Правочин щодо обов`язкового викупу акцій: зясуванню підлягає легітимність мети, справедливість ціни акцій та дотримання критерію пропорційності втручання у право власності

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 січня 2021 року у справі № 914/1804/18

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" про визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" від 10.01.2018.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що його не було належним чином повідомлено про викуп акцій товариства. Зокрема, ні копії вимоги, ні будь-яких інших документів у встановлені строки на адресу позивача направлено не було, що в свою чергу свідчить про порушення процедури обов`язкового продажу акціонерами простих акцій та тягне за собою визнання вимоги недійсною. Також позивач зазначає, що правочин щодо обов`язкового викупу акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" є неправомірним, здійсненим з порушенням норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Господарського суду Львівської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

— Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" було дотримано вимоги статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо надсилання (повідомлення) позивачеві, як акціонеру, акції якого придбаваються, копії публічної безвідкличної вимоги, відповідно до інформації наведеної у реєстрі власників іменних цінних паперів. Проте, не отримання поштової кореспонденції самим учасником товариства з суб`єктивних причин, які залежали лише від його волі, не може бути підставою для визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" від 10.01.2018;

— Приватним акціонерним товариством "Компанія Ензим" всі етапи регламентованої статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" були виконані у передбачені терміни та відповідно до умов встановлених цією нормою;

— посилання позивача на порушення вимог статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства" є безпідставними, оскільки ці норми регулюють іншу процедуру, яка стосується обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонера і є відмінною від процедури обов`язкового продажу акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, що передбачена статтею 65-2 зазначеного закону;

— оскільки положення статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" №1983-УІІІ від 23.03.2017 є чинними, неконституційними не визнавались, а відтак регулюють відповідні суспільні відносини.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до частини 9 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції.

Зазначеними нормами Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.

Запровадження державою зазначеного законодавчого регулювання зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Зазначене вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов`язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов`язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень.

Отже, забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об`єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій.

Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору.

У пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" зазначено, що передання права власності від однієї особи до іншої без сплати суми, яка більш-менш відповідає вартості майна, звичайно становить непропорційне втручання, яке не можна вважати виправданим у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З урахуванням викладеного вище, перевіряючи доводи позивача щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у спірних правовідносинах, суди першої та апеляційної інстанцій мали б установити, чи містить процедура обов`язкового продажу акцій, передбачена статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", чіткий та прозорий порядок визначення ціни акцій, та чи містять положення Закону України "Про акціонерні товариства" запобіжники проти можливої недобросовісної поведінки власників товариств, які мають можливість занизити вартість акцій під час їх викупу, і, як наслідок, чи здатні встановлені у наведеній нормі умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонерів, гарантувати повне відшкодування вартості майна (акцій). Наведене надасть можливість зробити висновок, чи може вважатися визначеною справедливо зазначена у публічній вимозі ціна акцій, за умови, що міноритарний акціонер законом не наділений правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не встановлювали зазначених вище обставини, а відтак не з`ясували наявності легітимної мети та справедливої ціни акцій, дотримання чи недотримання критерію пропорційності втручання у право власності в спірних правовідносинах, у зв`язку із чим Суд вважає передчасними висновки судів про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій, та відповідно про не доведення позивачем факту порушення прав за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що рішення суду першої інстанції стосується прав і обов`язків ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 у цій справі прийнято, зокрема, з дотриманням норм процесуального права.

В той же час, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України прийняття судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі є порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Натомість, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін, чим порушив положення пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Висновок:

За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 січня 2021 року у справі № 914/1804/18 — https://reyestr.court.gov.ua/Review/94125279