Реабілітація дітей, що постраждали від насилля
Матеріал підготувала Вольга Шейко, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ
Новини та події
08.12.2022

Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини.

Зазвичай, найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку.

Найпоширенішим і найбільш складним для протидії є домашнє насильство. Насильство в сім’ї або родині притаманне для багатьох держав, незважаючи на їх позитивні здобутки у законодавчій, політичній та практичній сферах.

Нормативне визначення домашнього насильства міститься у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що набув чинності 07 грудня 2018 року. Домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (https://bit.ly/3P8txG8).

Наразі ст. 126-1 Кримінального кодексу України визначає домашнє насильство як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Необхідно зазначити, що темі домашнього насильства присвячено наразі дуже багато уваги. З огляду на орієнтування Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ саме на проблемах дітей, цей матеріал буде присвячено деяким питанням створення ефективної системи профілактики та припинення насильства щодо дітей та питання реабілітації жертв насилля.

Першочергово хочемо звернути увагу на Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-5480 від 18.05.2018 року (https://bit.ly/3Fwf5EE), яким надані методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству та звернутися до Розділу 1 рекомендацій, який визначає основні ознаки домашнього насильства, серед яких:

  • насильство завжди здійснюється за попереднього наміру, тобто умисно.Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер вчинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого члена сім’ї.
  • дії унеможливлюють ефективний самозахист.Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги — це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо.
  • дії порушують права і свободи особи.Кривдник завжди намагається контролювати свою жертву, тим самим обмежуючи права та свободи.
  • насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, морально-психологічну, матеріальну) іншій особі.Наслідком від насильницької дії завжди є шкода — це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення).

З огляду на те, що насильство в сім’ї відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня, фахівці креслили коло причин, що призводять до домашнього насильства:

  • соціальні(напруження, конфлікти, насильство в суспільстві; пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки);
  • економічні(матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно — відсутність умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття);
  • психологічні(стереотипи поведінки);
  • педагогічні(відсутність культури поведінки — правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової);
  • соціально-педагогічні(відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);
  • правові(ставлення до насильства як до внутрішньо сімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім'ї — як до власності; недостатня правова свідомість);
  • політичні(схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім'ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім'ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);
  • соціально-медичні(відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);
  • фізіологічні та медичні(порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).

При цьому, практично всі дослідники, які працюють з проблемою хронічного насильства, відзначають, що насильство завжди йде по колу, тобто має циклічний характер. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство – ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Методичні рекомендації визначають насильство над дітьми як широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші. На практиці ми звикли до використання поняття «жорстоке ставлення щодо дитини», що включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативне звернення, що може мати на увазі, наприклад, ігнорування дитини або залучення до насильства між батьками чи іншими членами сім’ї. Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті. Вочевидь, постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.

Фахівці розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:

  • Фізичне насильство— дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета, а також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю тощо. Фізичне насильство — це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
  • Сексуальне насильство або розбещення дітей та інцест— це будь-які сексуальні стосунки/взаємодія з дитиною, в яких дитина використовується дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу тощо.
  • Психологічне (емоційне) насильство— це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
  • Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство)— відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Наступним кроком розуміння теми жертв насилля та кроків реабілітації, є необхідність розбору наслідків травм та порушень, які фахівці ділять на наближені (фізичні травми, ушкодження які одразу візуалізуються, або реакції, які можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом) та віддалені. До останніх, фахівці, що складали рекомендації, підійшли поглиблено та вказують, що до них відносяться: 1) порушення фізичного і психічного розвитку; 2) різні захворювання як наслідок жорстокого поводження; 3) психічні особливості дітей, які постраждали від насильства; 4) соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми.

Здебільше, вказане стосується життя дитини в сім’ї та ще й має вікові особливості: раннього віку, дошкільного віку (когнітивний, соціальний, емоціональний розвиток), молодший шкільний вік, підлітковий вік.

Часто саме в сім’ї діти отримують перший досвід насильства і згодом переносять його на однолітків, тобто до школи. Булінг (від англ. bully — хуліган, задирака, грубіян, «to bully»- задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини. Цією проблемою фахово займаються адвокати. Наприклад, Керівник Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ Лариса Гретченко, професійно займається питаннями булінгу, порядком реагування на такі випадки, відповідальністю осіб, що вчинили правопорушення та розробкою антибулінгових програм, постійно проводить вебінари та має велику кількість тематичних публікацій (для прикладу: https://bit.ly/3YebqCP).

