Розподіл майна подружжя: актуальна практика Верховного Суду
Про розподіл майна подружжя: актуальна практика Верховного Суду розповіла кандидат юридичних наук, науковий консультант Департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Анастасія Грабовська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Матеріали заходів
17.04.2025

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками актуальну практику Верховного Суду у справах про розподіл майна подружжя, а саме:

  • 1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно.
  • 2. Щодо особистої приватної власності подружжя.
  • 3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках.
  • 4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя.
  • 5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
  • 6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
  • 7. Щодо стягнення боргу з подружжя.
  • 8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого.
  • 9. Щодо відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
  • 10. Щодо поділу між подружжям права, що виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу.
  • 11. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об’єкт самочинного будівництва.
  • 12. Частка учасника господарського товариства як об’єкт спільної сумісної власності подружжя.
  • 13. Щодо поділу частки корпоративних прав.
  • 14. Договір між подружжям щодо поділу нерухомого майна.

У рамках характеристики актуальної практики Верховного Суду у справах про розподіл майна подружжя акцентовано на наступному:

1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно

Згідно із статтею 60 СК України:

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання ВП ВС, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

2. Щодо особистої приватної власності подружжя

Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  • майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  • майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
  • майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  • житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;
  • земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953cв19).

Житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя лише в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Постанови КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 1311/832/12-4 (провадження № 61-6409св18); від 07.11.2018 у справі № 686/2762/15-ц (провадження № 61-40136св18); від 24.03.2020 у справі № 367/3800/14-4 (провадження № 61-15939св 19).

3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при його розподілі ділиться в рівних частках між ними, якщо шлюбним договором або домовленістю не визначено іншого (Постанова ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Аналогічна позиція сформульована у постановах ВС від 12.02.2020 у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19); від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) тощо).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім’я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім’я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відчуження частки цього майна на публічних торгах без згоди іншого з подружжя порушує право останнього як співвласника на вільне користування і розпорядження нерухомим майном. Постанова КЦС ВС від 01.04.2020 у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Постанови КЦС ВС від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19, від 06.11.2024 у справі № 405/1459/20.

Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15.

Грошові кошти банківського вкладу є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу між ними в рівних частках. Постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 756/14404/15-ц (провадження № 61-24789св18).

4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя

При  посиланні на вимоги  ст. 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Наявність істотного збільшення вартості  є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Постанова ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20):

Для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об’єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення.

Розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

Якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості у період шлюбу, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на ½ частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов’язане з вкладенням у об’єкт особистої приватної власності за час шлюбу спільних коштів подружжя.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін  та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка  має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

Істотність такого збільшення має бути пов`язана із спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Постанови КЦС ВС від 05.12.2018 у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17): http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 78496805; від 16.12.2019 у справі № 308/4390/18 (провадження № 61-7230св19):

З урахуванням неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов’язків та неналежного матеріального забезпечення сім’ї частку іншого з подружжя у спільному майні може бути збільшено. Обов’язок стосовно доведення обставин, які вказували б на наявність підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз. 1 і 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

  • частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
  • річ є неподільною;
  • спільне володіння і користування майном є неможливим;
  • таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімʼї (ч. 1 ст. 365 ЦК України).

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

ВП ВС зауважила, що приписи ч.ч. 4 та 5  ст. 71 СК України  і  ст. 365 ЦК України  з урахуванням принципу розумності треба розуміти так:

  1. правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі  ст. 365 ЦК України  заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);
  2. якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі

Постанова ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19:

Співвласник майна може витребувати частку, яка належить йому у праві спільної сумісної власності, з незаконного володіння незалежно від того, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним у натурі.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.

Такий висновок узгоджується з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі. Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у ст. 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у ст. 367 ЦК України.

ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку КЦС ВС в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

7. Щодо стягнення боргу з подружжя

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Постанови КЦС ВС від 11.11.2019 у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18); від 22.10.2018 у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18; від 09.01.2019 у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17); від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18); від 04.03.2020 у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19).

У справі № 337/474/14-ц КЦС ВС зазначив, що оскільки на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя на виконанні у відділі ДВС перебував виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь кредитодавця коштів у сумі 1 199 820, 00 грн, …взявши до уваги подальші дії учасників справи, направлені на відчуження спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб у зв’язку з тим, що у разі поділу майна будуть порушені права та інтереси особи, яка є правонаступником кредитодавця, оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу з відповідача на користь правонаступника кредитодавця.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Грошові зобов’язання за кредитним договором є об’єктом спільної сумісної власності.

Постанова КЦС ВС від 18.07.2018 у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18).

8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого

Для укладення договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин». Такі висновки викладено зокрема у постановах КЦС ВС від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18.12.2018 у справі № 755/12668/16-ц (провадження № 61-33504св18), від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 30.06.2021 у справі № 462/2662/20 тощо.

