Реалізація права на звернення vs поширення недостовірної інформації: судовий підхід до критичної оцінки заявником професійної позиції та поведінки педагога
Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 214/4203/19 (провадження № 61-65св21)
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позовну заяву мотивувала тим, що працює в Криворізький загальноосвітній спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов, на посаді вчителя інформатики з 2004 року, має вищу категорію «вчитель-методист»,
Також є класним керівником у класі, де навчається син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Починаючи з березня 2019 року ОСОБА_2 почала безпідставно ображати її, поширюючи про неї неправдиву інформацію, звертаючись до керівництва школи, де вона працює, директора Департаменту відділу освіти м. Кривого Рогу, на урядову гарячу лінію Дніпропетровського обласного контактного центру. У своїх зверненнях ОСОБА_2 стверджувала, що вона як класний керівник вчиняє неправомірні дії щодо її сина, а саме: спілкується некоректно, ображає та застосовує фізичну силу. Зазначала, що ОСОБА_2 будь-яких доказів вказаних обставин не надала.
Крім того, позивач вказувала, що вона зі свого боку приймала всі можливі заходи для врегулювання конфлікту. Запропонувала ОСОБА_2 перевести її сина ОСОБА_3 до іншого класу або школи, за її бажанням, а також зверталася з письмовою заявою до адміністрації школи про переведення учня до іншого класу. Батьки інших 32 учнів класу, де позивач є класним керівником, написали заяву до Криворізького міського голови про те, що у скаргах ОСОБА_2 викладена неправдива інформація щодо вчителів школи. Департамент відділу освіти м. Кривого Рогу створив тимчасову комісію для розгляду скарг ОСОБА_2 Результати розгляду комісією цих скарг їй невідомі.
Посилаючись на положення статей Конституції України, статей 277, 297, 299, 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до її гідності, честі та ділової репутації інформацію, розповсюджену ОСОБА_2;
- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно неї недостовірну інформацію, шляхом письмових заяв до всіх органів, де вона поширювала неправдиву інформацію протягом місяця після прийнятого рішення суду та стягнути з ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки у цьому випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України. Твердження відповідача відображали судження та критичну оцінку про професійну позицію та відношення ОСОБА_1 до її дитини як класного керівника, тому не є поширенням недостовірної інформації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
Висновок:
Оскільки відповідач звернулася із листами до відповідних державних органів та установ, а також посадових осіб цих органів та установ щодо дій позивача, з проханням ініціювати перевірку щодо ОСОБА_1 як класного керівника її сина, реалізувавши таким чином своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, у такому разі мало місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації, тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 214/4203/19 (провадження № 61-65св21) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/101211317