Анотація: Правомірність дій лікаря щодо виконання додаткового медичного втручання без згоди пацієнта, у необхідності проведення якого лікар переконався під час виконання медичного втручання, на яке згода пацієнта вже отримана.

Назва справи: Marshall v. Curry

Суд: Верховний Суд Провінції Нова Шотландія, Канада

Дата: 15 травня 1933 року

Цитування справи: [1933] 3 D.L.R. 260

Ця справа є однією з найвідоміших з більш ранньої судової практики Канади щодо інформованої згоди пацієнта (поняття "informed consent" в судовій практиці Канади повноцінно вкорінилося лише у 1970-80 роках), де пацієнт/пацієнтка звертається до медичного працівника, або до закладу охорони здоров’я з позовом через проведення операції без його/її згоди.

Фактичні обставини справи були досить сумними: позивач, 52-річний моряк, постраждав від важкої травми через падіння на кораблі в молодості (тоді позивач постраждав від перелому хребта), яка, в подальшому, спричинила серйозне погіршення його здоров’я. У 1921 році, коли позивач вперше прийшов до відповідача на прийом, позивач вже страждав від низки серйозних захворювань: окрім задавнених переломів, позивач був практично не спроможний контролювати кишківник, оскільки кишківник був уже паралізований, а для сечовипускання позивач був змушений користуватися каучуковим катетером, адже сечовий міхур позивача був також паралізованим. Згодом позивач пройшов лікування сечового міхура. Минуло сім років, і на той момент позивач страждав від ряду серйозних проблем з нирками та сечовим міхуром, з яких відповідачу доводилося видаляти гній; позивач переніс ряд операцій і постійно перебував у лікарні з зими до літа 1929 р.; у липні 1929 р. позивач просив відповідача видалити грижу; під час цієї операції його тестикулу було видалено без його згоди – позивач не був повідомлений про це лікарем заздалегідь.

Позивач не звертався до суду за цю подію до кінця 1931 року (коли позовна давність; і відповідач, на основі своїх власних свідчень, пригадав операцію з приводу видалення грижі у 1929 році та зазначив, що коли він відкрив паховий канал позивача, то під час огляду тестикули позивача було виявлено ряд абсцесів, і тому, незабаром, тестикулу б могла вразити гангрена, гній би міг всмоктатися, що могло б призвести до зараження крові, якби тестикулу б не було видалено. Лікар згадав, що провів позивачеві ряд операцій пізніше цього року, і відзначив, що стан здоров’я позивача після цього покращився. Суд (думка Судді Chrisholm) погодився з тим, що виконання цієї операції було необхідним, незважаючи на те, що по відношенню до даного медичного втручання не було надано прямої згоди (хоча вона була надана по відношенню до операції стосовно видалення грижі).

Суд провів досить серйозну дискусію щодо відповідальності хірурга за операцію без згоди пацієнта/пацієнтки у загальному праві. Суд відзначив британську справу Beatty v Cullingworth, рішення по якій було винесено Queen's Bench Division 1896 року, де пацієнтка звернулася з позовом до лікаря через виконання подвійної оваріектомії. Тоді Суд звернувся до американської судової практики, а саме справи Pratt v Davis (1905), де Суд, що виніс це рішення, звернув увагу на питання надзвичайної ситуації, а також здатність пацієнта/пацієнтки надавати згоду; проте у цій справі, це залишилося диктумом, оскільки у справі Pratt v Davis (1905) операція не була невідкладною, і тому лікар був визнаний відповідальним; потім Суд звернувся до рішень в справах до Mohr v Williams (1905), Bennan v Parsonnet (1912), Schloendorff v. Society of New York Hospital (1914), а також ряду інших справ, і двох канадських справ з Провінції Квебек (Parnell v. Springle 1899 року та Caron c. Gagnon 1930 року).

Тоді Суд зазначив, що в питанні правомірності медичних втручань попередня згода пацієнта/пацієнтки на операцію та будь-яке обстеження є обов’язковими; згода може бути явно вираженою або неявною, і імпліцитна згода може випливати з деяких попередніх обставин. Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що операція була необхідною за умов, описаних відповідачем та його колегами як свідками-експертами; відшкодування збитків на підставі делікту про спричинення тілесного ушкодження, навіть якщо правопорушення було б доведене, так чи інакше було обмежене строком позовної давності. Таким чином, позов задоволенню не підлягав. Ця справа залишилася цінним судовим прецедентом для розвитку доктрини інформованої згоди в Канаді.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)