Саме собою пред’явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю та оскарження надалі відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини
Постанова Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 757/555/22
Верховний Суд вказує, що саме собою пред’явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю та оскарження надалі відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Позивачка як у касаційній скарзі, так і в судах попередніх інстанцій наголошувала на тому, що відповідач не заперечує проти проживання дитини разом з нею лише у зв’язку з тим, що вона подала заяву про залишення позову про відшкодування додаткових витрат на дитину без розгляду. Зазначала, що відповідач неодноразово погрожував відібрати дитину, у зв’язку з чим вона й звернулася до суду із цим позовом. Верховний Суд наголошує на тому, що відсутність задокументованих заперечень з боку батька щодо проживання дитини разом з матір’ю на момент пред’явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі.
1. Обставини справи
Позивачка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про визначення місця проживання дитини разом з матір’ю. Позов мотивувала тим, що після її звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу відповідач не бере участі у вихованні та утриманні доньки, не виявляє зацікавленості її життям. Зазначала, що на момент пред’явлення цього позову дитина проживає разом з матір’ю, яка забезпечує її всім необхідним. Оскільки вона має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, а також створила всі умови для проживання, виховання та розвитку доньки, з огляду на інтереси дитини позивачка просила визначити місце проживання дитини сторін разом з нею.
2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено та визначено місце проживання дитини з матір’ю. Своє рішення суд мотивував тим, що дитина проживає разом з матір’ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина відвідує садочок, а мати має постійну роботу, здатна забезпечити дитину усім необхідним. Відповідач зазначені обставини за висновком суду не спростував. Оскільки самі собою вимоги позивачки про визначення місця проживання дитини разом з нею ґрунтуються на положеннях закону та бажанні матері сприяти фізичному й розумовому розвитку дитини, то суд уважав раціональним, аби дитина й надалі проживала разом з матір’ю. Водночас суд узяв до уваги вік дитини та зауважив, що відповідач не позбавлений можливості брати участь у її вихованні. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з положеннями статей 161 СК України та 4 ЦПК України вирішення судом питання місця проживання дитини допускається у разі відсутності між батьками такої згоди, тобто за наявності спору. Проте, на переконання апеляційного суду, матеріали справи не містять доказів того, що питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків є спірним і це питання не врегульовано між сторонами. Звертаючись до суду із позовною заявою, позивачка не вказує про обставини, які слід кваліфікувати як наявність її порушеного права.
3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. У справі, яка переглядається, встановивши, що дитина після розлучення сторін залишилася проживати разом з матір’ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, а мати має постійну роботу, здатна забезпечити дитину усім необхідним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначення місця проживання дитини разом з матір’ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами та відповідно права, яке підлягає судовому захисту.
Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що:
- по-перше, у випадку, коли суд вважає, що у справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову;
- по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Натомість у справі, яка переглядається, саме собою пред’явлення позивачкою позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю та оскарження надалі відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Позивачка як у касаційній скарзі, так і в судах попередніх інстанцій наголошувала на тому, що відповідач не заперечує проти проживання дитини разом з нею лише у зв’язку з тим, що вона подала заяву про залишення позову про відшкодування додаткових витрат на дитину без розгляду. Зазначала, що відповідач неодноразово погрожував відібрати дитину, у зв’язку з чим вона й звернулася до суду із цим позовом. Верховний Суд наголошує на тому, що відсутність задокументованих заперечень з боку батька щодо проживання дитини разом з матір’ю на момент пред’явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі. Наведене свідчить про те, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/3wt46a7s
Більше правових позицій у справах щодо стягнення аліментів можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за IV квартал 2023 року. Випуск 15. http://tinyurl.com/58p535jc