Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 296/314/19 (провадження № 61-12645св22)
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:
Рішенням від 25 січня 2021 року Корольовський районний суд м. Житомира частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд зняв арешт та заборону відчуження рухомого майна - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_3 , накладений згідно з постановою Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936, реєстраційний номер обтяження 14403703. У задоволенні інших вимог позову суд відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 як заставодержатель має переважне право перед іншими особами (кредиторами) на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконувала (у матеріалах справи немає доказів, які свідчать про протилежне), арешт предмета застави порушує права позивача як заставодержателя на переважне перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог. Суд першої інстанції врахував, що у матеріалах справи немає та позивач не надав доказів того, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_4 , номер державної реєстрації НОМЕР_5 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати, є тим самим транспортним засобом, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, а тому позов у частині вимог про зняття арешту та заборони відчуження нерухомого майна автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , реєстраційний номер обтяження від 13 червня 2014 року № 14403697, є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Постановою від 17 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року у частині задоволення позову про зняття арешту та зборони відчуження рухомого майна, ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Постановою від 17 серпня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд належно не визначив предмет і підставу позову, згідно з якими потрібно було встановити не лише обставини пріоритету обтяження, а саме те, що:
(а) ОСОБА_1 є заставодержателем і кредитором у кредитному зобов`язанні; (б) має переважне право кредитора і не є учасником виконавчого провадження, в якому державним виконавцем накладено арешт;
(в) для правильного вирішення спору суду потрібно з`ясувати також, чи не є виконаним кредитне зобов`язання, на чому наполягав ОСОБА_3 .
Також Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд повинен належно дослідити доводи ОСОБА_1 щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції про те, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_6 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є іншим транспортним засобом, а не тим, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, оскільки транспортний засіб ідентифікується за номером шасі, тобто ідентифікаційним номером складових частин, а не за номером державної реєстрації, який може змінюватися за заявою власника транспортного засобу. Також потрібно звернути увагу на те, що відомості з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 06 грудня 2018 року № 57754543 свідчать, що об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 24073936, 10 червня 2014 року, є автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6 (запис 1), а застава на автомобіль легковий, номер об`єкта НОМЕР_6, обтяжувач - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав за договором застави, 2927,13 листопада 2018 року (запис 3). Тобто номери об`єкта співпадають.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд:
Постановою від 14 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Суд скасував рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року і ухвалив нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . Здійснив розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач просить зняти арешт з рухомого майна, частина якого на час пред`явлення позову належала ОСОБА_4 , а на момент ухвалення постанови належить ОСОБА_3 , а не заставодателю в кредитному зобов`язанні ОСОБА_2 ОСОБА_4 не є відповідачем у цій справі. 1/2 частина автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_3 , є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі. За таких обставин рішення потрібно скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову з урахуванням зазначених мотивів. Апеляційний суд наголосив на тому, що зняття арешту з рухомого майна ОСОБА_4 - частини автомобіля MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_3 , постановою державного виконавця від 27 жовтня 2022 року у виконавчому провадженні № 48179140 не є підставою для закриття провадження у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених:
- у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, відповідно до якого у разі, коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен звільнити з-під арешту таке іпотечне майно;
- у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 523/12153/15-ц (провадження № 61-1433св18), за яким порядок накладення арешту на заставне майно та право заставодержателя на звернення до суду передбачено статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження»;
у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, згідно з яким суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), відповідно до якого апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у позові в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16
(провадження № 61-28728сво18), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), згідно з якими для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази;
- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:
В оцінці доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду із позовом, обґрунтовував порушення його прав як заставодержателя спірного майна накладеним на це майно арештами державного виконавця у виконавчому провадженні, стороною якого не є позивач. Ці арешти перешкоджають позивачеві реалізувати свої права як заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави на погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, який має пріоритетні права на предмет застави.
Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18).
У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 Верховний Суд зазначив, що в разі коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, інших, ніж іпотекодержатель, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому немає підстав для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, є лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Верховний Суд врахував, що іпотека є видом застави, а тому загальні висновки щодо пріоритету забезпечувального обмеження, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, за обставинами справи встановлено, що забезпечувальне обмеження ОСОБА_1 зареєстровано раніше ніж публічне обмеження, вжите державним виконавцем, а тому ОСОБА_1 має пріоритет у реалізації предмета застави.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18.
Верховний Суд у зазначеній постанові також наголосив, що оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави. Саме заставодержатель, а не боржник, має право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання за виконавчими документами.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірний автомобіль, на який державний виконавець наклав арешти, переданий у заставу на підставі відповідного договору від 01 червня 2007 року. Право вимоги за цим договором перейшло до ОСОБА_1 , який і звернувся до суду з цим позовом про звільнення майна з-під арешту.
Суди встановили, що зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 належно не виконала (у матеріалах справи немає доказів, які свідчать про протилежне).
За таких обставин, застосовуючи правові висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18, на які заявник послався у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 як заставодержатель вправі звертатися до суду із позовом звільнення заставленого майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні, в якому стягувачем є не заставодержатель, а інша особа.
Щодо підставності накладених арештів державним виконавцем
Оцінюючи підставність накладення арешту у виконавчому провадженні, в якому стягувачем є не заставодержатель, а інша особа ( ОСОБА_3 ), Верховний Суд також врахував, що аналіз частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених у частині першій статті 51 цього Закону. Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Виконавець не може діяти на власний розсуд у такому випадку.
Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17 та підтримана Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19.
За обставинами справи право застави у заставодержателя виникло 01 червня 2007 року, зареєстровано 05 вересня 2007 року, тобто до ухвалення рішення судом у справі № 2-4862/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, яке набрало законної сили 06 грудня 2010 року та на виконання якого у виконавчому провадженні державний виконавець наклав арешти, які оспорюються у цьому провадженні.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що відповідно до частини першої статті 585 ЦК України, частини першої статті 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом. Реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (частина друга статті 16 Закону України «Про заставу»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Тож у відносинах з третіми особами, зокрема й зі стягувачами, які не є заставодержателями, обтяження є чинним, якщо, за загальним правилом, зареєстроване у відповідному реєстрі.
Також Верховний Суд врахував, що матеріали справи не містять доказів того, що заставодержатель надав згоду на звернення стягнення на предмет застави для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. Відповідачі, зокрема стягувач, який не є заставодержателем, не довели, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, що в сукупності б підтверджувало, що права заставодержателя накладенням арешту на предмет застави не порушені.
Висновок:
За результатами вирішення цього спору Верховний Суд зробив висновок, що позивач щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави має переважне право - пріоритет - стосовно інших осіб - кредиторів за рахунок спірного майна.
Апеляційний суд, відмовляючи у пред`явленому позові, зробив помилковий висновок, що 1/2 частина спірного автомобіля, яка на момент апеляційного перегляду справи належить стягувачу ОСОБА_3 , є частиною неподільного майна, яка не виділена в натурі, а також незалучення як відповідача другого з подружжя заставодавця, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.
Державний виконавець арештував спірний автомобіль за вимогами, пред`явленими не позивачем, а відповідачем ОСОБА_3 . Такі вжиті виконавцем арешти порушують права та інтереси заставодержателя, позивача у цій справі.
За рахунок спірного майна позивач вправі задовольнити власні вимоги за кредитним договором, за яким (враховуючи договори про відступлення цієї вимоги) він є новим кредитором та заставодержателем, тож його право має пріоритет у стосунках з третіми особами.
Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення районного суду від 25 січня 2021 року та постанову апеляційного суду від 14 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Звільнити з-під арешту та заборони відчуження майна втомобіль марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ), шасі № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2007 року Житомирським ОРЕВ УДАІ УСВС України в Житомирській області, які накладено згідно з постановами Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міжрегіонального управління юстиції в Житомирській області від 04 червня 2014 року та від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 296/314/19 (провадження № 61-12645св22) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/111251191