- Сімейні спори – чи відрізняються вони для Вас від інших цивільних справ з точки зору емоційного сприйняття?
Будь-яка справа має велике значення для судді. Вивчення справи, аналіз підстав, способу та причин звернення позивача до суду, позиції відповідача та думки третіх осіб стають наслідком того, що як людина я співпереживаю та проношу через себе усі життєві ситуації. Але як професійний суддя я повинен раціонально підходити до розгляду кожної справи, та з холодним розумом оцінювати усі докази. Це необхідно для прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки воно не може базуватися на моїх внутрішніх переживаннях. В той же час, розгляд сімейних справ для мене емоційніший, ніж розгляд інших справ, оскільки ці справи морально дуже важко розглядати, особливо, коли рішення суду буде впливати на права та обов’язки дитини.
Розгляд таких справ вимагає від судді досконалих знань в галузі права для того, щоб надати оцінку доказам, з’ясувати дійсні причини звернення осіб до суду, зробити аналіз ситуації з урахуванням позиції усіх сторін та підсумувати все це законним судовим рішенням, яке буде справедливим та відповідати дійсним обставинам справи.
Також, необхідним є врахування того, що зазвичай, особи, які приймають участь у таких справах, вперше у своєму житті потрапили до суду, вперше бачать суддю, який розмовляє з ними у строгому залі судового засідання, перебуваючи у мантії та роз’яснюючи їх права та обов’язки. Така атмосфера є новим явищем у житті сторін, відповідно, вона неабияк впливає на їх психоемоційне сприйняття. Тим паче, що люди не кожного дня в такій ситуації розказують про свої проблеми та причини звернення до суду. Тому я перед собою завжди ставлю задачу заспокоїти сторін, пояснити їм, де вони знаходяться та які права мають. І задача ця направлена не тільки на виконання норм процесуального законодавства щодо роз’яснення прав та процесуального ведення суддею справи, а в першу чергу моєю метою є те, щоб сторони зрозуміли, тому у таких справах доводиться відступати від канонів проведення судового засідання, бути більш прихильним до людей та роз’яснювати їм не тільки юридичною термінологією, а й простою мовою.
Так, розглядаючи сімейні справи, я вислуховую багато життєвих історій, які часто мене дивують, в той час, як людині це важко оцінювати, але суддя повинен надавати цим історіям юридичну оцінку.
-
Як часто сторони укладають мирову угоду в рамках розгляду справи про поділ майна подружжя?
Якщо аналізувати статистику, то приблизно 2-3 справи з 10 справ завершуються укладенням мирової угоди. На мою думку, це чудовий процесуальний механізм врегулювати спір та поділити майно, як того бажають сторони.
Вважаю, що прийняття судом рішення про поділ майна по ½ частині не вирішить сімейний спір, оскільки, розглядаючи такі спори, я не можу досконало з’ясувати, як жили сторони, яким чином вони придбавали майно, та яке відношення мають сторони до того чи іншого майна. Саме тому укладенням мирової угоди сторони добровільно мають змогу розділити своє майно таким чином, як їм буде зручно та вигідно, з урахуванням прихильності сторін до кожного рухомого чи нерухомого майна.
Саме тому я роз’яснюю сторонам про можливість укладення мирової угоди, за допомогою якої сторони зможуть самостійно вирішити, яке саме майно відійде чоловіку, а яке жінці.
-
Чи зустрічалися у практиці випадки, коли затверджена судом мирова угода не виконувалася? Який механізм її виконання буде дієвим?
Таких випадків у моїй практиці не зустрічалося. Водночас, у разі невиконання мирової угоди необхідно звертатися із заявою про примусове її виконання. Але, на мою думку, це вже буде не мирова угода. Тому я завжди роз’яснюю адвокатам про необхідність спілкування зі своїми клієнтами, комунікацію з адвокатами опонента та укладення такої мирової угоди, яка задовольнить потреби кожної сторони та буде виконана в майбутньому.
