зв’язок і перше поняття охоплює друге. Тобто примушування до вступу у статевий зв’язок завжди буде сексуальним домаганням, але не кожне сексуальне домагання виражається лише в примушуванні до вступу у статевий зв’язок. Окремої статті «Сексуальні домагання», яка б чітко визначила це поняття та умови настання відповідальності за такі дії і не лише у відносинах трудового, службового матеріального чи іншого підпорядкування національне законодавство не містить.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 154 КК України, примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Відповідно до ч. 2 цієї статті, примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла особа матеріально або службовою залежна карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років. Відповідно до ч. 3 дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої особи чи її близьких родичів, або з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», «примушування за своїм змістом включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру (звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо)».
Але слід відмітити, що потерпілій особі, відносно якої скоєно злочин, треба довести не тільки непристойні дії начальника, а й сам факт примусу і бажання вступити в статевий зв’язок. Сама лише пропозиція особі, яка залежна по роботі, до вступу у статевий зв’язок, за відсутності примушування, виключає застосування ст. 154 КК. Не можна розглядати як примушування обіцянку іншій особі покращити її матеріальне або службове становище, якщо жінка або чоловік дадуть згоду на вступ у статевий зв’язок. Такі дії, спрямовані на спокусу, складу злочину, передбаченого ст. 154 КК, не містять. Інша справа, якщо за відмову керівник погрожує звільнити особу.
Варто зауважити, що міжнародне законодавство йде шляхом встановлення відповідальності за домагання будь-якого працівника, а не лише керівника. Щодо цього у Пояснювальній доповіді до Європейської соціальної хартії підкреслюється, що сексуальні домагання – це небажана поведінка сексуального характеру з боку керівництва і колег включно, що зачіпає гідність працівників. Згідно з законодавством України відповідальність несе лише керівник.
Відповідно до абзацу 7 ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», насильство за ознакою статі – діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов’язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті.
За такі дії статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. передбачена адміністративна відповідальність. Санкція статті передбачає відповідальність у вигляді штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Проте на практиці цей варіант майже ніколи не використовується.
Судову практику по харасменту за ч. 2 ст. 154 КК знайти не вдалося. Звісно, що такі випадки існують, проте в силу зрозумілих причин, звернення до суду є поодинокими.
Щодо захисту прав потерпілих в порядку цивільного провадження шляхом звернення до суду із позовом про захист честі та гідності осіб, то такі звернення є, але на жаль, залишаються безуспішними за недоведеністю. І, навпаки, кривдники, які звертаються до суду з аналогічними позовами, як не дивно, досить часто виграють процес.
Як бачимо, на сьогодні, в Україні тема відповідальності за домагання на роботі мало розвинена. І причиною цьому є як відсутність чітко визначеного поняття «сексуальне домагання» в його широкому значенні, відсутність відповідальності за такі діяння, так і відсутність бажання постраждалих відстоювати свої права через складність доведення вини кривдника, якість правової допомоги та тактики захисту. Однак слід відмітити, що 20 червня 2022 року Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, яка зобов’язує держав-учасниць встановити на законодавчому рівні відповідальність за сексуальні домагання. Матимемо надію, що найближчим часом вектор розвитку у вирішенні цього питання зміниться в позитивну сторону.
Матеріал підготувала Лілія Єрмоленко, адвокат, член Центру сімейного права
Зареєструватися на найближчі заходи Центру сімейного права:
• Особливості поділу спільного майна подружжя, якщо один з подружжя є фізичною особою – підприємцем. https://tinyurl.com/29jtyhuc
• Особливості поділу частки в статутному капіталі юридичної особи в справах про поділ спільного майна подружжя. https://tinyurl.com/4vh9v6b3