Для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у ч. 1 ст. 1047 ЦК, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.   Згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного  мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі. У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі ч. 2 ст. 65 СК. Постанова від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

9. Щодо відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї

ВП ВС підтримала правовий висновок Верховного Суду України (у постановах від 27.04.2016 у справі № 537/6639/13-ц та від 14.09.2016 у справі № 334/5907/14-ц) щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, визначивши, що при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені  законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 ЦК має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Постанова ВП ВС від 30.06.2020 року у справі №  638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

10. Щодо поділу між подружжям права, що виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу

  • Постанова КЦС ВС від 22.01.2025 у справі № 753/7776/22:

З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для оскільки саме по собі укладання ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до подружжя майнових прав на квартиру.

При цьому у зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири та сплатою грошових коштів за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред`являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.

  • Окрема думка Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 753/7776/22 (провадження № 61-9678св23):

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовів апеляційний суд, з яким нажаль погодились і троє суддів касаційного суду, заперечили виникнення у ОСОБА_2 на підставі попереднього договору купівліпродажу права вимоги, яке є також майновим і подільним правом, дійшовши безпідставного висновку, що за цим договором ОСОБА_1 має право лише вимагати частину сплачених за договором коштів.

Такий висновок є хибним, а поділ майна подружжя в цій частині у вказаний (запропонований) спосіб є також і несправедливим. Виникле у сторін цих правовідносин право вимоги та законне сподівання отримати в майбутньому у власність частину квартири очевидно не є рівноцінним частині коштів сплачених забудовнику за попереднім договором ще у 2020 році.

Простими словами вартість квартири, яку в майбутньому мала б отримати позивач маючи на це повне право, в рази перевищуватиме суму коштів внесених за попереднім договором, враховуючи вартість ціни квадратного метра на стадії початку будівництва, та  іншу на стадії його закінчення, сплив значного часу (більше п`яти років), інфляційні процеси тощо.

11. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об’єкт самочинного будівництва

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.

Постанови ВСУ від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13 та від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15; КЦС ВС у постановах від 06.03.2019 у справі № 361/4685/17, від 15.04.2020 у справі № 307/3957/14-ц; від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 562/542/19; від 15.11.2021 у справі № 279/790/18, від 17.11.2021 у справі № 182/4522/19, від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21 та ін.

Послідовна і судова практика ВП ВС стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (Постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21)).

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). «У разі неможливості поділу об’єкта незакінченого будівництва суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали й конструктивні елементи такого будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання».

ВП ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 07.09.2016 у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Постанова ВП ВС від 12.03.2023 у справі №511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). Ухвала КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 372/2038/22 (Повернуто 10.07.2024).

12. Частка учасника господарського товариства як об’єкт спільної сумісної власності подружжя

Дискусійними у розгляді таких справ були питання:

  • визначення правового статусу частки учасника товариства, зокрема, чи відноситься вона до об’єктів спільної сумісної власності подружжя;
  • а також критерії визначення вартості такої частки та порядок виплати грошової компенсації іншому з подружжя при поділі їх майна.

Верховний Суд України фактично виснував, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя (Постанови ВСУ від 03.06.2015, провадження № 6-38цс15; від 02.10.2013, провадження № 6-79цс13).

Вказану позицію в частині того, що внесені в статутний фонд кошти не є майном подружжя та не підлягають поділу, підтримала і ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови). ВП ВС у цій же постанові вказала, що  право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю) (пункти 8.36., 8.37 постанови).

ВП ВС відступила від висновків ВСУ, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.

Постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

13. Щодо згоди одного з подружжя на розпорядження іншим часткою в статутному капіталі приватного підприємства, яка є їх спільною сумісною власністю

Чоловік та дружина розпоряджаються часткою в статутному капіталі господарського товариства за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, щодо недійсності договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи − контрагента за таким договором.

Постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18(провадження № 12-71гс20): «Жодний спосіб тлумачення наведених трьох норм права, в тому числі системний, не дозволяє зробити висновок, якого дійшла ВП ВС, що вказана презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача та що розпорядження спільним майном одним з подружжя без згоди другого може бути підставою визнання відповідного правочину недійсним лише за умови, коли набувач цього майна діяв недобросовісно. Цей висновок не лише заснований на довільному тлумаченні указаних норм права, а й прямо суперечить положенню ч. 2 ст. 65 СК, яке надає право дружині або чоловіку звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди. Тобто договір з розпорядження спільним майном визнається недійсним лише з тієї підстави, що він укладений одним з подружжя без згоди другого з подружжя (оскільки відсутнє волевиявлення обох власників спільного майна). При цьому жодної додаткової умови у вигляді недобросовісності набувача для визнання такого правочину ця стаття не містить».

14. Договір між подружжям щодо поділу майна

Поділ спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмовій формі. Постанови КЦС ВС від 19.02.2020 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18).

Заявлення вимог про розірвання шлюбу і стягнення компенсації, передбаченої шлюбним договором, в одному провадженні свідчить про наявність юридичного спору між сторонами, а тому є належним способом захисту цивільних прав та інтересів одного із подружжя. Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 у справі № 761/46925/18 (провадження № 61-5236св20).

Сімейне законодавство не передбачає підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, а отже, у разі розірвання такого договору застосовуються загальні підстави розірвання договору, зокрема й істотне порушення договору.

У цьому разі суди повинні встановити:

1) наявність істотного порушення договору;

2) наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору;

3) а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 у справі № 369/9613/16-ц.

Першоджерело - https://tinyurl.com/2my46mk2