Презумпція психічного здоров’я: фактори, на які звернув увагу ВС у спорі про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними

Огляд: Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 754/10803/19 (провадження № 61-10153св21)

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДУ «Інститут серця МОЗ України», КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» вона була незаконно без її згоди оглянута черговим лікарем-психіатром КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» і їй було встановлено неіснуючий діагноз - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним). Вказувала, що чергового лікаря-психіатра було запрошено лікуючим лікарем відділення вроджених вад серця без її згоди, а запис лікаря-психіатра було зафіксовано у медичній карті стаціонарного хворого. Зазначене підтверджено листом заступника генерального директора ДУ «Інститут серця МОЗ України» .

Мотивом виклику лікаря-психіатра згідно зазначеного листа була її поведінка, яка викликала занепокоєння у медичного персоналу ДУ «Інститут серця МОЗ України», що проводив щодо неї лікувальні заходи. Вважала, що незаконні дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу призвели до втручання у її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканості.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним); зобов`язати відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 та стягнути солідарно з відповідачів на її користь 250 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним проведенням психіатричного огляду і встановленням неіснуючого діагнозу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду міста Києва позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент огляду та консультації позивачки лікарем-психіатром чинне законодавство України не вимагало отримання письмової згоди на такий огляд і достатньо було усної згоди позивачки. Суд першої інстанції вважав, що позивачка надала свою усну згоду на проведення огляду та консультації лікарем-психіатром, про що свідчить опис проведеного лікарем-психіатром огляду позивачки та змісту їх бесіди в медичній карті. На думку районного суду, позивачкою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження незаконності проведення психіатричного огляду та встановлення діагнозу, тому вимоги про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис з медичної карти задоволенню не підлягають. Дії з проведення лікарем-психіатром огляду позивачки та фіксації відомостей у її медичній картці не призвели до втручання у приватне життя позивачки. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення районного суду міста Києва залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Позиція Верховного Суду:

За змістом частини третьої статті 28, частини першої статті 29 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Поняття приватного життя включає фізичну та психологічну цілісність людини. Психічне здоров`я є важливою частиною приватного життя.

У пункті 82 рішення у справі «Федоров та Федорова проти України» від 01 липня 2011 року (заява N 39229/03) Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що огляд заявника психіатром лікарні і визначення діагнозу щодо психічного розладу було втручанням у його приватне життя.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України (стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»). У відповідності до частин третьої, шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

Принципами захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання, який передбачає, що жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (принцип 5).

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на момент огляду позивачки лікарем-психіатром) психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за її усвідомленою згодою особи. Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров`я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування. Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).

Висновок:

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції про те, що на момент огляду позивачки лікарем-психіатром законодавством не була передбачена обов`язкова письмова згода на проведення психіатричного огляду, не надав належної оцінки критерію законності втручання у право особи на приватне життя й спростування презумпції психічного здоров`я, не врахував заперечення позивачки щодо надання усної згоди на проведення такого огляду, в результаті якого було встановлено відповідний діагноз, та відсутності в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження надання такої згоди позивачкою або наявності заяви родичів чи медичних представників ДУ «Інститут серця МОЗ України», які б містили відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду за обставин, передбачених статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 754/10803/19 (провадження № 61-10153св21) – https://cutt.ly/67iYuTF