Превентивні тимчасові заборони на виїзд дитини за межі України можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22 (провадження № 61-3427св23)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про заборону виїзду дитини за межі України без згоди батька. Позов мотивований тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 червня 2020 року шлюб між сторонами розірвано, а рішенням цього ж суду від 03 червня 2020 року з нього стягнуто на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 11 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, неодноразово повідомляла, що має намір вивезти сина за кордон без згоди батька, що унеможливить їхнє спілкування та викликає побоювання, що дитина до України може не повернутися, позивач просив суд заборонити виїзд ОСОБА_3, за межі України (за кордон) без згоди батька ОСОБА_1 , без визначення тривалості виїзду та країни виїзду.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду , залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що превентивні тимчасові заборони на виїзд дитини за межі України можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з`ясувавши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Доводи ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 має намір вивезти за кордон спільного з позивачем сина, не можуть бути визнані такими, що підтверджені достатніми та достовірними доказами. Позивач не надав доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, порушення його прав або прав дитини чи наявності реальної загрози порушення цих прав. ОСОБА_1 не довів, що конкретні дії відповідача призведуть до порушення прав дитини або його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.ьПідставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку відмови в задоволенні позову перед ним постануть питання щодо повернення дитини та налагодження з нею відносин і спілкування, що порушить права не лише батька, а й самої дитини. Вказує, що чинним законодавством передбачена можливість ухвалення судом рішення, яким можна зобов`язати відповідача здійснювати виїзд дитини за кордон лише за згодою батька.

Позиція Верховного Суду:

Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).

На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».

За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

У розглядуваній справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з`ясовуючи питання існування ризику незаконного переміщення відповідачем малолітнього ОСОБА_3 за кордон без згоди батька, в повній мірі з`ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відсутні законні підстави для заборони виїзду малолітнього ОСОБА_3 за межі України без згоди батька, оскільки позивач не довів створення відповідачем реальної загрози неправомірного вивезення дитини.

Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.

Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України. Підстав для виняткового врегулювання цього питання саме щодо малолітнього ОСОБА_3 позивачем у цій справі не доведено.

Висновок:

Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22 (провадження № 61-3427св23) - http://surl.li/iervm