Право на приватизацію житла є особистим правом громадянина, таким, що не передається в спадок

Якщо позивач померла, а предметом позову у вказаній справі є визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, тобто вказані правовідносини не допускають правонаступництво, у такому разі, провадження у справі підлягає закриттю

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 935/540/22 (провадження № 61-11798св22)

Короткий зміст позовної заяви:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростишівська міська рада, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир-К», у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення органу приватизації «Бюро по приватизації при розрізі Коростишівський» № 21 від 26 березня 1993 року «Про передачу у власність квартири по АДРЕСА_1 » та визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , під час якого народилися їх діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Сім`я проживала у квартирі АДРЕСА_1 , яка мала статус державного житла та яку у 1993 році приватизував її чоловік ОСОБА_7 . Зазначала, що після смерті її чоловіка, під час оформлення спадщини, вона дізналася, що вказана квартира була приватизована не тільки її чоловіком ОСОБА_7 , а і їх сином ОСОБА_2 та членами його сім`ї, проте письмової згоди на приватизацію квартири вказаними особами вона не надавала.

Посилаючись на те, що спірна квартира була виділена на сім`ю ОСОБА_7 , а не на сім`ю їх сина ОСОБА_2 , на час приватизації вона проживала у квартирі та мала право на її приватизацію, ОСОБА_1 вважала, що приватизація цієї квартири була проведена без дотримання норм діючого законодавства та порушила її право на приватизацію частки майна.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції:

Ухвалою районного суду закрито провадження у справі у зв`язку із смертю позивача.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 2 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Суду не було надано доказів на підтвердження факту звернення позивача до органу приватизації зі заявою про приватизацію щодо спірної квартири, адже остання з такою заявою не зверталася та оскаржувала вже прийняте рішення органу приватизації №21 від 26 березня 1993 року.

Враховуючи вказане та те, що позивач ОСОБА_1 померла, а предметом позову у вказаній справі є визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, тобто вказані правовідносини не допускають правонаступництво, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала до суду апеляційну скаргу, в якій зазначала, що вона є правонаступником після померлої позивачки на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України. Зазначала, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, оскільки предметом спору у даній справі є порушення майнових прав померлої, що виразилися у здійсненні перешкод останній з боку відповідачів у приватизації, право на яку вона мала. Крім того, порушені права позивача у даній справі не відносяться до тих прав, які в силу положень статті 1219 ЦК України є особистими і відносно яких правонаступництво не допускається.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу районного суду скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення органу приватизації «Бюро по приватизації при розрізі Коростишівський» № 21 від 26 березня 1993 року «Про передачу у власність квартири по АДРЕСА_1 » та визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . Позов обґрунтовано тим, що вказаним рішенням порушено право позивача на приватизацію її частки квартири.

Отже, спірні правовідносини, які стосуються нерухомої речі та пов`язані з цим правовідносини, допускають правонаступництво.

Враховуючи вказане, суду першої інстанції слід було зупинити провадження у справі до залучення у справі правонаступника (правонаступників) померлої ОСОБА_1 , а не закривати провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції:

До Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду від 08 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 521/13728/18, провадження № 61-15453св21, від 07 вересня 2022 року у справі № 304/185/19, провадження № 61-4724св22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що подання заяви про приватизацію майна нерозривно пов`язане з особою позивачки, є особистим немайновим правом, яке відповідно до вимог статті 1219 ЦК України не підлягає спадкуванню. Оскільки позивачка не брала участі у правовідносинах матеріального характеру з органом приватизації, заяви про приватизацію житла не подавала, то не може бути і процесуального правонаступництва після її смерті.

Таким чином, ОСОБА_6 не може подати від імені позивачки заяву про приватизацію житла, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини у даній справі не допускають правонаступництва після смерті позивачки.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Як вбачається із предмету позову, позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення органу приватизації «Бюро по приватизації при розрізі Коростишівський» № 21 від 26 березня 1993 року «Про передачу у власність квартири по АДРЕСА_1 » та визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_7 (чоловік), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (невістка), ОСОБА_10 (онука), ОСОБА_4 (онук).

Позов обґрунтовано тим, що вказаним рішенням порушено її право на приватизацію частки квартири, оскільки на час приватизації вона проживала з наймачем, проте не була включена у рішення органу приватизації та свідоцтво про право власності.

Проте, право на приватизацію державного житлового фонду, що є предметом спору у даній справі, нерозривно пов`язане з фізичною особою - носієм цього права (особою позивачки), а тому дані спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Тісність даного зв`язку обумовлено тим, що дані права не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи - носія цих прав та/ або передані іншим особам.

Висновок:

Судом першої інстанції враховано, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

З огляду на вказане, враховуючи, що позовні вимоги базуються на правових нормах про приватизацію житла, тому оскільки право на приватизацію житла є особистим правом громадянина, таким, що не передається в спадок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва та закрив провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку, що в даному випадку спірні правовідносини, які стосуються нерухомої речі та пов`язані з цим правовідносини, допускають правонаступництво.

Апеляційний суд не врахував, що померла ОСОБА_1 не була власником спірної квартири, а також не була зазначена її наймачем, за життя своє право на приватизацію не використала.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 935/540/22 (провадження № 61-11798св22) - http://surl.li/kpqgc