Функції Мін’юсту при розгляді заяви про сприяння поверненню дитини з України передбачені пунктом 9 Порядку.

У разі надходження від заявника або від іноземного центрального органу заяви про сприяння поверненню дитини з України до іноземної держави Мін’юст реєструє заяву і надсилає підтвердження центральному органу іноземної держави про її надходження поштовим зв’язком, телефаксом або електронною поштою; перевіряє обґрунтованість заяви, наявність довіреності заявника та інших необхідних документів; повідомляє в разі потреби іноземний центральний орган та/або заявника про необхідність подання додаткової інформації про вимоги до документів відповідно до законодавства тощо; інформує в разі, коли заява оформлена з порушенням вимог Конвенції чи недостатньо обґрунтована, іноземний центральний орган та/або заявника про причини відмови у прийнятті заяви.

Якщо заява підпадає під дію Конвенції, Мін’юст надсилає заяву про сприяння поверненню дитини до відповідного територіального органу Мін’юсту для вжиття попередніх заходів згідно з пунктом 12 цього Порядку.

Мін’юст у необхідних випадках звертається до:

- Національної поліції з проханням про встановлення місцезнаходження дитини та особи, з якою імовірно перебуває дитина на території України;

- Мінсоцполітики із запитом про надання відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб;

- Адміністрації Держприкордонслужби на підставі довіреності заявника із запитом щодо надання інформації про перетинання дитиною державного кордону;

- ДМС або до відповідного органу реєстрації із запитом про надання інформації про реєстрацію місця проживання/перебування дитини та/або особи, з якою дитина перебуває на території України;

- ДМС із запитом про надання інформації про прийняте рішення щодо визнання дитини та/або особи, з якою перебуває дитина на території України, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- МЗС з метою залучення закордонної дипломатичної установи України для погодження із заявником, якщо він перебуває на території консульського округу, та іноземним центральним органом організаційних питань, пов’язаних з поверненням дитини.

Мін’юст повідомляє про результати вжитих заходів центральний орган іноземної держави та/або заявника, зокрема, про:

- про місцезнаходження дитини та заходи, вжиті для запобігання заподіянню їй шкоди, якщо такі заходи вживалися на прохання заявника;

- про заходи, що вживаються компетентними органами України в ході розгляду заяви;

- про визначені судом або компетентним органом умови реалізації права на спілкування заявника з дитиною до розв’язання судом питання щодо повернення дитини (якщо такі заходи вживалися на прохання заявника);

- про подачу позову до суду та хід розгляду справи, про винесене рішення та про порядок і строки його оскарження або про порядок його виконання, хід виконання рішення суду (на основі принципу взаємності або про прийняте рішення центром з надання безоплатної правової допомоги);

- про необхідність залучення компетентних органів іноземної держави для надання допомоги дитині та забезпечення захисту її прав після повернення.

Мін’юст закриває справу після отримання підтвердження від центрального органу іноземної держави та/або заявника про фактичне повернення дитини.

Слід звернути увагу на пункт 10 Порядку, яким встановлено, що дії, передбачені підпунктами 11-18 пункту 9, не виконуються на основі принципу взаємності відносно заявників, які проживають на території держав, які зробили відповідно до статей 26, 42 Конвенції застереження про відмову нести будь-які витрати на оплату послуг адвокатів або радників чи судові витрати, крім тих, що можуть бути відшкодовані системою безоплатної правової допомоги, а також у разі, коли заявник звернувся до адвоката або іншим чином призначив приватного представника.

Заявникам, які проживають на території держав, які не забезпечують взаємності щодо надання безоплатних радників або звільнення заявника від оплати послуг адвоката, Мін’юст сприяє у разі прохання заявника в надісланні запиту до місцевого центру безоплатної вторинної правової допомоги для прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Відповідно до статті 26 Конвенції кожен Центральний орган несе свої власні витрати по застосуванню цієї Конвенції.

Центральні органи й інші публічні служби Договірних держав не вимагають сплати будь-яких зборів у зв’язку з заявами, надісланими відповідно до цієї Конвенції. Зокрема, вони не можуть вимагати будь-які платежі із боку заявника на відшкодування витрат на процедури, або тих, що виникають у зв’язку з участю адвокатів або радників. Проте вони можуть вимагати відшкодування витрат, що спричинені або будуть спричинені поверненням дитини.