-
Чи можете надати декілька рекомендацій, як швидко отримати судове рішення, наприклад, у справі про поділ майна подружжя? Від чого це залежить?
В більшості випадків термін перебування справи у суді залежить від якісної роботи адвоката. А тому перш за все, вважаю, що позовна заява не повинна бути на 28 аркушів, вона має бути викладена конкретно та по суті. Часто адвокати викладають те, що непотрібно зазначати взагалі, долучають докази, які непотрібно було долучати, зважаючи на предмет та підстави позову. Все це зумовлює затягування розгляду справи.
Також, сторони не ретельно готуються до справи, зокрема в досудовому порядку не збирають докази, завчасно не заявляють відповідні клопотання, пропускають строки на подачу доказів чи заявлення клопотань. Відповідно, це призводить до того, що суд виділяє одне, два чи три судових засідань для того, щоб вирішити клопотання про поновлення строку на заявлення клопотань чи клопотання про витребування доказів, про виклик свідків, призначення експертизи та інших.
Наприклад, адвокат заявляє про виклик 15-ти свідків, які можуть підтвердити виключно один факт. Відповідно, всі свідки не з’являться в одне засідання, деяких неможливо буде знайти, до інших потрібно буде застосовувати привід, та це стане підставою для відкладення розгляду справи.
Інший приклад, коли адвокати заявляють необґрунтовані клопотання про витребування доказів, які не мають жодного відношення до розгляду справи. За результатами вирішення клопотання суддя видаляється до нарадчої кімнати, постановляє відповідну ухвалу. Відповідно, всі ці дії призводять до затягування розгляду справи.
-
Чи вдаються сторони до хитрощів у справах про поділ майна подружжя? Чи можете навести приклади?
Звичайно, але все залежить від того, яку мету має сторона, яка вдається до хитрощів. Наприклад, якщо сторона хоче затягнути судовий процес, тоді зазвичай заявляє необґрунтовані відводи судді, створює штучні позови в інших судах, а потім просить об’єднати справи в одне провадження, заявляє безпідставні клопотання про витребування доказів. Однак, самі сторони не обізнані в процесуальному та матеріальному праві, а тому зазвичай такі дії – це справа рук адвокатів сторін.
-
Як Ви вважаєте, чому зараз спостерігається тенденція збільшення позовів про розірвання шлюбу?
Дійсно, якщо проаналізувати статистику за останні роки, то наразі спостерігається тенденція збільшення позовів про розірвання шлюбу. На мою думку, по-перше, це в більшості пов’язано з економічними проблемами. Відсутність у державі робочих місць негативно впливає на розвиток сім’ї, неможливість культурного розвитку та фінансовий занепад сім’ї, який проявляється у тому, що подружжя не дозволяє собі придбавати продукти харчування, речі та відвідувати культурні заклади. Звісно, карантин, який почався у країні та світі у 2020 році, неабияк вплинув на погіршення стосунків між подружжям, люди вимушені були сидіти у чотирьох стінах, що негативно вплинуло на стосунки у сім’ї. Як наслідок, збільшилася і кількість справ про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та інших, оскільки всі ці справи є похідними від справи про розірвання шлюбу.
По-друге, на мою думку, раніше взагалі був інший підхід до виховання дітей. Дітей навчали цінувати, бути відповідальним по відношенню до своєї родини, поважати старших та бути ввічливим до своїх родичів.
В моїй судовій практиці був такий випадок, коли подружжя вирішило розлучитися, пробувши у шлюбі два місяці. У судовому засіданні сторони повідомили про те, що не знали, що уклавши шлюб, вони взяли на себе зобов’язання. На жаль, зараз цьому не навчають. На мою думку, наразі дітей навчають по-іншому, у дітей інші пріоритети та погляди на життя.
-
З якими підставами розірвання шлюбу найчастіше звертається позивач?
