Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує як укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 206/6401/18

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив стягнути заборгованість за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг 170 000,00 грн на строк до 01 вересня 2018 року. Однак у визначений строк відповідач грошові кошти не повернув. 01 жовтня 2018 року він направив на адресу відповідача лист-вимогу про повернення боргу протягом семи днів з моменту отримання листа, яка залишена останнім без задоволення. Посилаючись на викладене, просив стягнути з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційного збільшення, неустойки та 3% річних у загальному розмірі 299 785,00 грн.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, у якій просив визнати недійсним договір позики від 01 вересня 2013 року. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір позики від 01 вересня 2013 року носить фіктивний характер оформленої угоди, дійсною метою якої є покладення матеріальної відповідальності на нього як на працівника у зв`язку з виконанням трудових функцій. Зазначав, що у зв`язку з виникненням недостач під час роботи в ОСОБА_1, його змусили підписати два договори позики та дві розписки про отримання коштів, які фактично ним не отримувались та йому не передавались, а саме: договір позики на суму 170 000,00 грн від 01 вересня 2013 року з граничним строком оплати до 01 вересня 2018 року та договір позики на суму 41 629,00 грн від 04 лютого 2015 року.

Обидва договори були оформлені в один день та на вимогу ОСОБА_1 до них внесено різні дати та суми коштів, які нібито отримано.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вимагав у нього грошові кошти, він був змушений звернутись до поліції та за його заявою відкрито кримінальне провадження № 12017040700000903 за статтею 356 КК України.

Короткий зміст судових рішень:

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір позики на суму 170 000,00 грн від 01 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності існування між сторонами правовідносин саме за договором позики, оскільки реальна передача позикодавцем позичальникові грошових коштів не відбулася. Такі обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також показаннями самого ОСОБА_1 під час розгляду іншої цивільної справи № 206/7116/16-ц.

Постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 299 785,00 грн. та судовий збір у сумі 2 997,85 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не складав та не підписував розписку від 01 вересня 2013 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення районного суду.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 475/526/15-ц, від 21 січня 2020 року в справі № 644/13081/14-ц, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що апеляційний суд не дослідив справжню правову природу укладеного договору. Не врахував, що між ним та ОСОБА_1 існували трудові правовідносини, які не були належним чином оформлені, та під час виконання яких між ними виникали суперечки стосовно нестачі товару, наслідком чого стало укладення удаваних договорів позики, тому безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Частиною другою статті 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд установив, що 01 вересня 2013 року сторони уклали договір позики. Факт отримання грошових коштів за цим договором підтверджується написаною ОСОБА_2 розпискою від 01 вересня 2013 року.

Звернувшись з зустрічним позовом до суду про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_2 зазначав, що такий договір є фіктивним, оскільки фактично кошти за договором він не отримував. Дійсною метою договору є покладення на нього матеріальної відповідальності як на працівника у зв`язку із виконанням трудових функцій.

Однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин ОСОБА_2 суду не надав.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, такі обставини не можуть бути підтверджені лише показаннями свідків, а судове рішення в іншій справі № 206/7116/16-ц не має преюдиціального значення при розгляді цієї справи. Предметом позову в справі № 206/7116/16-ц було стягнення боргу за укладеним сторонами договором позики від 04 лютого 2015 року й обставини укладення договору позики від 01 вересня 2013 року судовим рішенням не встановлені.

З огляду на викладене, оскільки між сторонами виникли правовідносини за договором позики, що ОСОБА_2 не спростував, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні його зустрічного позову.

Також, установивши, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав, взяті в борг у ОСОБА_1 грошові кошти не повернув, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з нього заборгованості за цим договором, розмір якої ОСОБА_2 не оспорює.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Висновок:

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 206/6401/18 - https://tinyurl.com/43cm9cm3