Проте, Договірна держава може, роблячи застереження відповідно до статті 42, заявити, що вона не вважає себе зобов’язаною нести будь-які витрати, передбачені в попередньому абзаці, на оплату послуг адвокатів або радників або судових витрат, крім тих, що можуть бути відшкодовані її системою юридичної допомоги та консультацій.

Віддаючи розпорядження про повернення дитини або розпорядження, пов’язане з виконанням прав доступу відповідно до цієї Конвенції, судові або адміністративні органи можуть покласти на особу, яка здійснила переміщення або утримування дитини, або особу, що перешкоджала здійсненню прав доступу, необхідні витрати, здійснені заявником або від його імені, у тому числі витрати на оплату проїзду, будь-які витрати на виявлення місцезнаходження дитини, витрати на юридичне представництво заявника, і витрати на повернення дитини.

Отже, у разі, якщо добровільної згоди щодо повернення дитини до держави постійного проживання не було досягнуто між сторонами, Мін’юст від імені заявника звертається до суду, або сприяє таким процедурам, а саме передає документи до:

- відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги для прийняття рішення про надання правової допомоги заявнику чи відмову у наданні або

- адвокату, призначеному заявником в приватному порядку (у разі потреби).

Примусове виконання рішення суду про зобов’язання боржника повернути дитину здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами, органами державної виконавчої служби.

Територіальний орган Мін’юсту

Пунктом 12 Порядку передбачені функції територіальних органів Мін’юсту за місцезнаходженням дитини, що мають вживатися в разі надходження від Міністерства юстиції заяви про сприяння поверненню дитини за кордон. 

Територіальний орган Мін’юсту в першу чергу вживає заходи, спрямовані на мирне розв’язання питання, тобто встановлює контакт з особою, у якої перебуває дитина та одержує від неї/нього, згоду на добровільне повернення дитини (чи відмову у поверненні, з обґрунтуванням причин неповернення), а також інформує таку особу про умови Конвенції, про суть заяви, доводить до відома інформацію, про те, що якщо питання не буде вирішено мирним шляхом, справу буде передано до суду.

У разі, якщо особа та дитина проживають у населеному пункті віддаленому від обласного центру, територіальний орган Мін’юсту звертається до органу опіки й піклування за фактичним місцезнаходженням дитини для сприяння в одержанні від особи, у якої перебуває дитина, згоди на добровільне повернення дитини.

Також територіальний орган Мін’юсту може звертатися до органу опіки й піклування для одержання висновку про умови проживання дитини (у разі якщо заявник висловив таке прохання у заяві чи зверненні). 

На підставі прохання заявника територіальний орган Мін’юсту подає до суду або до органу опіки й піклування за фактичним місцезнаходженням дитини заяву для визначення порядку реалізації права на спілкування з дитиною до розв’язання судом питання щодо повернення дитини.

Територіальний орган Мін’юсту на підставі довіреності подає позов до суду про повернення дитини та забезпечує представництво інтересів заявника в суді.

Якщо на розгляді суду України перебуває справа за позовом про визначення місця проживання дитини територіальний орган Мін’юсту інформує суд про обмеження, встановлені статтею 16 Конвенції, стосовно розгляду по суті питання щодо встановлення опіки (піклування), юрисдикція щодо якого належить суду держави постійного проживання дитини.

Такий позов подається особою, яка вивезла чи здійснює утримування дитини в Україні в порушення правил юрисдикції, визначених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності 1996 року.

Відповідно до пунктів 1, 3 статті 7 Конвенції 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та

a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або

b) дитина не проживає в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.

Увесь час, упродовж якого органи, уперше згадані в пункті 1, зберігають свою юрисдикцію, органи тієї Договірної Держави, до якої дитину було переміщено або в якій вона утримується, можуть вживати лише таких невідкладних заходів згідно зі статтею 11, які є необхідними для захисту особи чи майна дитини.