Правозахисні організації системно займаються жертвами насилля та їх реабілітацією. Також окремо розробляють системні документи й кластери ООН. Всім, хто цікавиться питаннями реабілітації жертв насилля, необхідно ознайомитися із ПРОТОКОЛОМ ООН ПРО НАДАННЯ ДОПОМОГИ ЖЕРТВАМ СЕКСУАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТА НАРУГИ від 12 грудня 2019 року, який має на меті розробку загального набору норм і стандартів на основі існуючих рамкових засад для посилення скоординованого загальносистемного підходу до надання допомоги та підтримки, який пріоритизує права і гідність жертв незалежно від приналежності ймовірного порушника.

Вказаний ПРОТОКОЛ містить й особливі рекомендації щодо дітей, які й наводимо:

  • Діти, включаючи дівчат-підлітків і хлопчиків, особливо вразливі до сексуальної експлуатації та наруги через свій вік, стать, розмір і рівень залежності від інших. Стосовно дітей, жертв сексуальної експлуатації та наруги, організації системи Організації Об’єднаних Націй та їхні партнери повинні застосовувати підхід, який бере до уваги вразливість і здатність дитини до самостійних дій у відповідності до Конвенції про права дитини: недискримінація; найкращі інтереси дитини; право на життя, виживання та розвиток; здатність дитини до розвитку та її права висловлювати свої погляди та право на повагу до них.
  • В першу чергу визначення найкращих інтересів дитини передбачає постійну оцінку того, що найкраще захистить фізичну, психологічну та емоційну безпеку та благополуччя дитини; визначення застосовується як до рішень, які впливають на дитину як на особистість, як на члена певної групи, так і в цілому. У справах, які стосуються дітей, слід консультуватися з ЮНІСЕФ, а процеси, що проводяться, повинні відповідати процедурам захисту дітей, які відповідають підходу Організації Об’єднаних Націй до правосуддя для дітей.
  • Важливо, щоб ті, хто спілкується з дітьми-жертвами, мали необхідний професійний досвід та підготовку. Оскільки діти, які постраждали від сексуальної експлуатації та наруги, можуть мати особливу потребу в допомозі, допомога та підтримка повинні надаватися установами, дотичними до захисту дітей, або у координації з ними. Протокол визнає, що дорослі, які постраждали в дитинстві, також можуть потребувати особливої уваги та відповідних заходів.
  • У випадках, що стосуються дітей, інформована згода включає усну згоду дитини, відповідно до її здібностей, що розвиваються, та батьків дитини, законного опікуна або особи, яка замінює батьків, за винятком випадків, коли інформування батьків або піклувальників може піддати дитину ризику (помсти, насильства, зловживання та/або нехтування). Згода має бути роз’яснена на самому початку та отримана до надання допомоги дітям-жертвам або паралельно з наданням такої допомоги.
  • Під час будь-якого розслідування або судового процесу, що може виникнути, дитині-жертві слід надавати відповідну допомогу, яка має включати супровід кваліфікованого спеціаліста протягом усього процесу, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини. Як і у випадку з будь- якою іншої жертвою сексуальної експлуатації та насильства, діти повинні бути проінформовані про процес та про те, чого очікувати. Це має включати надання психосоціальної підтримки під час збору інформації та розслідування. Опитування дитини має проводитись у спосіб, який відповідає стадії розвитку та здібностям дитини, особами, які належним чином навчені процедурі проведення опитування дітей. Погляди дитини мають важливе значення в процесі прийняття рішень і будуть вважатися важливим фактором у вирішенні відповідного питання.

