Розповсюдження на території України видавничої продукції, що має походження або виготовлена або ввозиться з території держави-агресора, без наявності відповідного дозволу, тягне за собою застосування адміністративно-господарських санкцій та вилучення з обігу видавничої продукції

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 20.05.2019 № 11 «Про накладення адміністративно-господарського штрафу за розповсюдження на території України видавничої продукції, що має походження (виготовлена) та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, без відповідного дозволу, передбаченого статтею 28-1 Закону України «Про видавничу справу», яким накладено адміністративно-господарський штраф на ФОП ОСОБА_1.

На обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що книжки щодо продажу яких, на неї накладено штраф, були ввезені нею для власного користування без наміру перепродажу та привезені у ручній поклажі. Законом України «Про видавничу справу» допускається ввезення на митну територію України та розповсюдження на її території видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора без наявності відповідного дозволу у разі, якщо вказана видавнича продукція ввозиться громадянами в ручній поклажі або супроводжуваному багажі загальною кількістю не більше 10 примірників. З цих підстав позивачка вважала, що склад правопорушення щодо розповсюдження без відповідного дозволу друкованої продукції, виготовленої в країні-агресорі, відсутній.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 20.05.2019 № 11 «Про накладення адміністративно-господарського штрафу за розповсюдження на території України видавничої продукції, що має походження (виготовлена) та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, без відповідного дозволу, передбаченого статтею 28-1 Закону України «Про видавничу справу», яким накладено адміністративно-господарський штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державного комітету телебачення і радіомовлення України (01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 2, код ЄДРПОУ 00013936) судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановленим Законом № 318/97-ВР виключенням допускається ввезення на митну територію України та розповсюдження на її території видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора без наявності відповідного дозволу у разі, якщо вказана видавнича продукція ввозиться громадянами в ручній поклажі або супроводжуваному багажі загальною кількістю не більше 10 примірників.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ввезення позивачем видання в одному примірнику підпадає під виключення, передбачене частиною першою статті 28-1 Закону № 318/97-ВР, та подальше розповсюдження такого видання не вимагає отримання відповідного дозволу.

Також суд першої інстанції виходив з того, що складення протоколу № 14 та вилучення книги здійснено фактично після укладення та виконання угоди купівлі-продажу, що свідчить про те, що вилучення здійснено не у позивача.

Крім того, суд звернув увагу, що протокол від 14.05.2019 № 13 містить інформацію про складання його посадовими особами відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2, проте підпис ОСОБА_2 в графі напроти його прізвища відсутній, що свідчить про порушення п. 6 Порядку накладення Державним комітетом телебачення і радіомовлення України адміністративно-господарських штрафів, затверджених наказом Держкомтелерадіо України від 17.10.2017 року №384.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.04.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з аналізу положень ч. 1 ст. 28-1 Закону № 318/97-ВР можливо дійти висновку про те, що виключення із загального правила щодо наявності відповідного дозволу, стосується лише випадків ввезення громадянами видавничої продукції (за умови її ввезення в ручній поклажі або супроводжуваному багажі загальною кількістю не більше 10 примірників), а не випадків розповсюдження вже ввезеної (за загальним правилом чи за виключенням) такої видавничої продукції.

З огляду на встановлений факт розповсюдження позивачкою вказаної видавничої продукції без відповідного дозволу, що останньою і не заперечується, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для притягнення останньої до відповідальності, яка передбачена ст. 28-1 Закону № 318/97-ВР.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії посадових осіб відповідача не суперечать ані положенням Закону № 318/97-ВР, ані Порядку накладення Державним комітетом телебачення і радіомовлення України адміністративно-господарських штрафів, затвердженим наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 17.10.2017 №384, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.11.2017 за № 1367/31235, яким визначено процедуру оформлення Державним комітетом телебачення і радіомовлення України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в інформаційній сфері, документів щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог    статті 28-1 Закону України «Про видавничу справу».               