Не зійшлися характерами. І ця підстава найбільше пригнічує. В практиці у мене був такий випадок, коли звернулася до суду сторона, якій було більше 80-ти років. Для мене це було великим здивуванням, коли сторони у такому віці, які мають дітей, онуків та правнуків, не зійшлися характерами, втратили почуття любові та поваги. Для мене, почуття любові – це суб’єктивне поняття, та все залежить від того, як його оцінювати.
-
Якщо сторона просить строк на примирення, на що Ви звертаєте увагу при розгляді такого клопотання?
Звертаю увагу на те, з якою метою подається таке клопотання та чи не буде це зловживанням правом. Наприклад, позовна заява подана у січні, справа призначена на березень, тобто, з дня подання позовної заяви до першого засідання пройшло 3 місяці. Однак, у судовому засідання сторона подає клопотання про надання строку на примирення. З огляду на викладене, виникає питання, що заважало стороні примиритися за три місяці. Зважаючи на такі дії, суддя може дійти висновку, що сторона має намір затягнути судовий процес задля вирішення майнових питань, наприклад, відчуження спільного майна подружжя, вирішення питання, пов’язаних з аліментами, чи інших питань.
-
Що впливає на визначення Вами строку на примирення: чому в деяких випадках це 1-2 місяці, а в інших випадках це 6 місяців?
На вирішення впливають суб’єктивні та об’єктивні критерії. Серед об’єктивних критеріїв те, коли сторона отримала позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження у справі, коли вона ознайомилася з доводами позовної заяви. Якщо сторона, наприклад, вчора отримала позовну заяву, а сьогодні вона прийшла в судове засідання, то, відповідно, це для неї шок. Тоді сторона просить надати строк на примирення. В такому випадку я звичайно надам цей строк, і він буде як мінімум 2-3 місяці, оскільки до цього сторона навіть не мала можливості поспілкуватися зі свої чоловіком/жінкою.
Що стосується надання строку на примирення у 6 місяців, тут може зіграти суб’єктивне сприйняття ситуації суддею та все залежить від того, як сторона обґрунтує своє клопотання.
-
Чи відмовляли Ви колись у задоволенні позову про розірвання шлюбу? Якщо так, розкажіть чому?
Ні, не відмовляв, але в практиці нашого суду таке було.
-
Чи відмовляли Ви у своїй практиці у задоволенні позову про стягнення аліментів? Якщо так, з яких підстав?
Так, відмовляв, оскільки позов був необґрунтований, сторона не підготувалася до справи. Наприклад, сторона звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, зазначаючи про те, що відповідач не працює. В ході розгляду справи з’ясувалося, що відповідач працює, а тому заявляти вимогу потрібно було не у твердій грошовій сумі, а у частці від доходу. Разом з тим, сторона не змінила предмет позову, що стало наслідком відмови у задоволенні позовних вимог.
-
На Вашу думку, які докази у справі про стягнення аліментів мають вирішальне значення та що сторони забувають долучити до позову?
По-перше, докази, що підтверджують те, з ким проживає дитина. Ці докази необхідні для того, щоб зрозуміти, чи має позивач право звернення до суду з позовом про стягнення аліментів. У мене в практиці був випадок, коли батько звернувся з позовом про визначення місця проживання дитини, але сплачував аліменти на утримання дитини матері, незважаючи на те, що дитина проживала разом з ним.
По-друге, докази, які підтверджують, скільки дитині років.
По-третє, докази, які підтверджують те, що відповідач може сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Якщо позивач немає таких доказів, він може долучити до позовної заяви клопотання про їх витребування.
-
Справи про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу – які докази свідчать про цей факт?