Допомога та підтримка жертвам насилля має надаватися цілісно та комплексно і за підтримки відповідального фахівця, якщо це можливо, та/або постачальника послуг, що має необхідний досвід та потенціал. Допомога надається в кожному окремому випадку, відповідно до потреб жертви. Послуги надання допомоги включають наступне:

  • Безпека та захист: розробка негайного плану безпеки або захисту для подолання ризику помсти, можливих порушень конфіденційності або іншого подальшого насильства щодо жертви. У відповідь на небезпеку слід чітко визначити ролі та відповідальність, а також можливості призначених або відповідальних суб’єктів. За умови оцінки ризику та на основі згоди та найкращих інтересів потерпілих, план безпеки чи захисту може включати підтримку переміщення, де це необхідно та доречно.
  • Медична допомога: медична допомога передбачає надання необхідного лікування станів, які безпосередньо виникли внаслідок сексуальної експлуатації та наруги. У випадках сексуальної наруги це включає інформування жертв про важливість звернення за медичною допомогою протягом 72 годин і надання необхідного направлення до послуг, включаючи лікування після контакту з ВІЛ, постконтактну профілактику (ПКП), а також репродуктивне та сексуальне здоров’я, якщо це необхідно. і бажано.
  • Психосоціальна підтримка: включає надання базової психосоціальної підтримки, включаючи першу психологічну допомогу, і психосоціальне консультування для допомоги жертвам на додаток до заснованих на доказах, цілеспрямованих заходів із охорони психічного здоров`я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) та сприяння перенаправленню до більш спеціалізованих послуг у сфері охорони психічного здоров’я за потреби.
  • Освіта, забезпечення засобів до існування та базова матеріальна допомога: передбачає надання їжі, одягу, прихистку, реінтеграцію до навчального процесу та забезпечення засобів до існування, зокрема для жертв, які перебувають у найбільш вразливих ситуаціях, щоб допомогти задовольнити їхні безпосередні потреби. У випадках сексуальної експлуатації та наруги щодо дітей, сім’ям дітей або їхнім піклувальникам слід надавати підтримку та допомогу виключно, якщо така відповідає найкращим інтересам дитини. У таких випадках обсяг допомоги може включати забезпечення приймаючих сімей харчуванням, а також одягом і гігієнічними наборами для жертв.
  • Правова допомога: передбачає перенаправлення до постачальників правової допомоги, якщо цього бажає жертва.
  • Підтримка дітей, народжених у результаті сексуальної експлуатації та наруги: сприяння розгляду позовів про встановлення батьківства та аліментів на дитину для жертв, якщо цього бажає жертва та це юридично застосовно.

Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить міждисциплінарний характер. У діяльність щодо припинення насильства повинні залучатися працівники правоохоронної системи, органів опіки та піклування, представники соціальної та педагогічної спільнот, співробітники медичної і психологічної служб. Розбудова ефективної діючої і доцільної організованої реабілітаційної системи – важлива задача, то ж працюємо.

Також, додаємо ряд посилань, що містяться у вказаному ПРОТОКОЛІ ООН для ознайомлення:

  1. Словник ООН про сексуальну експлуатацію та наругу, друге видання 2017 р. https://bit.ly/3haElGV
  2. Звіт Генерального секретаря про спеціальні заходи щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги: новий підхід, A/71/818, 28 лютого 2017 р. https://bit.ly/3P5dLvq
  3. План Міжвідомчого постійного комітету щодо посилення захисту від сексуальної експлуатації та наруги в рамках гуманітарної допомоги на рівні країни (МПК/IASC, 2018 р.). https://bit.ly/3HfyURS
  4. Міжвідомчі мінімальні стандарти щодо гендерно-зумовленого насильства в програмі надзвичайних ситуацій, сфера відповідальності за ГОН, ФН ООН, https://bit.ly/3BBUXi7
  5. Догляд за дітьми, які пережили сексуальне насильство: рекомендації для надавачів медичних та психосоціальних послуг в умовах гуманітарного реагування, Міжнародний комітет порятунку та ЮНІСЕФ, 2012 р. https://bit.ly/3VUpuiD
  6. Рекомендації УВКБ ООН щодо оцінки та визначення найкращих інтересів дитини, тимчасове звільнення 2018 року: https://bit.ly/3iwtF5O
  7. Міжвідомчі рекомендації щодо ведення справ про гендерно-зумовлене насильство, перше видання, https://bit.ly/3VzKZFD
  8. Міжвідомчі рекомендації щодо ведення справ і захисту дітей: посібник для керівників політик та програм і уповноважених працівників, Глобальний кластер захисту: захист дітей, січень 2014 р. https://bit.ly/3h4GsMt
  9. Технічне завдання щодо реалізації Цільового фонду підтримки жертв сексуальної експлуатації та наругу. https://bit.ly/3HfWkGO