У разі відмови заявника від вимог щодо повернення дитини або відкликання заяви про повернення дитини територіальний орган Мін’юсту подає до суду клопотання про залишення позову без розгляду.

У разі прийняття рішення судом про відмову у задоволенні позову Мін’юст запитує думку заявника щодо необхідності подачі апеляційної скарги.

На прохання заявника апеляційна скарга готується та подається територіальним органом Мін’юсту до суду в порядку і строки, передбачені ЦПК.

У разі винесення судом апеляційної інстанції рішення про залишення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову без змін Мін’юст аналізує рішення суду та інформує центральний орган іноземної держави для повідомлення заявнику про доцільність чи недоцільність підготовки та подачі до Верховного Суду касаційної скарги, враховуючи підстави для її подання, передбачені ЦПК.

За наявності таких підстав та позиції заявника щодо оскарження Мінюстом готується та спрямовується на розгляд Верховного Суду касаційна скарга.

На стадії виконання рішення суду територіальний орган Мін’юсту сприяє заявнику в одержанні в суді виконавчого документа в разі відмови особи, у якої перебуває дитина, добровільно виконати рішення суду; роз’яснює порядок його пред’явлення до виконання в орган державної виконавчої служби; на прохання заявника пред’являє виконавчий документ в орган державної виконавчої служби.

Вказані вище дії виконуються у разі, коли заявник не звернувся до адвоката або не призначив приватного представника, з урахуванням пункту 10 Порядку.

Про всі вжиті заходи, а також про рішення суду територіальний орган інформує Мін’юст для подальшого повідомлення центрального органу іноземної держави та/або заявника.

Орган опіки та піклування

Пунктом 13 Порядку передбачені функції органу опіки та піклування, які дуже важливі для реалізації положень Конвенції на території України з метою дотримання прав та найвищих інтересів дитини.

Слід зазначити, що залучення органів опіки та піклування для проведення співбесіди з особою, з якою дитина перебуває в Україні, відбувається нечасто.

Якщо ж надходить прохання заявника про необхідність проведення обстеження житлово-побутових умов, в яких перебуває дитина, то залучення органів опіки та піклування стає обов’язковою.

Орган опіки та піклування може з’ясувати думку дитини стосовно повернення, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Також участь органу опіки та піклування є дуже важливою для прийняття рішення про тимчасовий доступ заявника до дитини, яке спрямоване на підтримку сталого зв’язку між одним із батьків та дитиною (у випадку, коли заявником є один із батьків або особа, якій належать права піклування про дитину. Оскільки втрата зв’язку може в подальшому призвести до складнощів при виконанні рішення суду про повернення дитини).

Особлива увага приділяється тим випадкам, у яких заявником надається інформація про те, що дитині може бути потрібна допомога фахівців або дитина потребує особливого захисту, тоді запитується термінова допомога та реагування з боку органу опіки та піклування.

У разі встановлення обставин, за яких неможливо залишити дитину з особою, в якої перебуває дитина, факту залишення дитини без батьківського піклування орган опіки та піклування вживає заходів до тимчасового влаштування дитини в сім’ю родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі), заклад охорони здоров’я, заклад соціального захисту дітей за заявою батьків, інших законних представників.

У разі існування безпосередньої загрози для життя або здоров’я дитини орган опіки та піклування може постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків або інших законних представників і вжити заходів до тимчасового влаштування дитини в сім’ю родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі), заклад охорони здоров’я, заклад соціального захисту дітей.

У разі, коли дитина потребує допомоги, орган опіки та піклування забезпечує надання дитині необхідної допомоги педагога, психолога чи іншого фахівця.

Органи опіки та піклування вживає відповідних заходів, зазначених у пункті 13 Порядку, протягом 15 днів, про результати інформує територіальний орган Мін’юсту для подальшого спрямування інформації в Мін’юст України.

З методичними рекомендаціями «СПОРИ ПРО МІЖНАРОДНЕ ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ» можна ознайомитись за посиланням: http://tinyurl.com/34e5va3r

Методичні рекомендації підготовлені колективами Комітету НААУ з сімейного права, Вищої школи адвокатури та Міністерства юстиції України