Все залежить від адвоката та від того, як у нього працює фантазія. Однак, докази мають бути належним чином здобуті. У мене в практиці був випадок, коли адвокат просив витребувати докази щодо доступу другої сторони до пульту охорони, яка була встановлена у квартирі. Клопотання було задоволено, але докази оцінюються в сукупності з іншими доказами. Якщо у справі відсутні докази, які свідчать про факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, то адвокату буде складно довести спільне проживання сторін та ведення спільного господарства.
-
Визначення місця проживання дитини: все ж таки з матір’ю чи з батьком? Що має вирішальне значення у таких справах?
На жаль, практика наразі змінилася. Особисто я вважаю, що дитина повинна проживати з матір’ю, оскільки матір народила дитину, жінка народжує дитя у муках, а тому, навіть коли дитина доросла, між матір’ю та дитиною існує тісний зв'язок. Я вважаю, що при рівних можливостях надання матеріальної допомоги, морального виховання та іншого дитина повинна проживати з матір’ю. Тому при рівних можливостях я надаю перевагу матері, це закріплено Декларацією прав дитини. Однак, в тих випадках, коли наявні виняткові обставини, наприклад, мати зловживає алкогольними напоями чи наркотичними препаратами, тоді перевага надається батьку.
-
Якщо відсутній спір про визначення місця проживання дитини, але позивач хоче зафіксувати судовим рішенням місце проживання разом з ним, що робити?
Вирішувати питання в досудовому порядку, оскільки суди розглядають справи у разі наявності спору. В такому випадку краще укласти нотаріальну угоду чи звернутися до служби у справах дітей.
-
Головні причини звернення позивачів з вимогою про позбавлення батьківських прав?
Основна причина – невиконання батьківських обов’язків, не дбає про дитину, дитина належить сама собі.
-
Чи заслуховуєте Ви думку дитини? Якщо так, то з якого віку?
У справах про визначення місця проживання дитини думку дитини заслуховую, про необхідність з’ясування думки дитини говорить і Верховний Суд.
У справах про позбавлення батьківських прав не заслуховую думку дитини, оскільки вказане рішення приймається на підставі письмових доказів.
-
Як Ви визначаєте, чи розуміє дитина ситуацію та чи може вона висловити свою думку з цього приводу?
Задаю питання таким чином, щоб дитина невимушено пояснила, з ким їй краще буде проживати, та з ким вона більше хоче проживати.
-
На Вашу думку, яка роль органів опіки та піклування у вирішенні питання про позбавлення батьківських прав?
Вважаю, що органам опіку та піклування потрібно надати більше прав, щоб кількість цих справ зменшувалася. В органах опіки та піклування мають бути не тільки юристи, а й психологи, працівники соціальних сфер, щоб ці особи контролювали виконання батьками їх батьківських обов’язків. Це надасть їм можливість навчати батьків, займатися з батьками просвітницькою роботою.
-
Що робити, коли докази у справі говорять про одне, а Ваше внутрішнє переконання про інше?
Внутрішнє переконання базується на внутрішній правосвідомості, оцінці доказів, тому, що ти почув та побачив, виходячи зі свого досвіду, практики, мудрості, того, чому ти навчався не тільки у ВУЗі, а й все своє життя. З огляду на це, я не можу сказати, що внутрішнє переконання може суперечити доказам по справі.
-
Наостанок, хотілося би запитати, яке завдання судді у вирішенні сімейного спору, чи може суддя вплинути на думку сторін та кардинально її змінити?
Так, суддя може змінити думку сторін. Коли сторони звертаються до суду, вони звертаються за захистом, а тому очікують отримати законне та обґрунтоване рішення. Завдання судді у вирішенні спору — застосувати всі заходи, щоб зберегти сім’ю, оскільки сім’я – це осередок суспільства, а тому суддя має бути і психологом, і психіатром, і медіатором. Саме це надасть можливість зберегти осередок суспільства.
Центр сімейного права ВША НААУ вдячний за надання можливості отримати відповіді на гострі питання, за те, що поділилися практикою та розкрили своє відношення до вирішення сімейних спорів.