Постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 225/2468/21
При ухваленні судового рішення всупереч думці дитини і висновку органу опіки та піклування, суд має навести мотиви незгоди із вказаним висновком, а також обґрунтувати, яким чином найкращі інтереси дитини вимагають прийняття рішення всупереч її думці.
1. Обставини справи
Позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини. Позов обґрунтований тим, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому у сторін народився син. На початку 2014 року стосунки між сторонами погіршилися, а тому згодом шлюб між ними був розірваний рішенням суду, проте вони продовжували періодично проживати разом, а з початку 2017 року проживають окремо. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір’ю. Через відсутність згоди між батьками щодо місця проживання дитини вона звернулася до служби у справах дітей, якою був складений висновок про проживання дитини з матір’ю. Незважаючи на вказаний висновок, відповідач продовжував зловживати своїми батьківськими правами, а саме після зустрічей не відпускав сина до матері, мотивуючи це хворобами дитини та невмінням матері доглядати за ним. У зв’язку з такою поведінкою відповідача вона двічі зверталася до правоохоронних органів, проте допомоги їй не було надано. Позивачка за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, оскільки перебуває у відпустці за доглядом за дочкою, але соціально адаптована, отримує державну допомогу, пенсію у зв’язку з інвалідністю та аліменти на утримання сина, має своє житло та дачний будинок, отримує допомогу від своєї матері. Достатньо часу приділяє сину, цікавиться його життям, навчанням, годує, одягає та іншим чином турбується про сина. У сина є своя кімната, обладнана місцями для сну, гри та навчання. Однак відповідач постійно створює конфліктні ситуації з приводу місця проживання дитини, що негативно впливає на емоційний стан сина. Останній раз відповідач забрав сина 10 березня 2021 року та не відпускає його додому, через нібито карантинні заходи. Посилаючись на викладене, просила суд визначити місце проживання малолітнього сина разом з матір’ю.
2.Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього разом з матір'ю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач створює перешкоди матері у спілкуванні із сином, чим діє всупереч інтересам дитини. Крім того, відповідач змінив місце проживання разом з дитиною, не повідомивши про це позивачку.
3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Звертає увагу, що позивачка не надала доказів, які б свідчили про перешкоджання їй у спілкуванні з дитиною. Також апеляційний суд безпідставно проігнорував думку дитини, яку той висловив під час опитування на засіданні Комісії із захисту дітей Ромоданівської селищної ради. Верховний Суд касаційну скаргу відповідача вирішив задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган:
– визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб’єктів батьківської відповідальності;
– якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності – приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; надає можливість дитині висловлювати її думки;
– приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
Думка дитини, яка не досягла віку 14 років, при вирішенні спору про визначення її місця проживання не може розглядатися судом як право вето, разом із тим ухвалення судом рішення всупереч думці дитини має бути належним чином мотивоване в першу чергу інтересами дитини. У розглядуваній справі з урахуванням віку дитини (10 років на час ухвалення рішення судом першої інстанції та 11 років на час ухвалення постанови апеляційним судом), положень статті 29 ЦК України, статті 160 СК України, норм міжнародного законодавства, вочевидь, думка дитини мала важливе значення для вирішення спору. У рішенні суду першої інстанції та висновках органу опіки та піклування м. Торецька Донецької області від 07 лютого 2019 року та від 23 березня 2022 року відсутні відомості про з’ясування думки дитини щодо вирішення питання про визначення її місця проживання. Апеляційний суд, усуваючи вказані недоліки розгляду справи судом першої інстанції, правильно вирішив вжити заходів до з’ясування думки дитини.