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що з протоколу від 14.05.2019 № 13  вбачається, що його складено головним спеціалістом відділу контролю за розповсюдженням видавничої продукції управління дозвільної процедури та контролю за розповсюдженням видавничої продукції ОСОБА_3, від імені якого цей протокол і підписано.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

На обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що судом першої інстанції правильно було зроблено висновок, що ст. 28-1 Закону України «Про видавничу справу» містить виключення: видавничу продукцію, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, загальною кількістю не більше 10 примірників можна ввозити на митну територію України в ручній поклажі або супроводжуваному багажі та розповсюджувати на її території без відповідного дозволу.

Також покликається на те, що вилучення видавничої продукції саме у неї не відбулося, тому це не може бути підтвердженням факту розповсюдження видавничої продукції без відповідного дозволу, передбаченого ст. 28-1 Закону України «Про видавничу справу».

Також покликається на те, що у протоколі № 13 не вказано посади уповноважених осіб Держкомтелерадіо України, які його підписали, а лише їхні прізвища та ініціали: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також відсутній підпис ОСОБА_2.

Також покликається на те, що вона не розповсюджувала видавничу продукцію, а продала її лише один раз. Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду:

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач розповсюджувала на території України видавничу продукцію, що має походження (виготовлена) та/або ввезена з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України без дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в інформаційній сфері, що відповідно до частини 22 статті 28-1 Закону № 318/97-ВР є підставою для застосування щодо позивача адміністративно-господарських санкцій у формі накладення адміністративно-господарського штрафу та вилучення з обігу видавничої продукції.

Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що частина 1 статті 28-1 Закону № 318/97-ВР містить виключення щодо можливості ввезення зазначеної видавничої продукції в ручній поклажі або супроводжуваному багажі загальною кількістю не більше 10 примірників та її розповсюдження також є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 22 статті 28-1 Закону № 318/97-ВР розповсюдження на території України видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, без наявності відповідного дозволу, передбаченого цією статтею, тягне за собою застосування до розповсюджувачів такої продукції адміністративно-господарських санкцій у формі накладення адміністративно-господарського штрафу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат за кожен випадок такого розповсюдження, вчиненого вперше, та у розмірі п’ятдесяти мінімальних заробітних плат за кожен наступний випадок такого розповсюдження.

Таким чином, склад правопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності, визначено саме частиною 22 статті 28-1 Закону № 318/97-ВР, а не частиною першої цієї статті.

При цьому, за змістом частини 22 статті 28-1 Закону № 318/97-ВР відповідальність настає саме за розповсюдження видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, без наявності відповідного дозволу, і настання такої відповідальності не постановлено у залежність від способу та мети ввезення зазначеної видавничої продукції.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону № 318/97-ВР розповсюдження видавничої продукції –  доведення видавничої продукції до споживача через торговельну мережу або в інший спосіб.

Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що вона не розповсюджувала видавничу продукцію, а продала її лише один раз, також є безпідставним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено і позивачем не заперечується факт продажу видавничої продукції з порушенням вимог статті 28-1 Закону № 318/97-ВР, відповідальність за що настає незалежно від кількості проданої продукції.

Покликання позивача на спростування факту розповсюдження видавничої продукції, що має походження (виготовлена) та/або ввезена з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України без відповідного дозволу на те, що на момент вилучення видавнича продукція у неї уже не перебувала також є безпідставним, оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено факт розповсюдження позивачем зазначеної видавничої продукції, а обставини вилучення такої продукції не спростовують факт її розповсюдження.

Також безпідставним є покликання позивача в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що протокол про накладення адміністративно-господарської санкції від 14.05.2019 № 13 не підписано посадовою особою відповідача ОСОБА_2, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що протокол складено головним спеціалістом відділу контролю за розповсюдженням видавничої продукції управління дозвільної процедури та контролю за розповсюдженням видавничої продукції ОСОБА_3, яким і підписано цей протокол, що відповідає приписам пункту 7 Порядку № 384.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо правомірності рішення відповідача про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу та постановив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін.

Джерело: https://tinyurl.com/4ntupx6v