Анотація: Правомірність розголошення медичної інформації з метою недопущення розповсюдження контагіозних захворювань

Назва справи: Simonsen v. Swenson

Суд: Верховний Суд штату Небраска, США

Дата: 14 лютого 1920 року

Цитування справи: 104 Neb. 224 (Neb. 1920); 177 N.W. 831

Позивач звернувся до суду з позовом до лікаря через розголошення інформації стосовно його стану здоров'я. Позивач працював у телефонній компанії в м. Окленд (штат Небраска, США), і жив у невеликому готелі з іншими працівниками. Одного разу, позивач став погано себе почувати, і він звернувся до місцевого лікаря, який, після огляду позивача, припустив, що у нього, можливо, міг бути сифіліс, хоча відповідач додав, що достовірно даний діагноз було б неможливо підтвердити без реакції Вассермана (англ. Wasserman test), яких у наявності у відповідача не було.

Відповідач був лікарем власниці готелю, де проживав позивач, і деколи виконував функції готельного лікаря. Лікар повідомив позивачеві, що йому слід було б залишити готель, аби не наразити на небезпеку зараження цим захворюванням інших. Наступного дня, коли відповідач здійснив візит до чоловіка власниці готелю, який захворів, він дізнався, що позивач не залишив готель, і повідомив власницю готелю про те, що позивач міг страждати від контагіозного захворювання.

В результаті, позивачеві невдовзі довелося залишити готель. Позивач згодом звернувся до іншого лікаря, який здійснив виконав одну реакцію Вассермана, яка показала негативний результат, однак лікар зауважив, що цей тест не дав би, сам по собі, конкретної відповіді, чи міг позивач страждати на сифіліс, чи ні, якщо не було проведено розширених тестів. Оскільки таких тестів проведено не було, лікар зазначив, що визначити, чи страждав позивач на це захворювання, чи ні, було неможливо, хоча ряд симптомів вказував на те, що позивач міг бути хворим.

Позивач стверджував, що правовідносини між лікарем та пацієнтом мали передбачати те, що лікар не має права розголошувати будь-яку медичну інформацію, і порушення обов'язку зберігати таку інформацію конфіденційною дає позивачеві право звертатися до нього з позовом щодо відшкодування шкоди. Суд зауважив, що в загальному праві імунітету лікар-пацієнт не існувало.

Водночас законодавство штату Небраска містило положення щодо врегулювання інституту медичної таємниці. Так, секція 7898 збірника статутів штату Небраска 1913 р., передбачала, що лікареві не може бути дозволено свідчити стосовно фактів, отриманих при виконанні професійних обов'язків. Втім, відповідач не розголосив інформацію щодо захворювання відповідача в суді (а якщо згадати точніше, то повідомив власницю готелю, що позивач може страждати від контагіозного захворювання), тому, відповідно, цей статут не стосувався ситуації в даній справі.

Секція 2721 збірника статутів штату Небраска 1913 р. передбачала, що жоден лікар не має право практикувати медичну професію без ліцензії, і що лікар може бути позбавлений ліцензії через непрофесійну, або негідну поведінку, до якої, серед іншої, входило розголошення інформації щодо стану здоров'я пацієнтів.

Суд прокоментував суть цього статуту в тому, що правовідносини між пацієнтами та лікарями, безумовно, мають конфіденційний характер, і що особа, яка звертається до лікаря, часто має надавати лікареві інформацію стосовно свого стану здоров'я, і очевидно, що постраждалій особі буде вкрай неприємно, якщо така інформація набуде розголошення. Відповідно, незаконне розголошення медичної інформації дає підстави для подачі цивільного позову щодо відшкодування шкоди.

Чи є з цього правила винятки? Суд пояснює, що так. Обов'язок лікаря не закінчується певною особою пацієнта, існують випадки, коли хвороба є такою, що обов'язки лікаря будуть відноситися до суспільства, а в деяких випадках — до інших конкретних осіб. Так, статути штату Небраска уповноважують штатські управління охорони здоров'я та муніципалітети вимагати певні звіти та встановлювати правила карантину щодо захворювань, які є контагіозними та небезпечними.

У такому випадку, якщо лікар повідомляє державні інстанції про захворювання, розголошуючи інформацію про пацієнта, надаючи строго ту інформацію, яка необхідна в даному випадку, і в установленому законом порядку, то не можна сказати, що лікар при цьому порушує медичну таємницю. Чи можна сказати, якщо законодавство конкретно не встановлює обов'язку лікаря повідомляти про такі випадки захворювань, то лікар вправі повідомляти про таку інформацію?

Суд пояснив, якщо особа страждає від певного контагіозного захворювання, то тоді ця особа не може розраховувати на те, що інформація про факт захворювання не буде повідомлена тим, хто, якщо така інформація про захворювання не буде повідомлена, могли б самі постраждати від цього захворювання.

Тому, на думку Суду, в разі, якщо хвороба є небезпечною, чи настільки високо-контагіозною та заразною, що це захворювання обов'язково спричиняє захворювання інших осіб, якщо тільки їх не буде повідомлено про небезпеку зараження цією хворобою, то тоді, лікар, якщо інші методи не будуть доступними, буде мати право повідомляти про це тих осіб, як це буде необхідно, задля того, аби запобігти поширенню захворювання. Суд ухвалив рішення на користь лікаря-відповідача.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)