Заслухавши дитину, апеляційний суд дійшов висновку, що дитина відповідала не впевнено, висловлювала думку дорослими фразами, що безпосередньо вказує на вплив батька на думку дитини внаслідок його повної ізоляції від матері з 2020 року, постійного психологічного впливу з боку відповідача та його батьків на дитину з метою створення негативного образу позивачки як матері, і з цих підстав не взяв до уваги думку дитини. Однак Верховний Суд вважає ці висновки апеляційного суду передчасними та недостатньо обґрунтованими. Згідно з відеозаписом судового засідання в апеляційному суді дитина наполягала на своєму бажанні проживати з батьком і повідомила, що наразі мешкає з батьком, дідом, бабою, братом та тіткою, з мамою зустрічається не часто, але вважає, що якби мама хотіла, то приїжджала б частіше. Апеляційний суд провів опитування дитини за відсутності батьків, але у присутності педагога, яка про наявність будь-яких зауважень щодо проведеного опитування не повідомила, як і не висловила будь-яких застережень про те, що думка дитини не була вільною. Також апеляційний суд цілком обґрунтовано з огляду на тривалість перебування справи в судах та події, які відбулися під час розгляду справи (вимушене переселення та неодноразову зміну місця проживання дитини через повномасштабне військове вторгнення росії), своєю ухвалою зобов’язав орган опіки та піклування за чинним місцем проживання дитини надати письмовий висновок щодо розв’язання спору. За змістом висновку орган опіки та піклування заслухав думку хлопчика, який висловив бажання проживати з батьком. При цьому орган опіки та піклування констатував, що батько задовольняє потреби сина у догляді та вихованні, дбає про його здоров’я, у дитини склалися соціальні зв’язки за місцем проживання (навчається у школі, товаришує з місцевими дітьми тощо). Таким чином, ні педагог у судовому засіданні, ні орган опіки та піклування у висновку не повідомляли суду про можливе спотворення думки дитини через психологічний вплив батька. Стаття 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей поєднує у собі право дитини бути почутою з правом на отримання інформації: у процесі судового розгляду діти повинні отримувати всю необхідну інформацію, консультації, висловлювати свою думку і бути поінформованими про можливі наслідки висловлення цих думок та будь-якого рішення. Має бути застосований підхід, який врівноважує право дитини на захист і враховує індивідуальні потреби та думки дитини. У справі «Хокканен проти Фінляндії» (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1994 року, заява № 19823/92, п. 61) батько вимагав опіки над дочкою, яка жила з бабою і дідом протягом багатьох років. Дитина не хотіла жити з батьком і Суд погодився, що «дитина досить зріла, щоб її думки були прийняті до уваги, і тому що доступ не повинен бути наданий проти її волі». З огляду на те, що у розглядуваний справі думка дитини, якій виповнилося 11 років, висловлена як суду, так і органу опіки та піклування, була однаковою за змістом (бажання проживати з батьком), враховуючи позицію педагога у судовому засіданні, висновок органу опіки та піклування, за наявності в апеляційного суду підстав для сумнівів у тому, що дитина висловлює свою думку вільно, такі сумніви мали б підтверджуватися належними доказами, зокрема висновками відповідних фахівців у дитячій психології. Вирішивши спір всупереч думці дитини та висновку органу опіки та піклування, апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення саме інтересами дитини. Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору судами встановлені не повною мірою, а встановлення обставин справи і вирішення питання про оцінку доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд частково погодився з доводами касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права і вважав за необхідне постанову апеляційного суду скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд наголосив, що під час нового розгляду справи апеляційному суду, у разі якщо він буде мати підстави для сумнівів у тому, що думка дитини, висловлена на судовому засіданні та під час підготовки висновку органу опіки та піклування, є вільною, необхідно їх перевірити з урахуванням роз’яснень, викладених у цій постанові Верховного Суду. За відсутності підстав для таких сумнівів та ухвалення судового рішення всупереч думці дитини і висновку органу опіки та піклування суд має навести мотиви незгоди із вказаним висновком, а також обґрунтувати, яким чином найкращі інтереси дитини вимагають прийняття рішення всупереч її думці.
Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/mpts8ab8
Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf