Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що під час шлюбу з відповідачем його матір ОСОБА_4 , яка померла , за життя уклала з відповідачем договір довічного утримання, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала у власність квартиру.

Вказував на те, що зазначений договір був укладений в інтересах їх сім`ї, зобов`язання щодо утримання ОСОБА_4 за її життя несли як він, так і відповідач, а тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири.

Короткий зміст судових рішень:

Рішенням міськрайонного суду Дніпропетровської області року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно, яке перейшло до відповідача у власність відповідно до договору довічного утримання, належить їй на праві особистої власності та не може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, з подальшим визначенням часток у праві спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд, установивши, що спірна квартир придбана подружжям за час шлюбу, договір довічного утримання укладений в інтересах сім`ї, дійшов висновку, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка в ній є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів:

Касаційна скарга ОСОБИ_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що договір довічного утримання укладений в інтересах сім`ї. Договір довічного утримання укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ,і саме ОСОБА_2 виконувала умови цього договору щодо утримання ОСОБА_4 , а тому спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям підлягають застосуванню передусім норми СК України.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК України довести, що хоча майно придбавалося у період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Висновок:

Установивши, що договір довічного утримання від 15 вересня 2005 року укладено ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були її власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що вона самостійно несла матеріальні витрати на виконання договору довічного утримання матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, обґрунтовано вважав, що майно, набуте відповідачем за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 185/3086/18 (провадження № 61-6060св19) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/96006116