
Короткий зміст заявлених позовних вимог:
У квітні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересована особа – Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), звернулися до суду із заявою про встановлення факту народження.
Свої вимоги заявники мотивували тим, що громадянка України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_3 у м. Сімферополі АР Крим, Україна. На час народження заявники проживали у м. Сімферополі АР Крим, України. Зареєструвати народження дитини в Україні батьки не змогли, оскільки територія України, на якій вони проживають, знаходиться під окупацією держави-агресора. Крім того, листом № 821/33.10-87 від 08 квітня 2023 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві відмовлено у проведенні державної реєстрації народження у зв’язку з відсутністю правових підстав. Вважали, що факт народження підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2018 року, виданого ленінським районним відділом запису актів громадянського стану департаменту запису актів громадянського стану міністерства юстиції республіки Крим.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили встановити факт народження дитини чоловічої статі – ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополі АР Крим, України, від батьків: матері – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, батька – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам по собі факт перебування заінтересованих осіб на тимчасово окупованій території АР Крим і встановлення законом особливого порядку розгляду заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначений Верховною Радою України, не є безумовною підставою для встановлення такого факту та не звільняє заявника від надання суду належних доказів на підтвердження своїх вимог. Заявниками не надано достатніх доказів, відповідно до яких суд міг дійти висновку про доведеність їх вимог, зокрема, які б підтверджували, що саме, у громадян України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина чоловічої статі ОСОБА_4.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявниками не надано доказів на підтвердження того, що саме у них, громадян України народилася дитина чоловічої статті ОСОБА_4 , оскільки зі свідоцтва про укладення шлюбу, а також з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2018 року встановлено, що батьки дитини є громадянами російської федерації. Паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на імя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не є дійсним. Також паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 на ім’я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не є дійсним. Відповідно до доданих до заяви копій паспортів заявників, на третій сторінці паспорту відсутня фотокартка, а також заявниками не надано до суду копію четвертої сторінки паспортів. Паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_1 виданий Ленінським РВ ГУ МВС України в Криму 12 лютого 2008 року, а паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 на ім’я ОСОБА_2 виданий Ленінським РВ ГУ МВС України в Криму 31 липня 2012 року, тобто коли територія АР Крим не була окупованою.
Узагальнені доводи касаційної скарги:
05 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені яких діє адвокат Бузанов Д. В., звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини третьої статті 317 ЦПК України у системному взаємозв’язку із Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про громадянство України» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявники вважають, що суди попередніх інстанцій вказуючи на те, що із закінченням строку дії паспорта громадянина України батьків неможливо підтвердити їх належність до громадянства України, а дитина, народжена на території України, хоча і на тимчасово окупованій її частині, не врахували, що батьки на момент народження дитини мали громадянство України. Таким чином, відмова у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту – народження дитини впливає на визнання походження дитини, набуття нею громадянства України, незалежно від волі батьків, з незалежних від них обставин. Фактично до досягнення дитиною повноліття без встановлення юридичного факту дитина буде вважатися належною до громадянства російської федерації, що неприпустимо і не відповідає їхній волі.
Заявники вказують, що суди дійшли неправильних висновків про те, що їхні паспорти громадян України є недійсними, через те, що не було вклеєно до паспорта нової фотокартки по досягненню 25 річного віку.
Також заявники звертають увагу на те, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України, що визначено статтею 2 Закону України «Про громадянство України». Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України, що узгоджується із статтею 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Під час вирішення спору судами не було надано оцінки доказам, які підтверджують факт народження дитини, хоча заява безпосередньо стосується встановлення саме цього юридичного факту.
Відмова у встановлені факту народження дитини на тимчасово окупованій території є наслідком дискримінаційного підходу за ознакою проживання заявників на тимчасово окупованій території.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК України.
Відповідно до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дають підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження.
Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.
Підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров’я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров’я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров’я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правила № 52/5 не містять чітких норм щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що призводить до складнощів у встановленні факту народження та здійснення державної реєстрації народження у позасудовому порядку.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про народження дитини, медичній довідці, як доказам, потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними на території України, вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території, зафіксувала факт народження дитини.
Зазначене узгоджується із змістом частини другої статті 319 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження факту народження сина заявники надали: копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_1, копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім’я ОСОБА_2 , копію свідоцтва про шлюб, який зареєстрований на тимчасово окупованій території, копії медичних документів, копію свідоцтва про народження дитини, видане органом влади тимчасово окупованої території України.
Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що заявниками не надано доказів того, що саме у громадян України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина чоловічої статті – ОСОБА_4, виходячи лише з того, що у свідоцтві про укладення шлюбу, а також свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2018 року батьки дитини визначені громадянами російської федерації.
Матеріали справи містять копії паспортів громадян України, які підтверджують, що заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України. Паспорти громадянина України були видані заявникам на території АР Крим у 2008 та 2012 роках, до окупації півострова російською федерацією. Апеляційний суд на припущеннях дійшов висновку про те, що заявники не є громадянами України, належним чином не перевіривши вказаний факт.
Під час вирішення справи апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідно до частини четвертої, шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна зобов’язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв’язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, сприяти їх залученню до процесів утвердження української національної та громадянської ідентичності.
Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
У статті 2 Закону України «Про громадянство України» заначено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Висновок:
Із урахуванням зазначеного слід дійти висновку, що відсутність вклеєної фотокартки у паспорті при досягненні певного віку не позбавляє особу належності до громадянства України, за умови, що особа набула такий статус у законний спосіб.
Під час вирішення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту народження їхнього сина апеляційний суд вищезазначеного не врахував, не надав оцінку усім поданим заявниками доказам.
З урахуванням викладеного, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для встановлення факту народження у заявників дитини чоловічої статі – ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сімферополі АР Крим, України, з метою у подальшому вирішення питання щодо належності до громадянства України та ймовірної реінтеграції, є передчасним.
З урахуванням наведеного, а також меж касаційного оскарження, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам та застосувати норми права відповідно до висновків суду касаційної інстанції.
Джерело: https://tinyurl.com/39kxbjyb