Короткий зміст заявлених вимог:
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності (далі – ТОВ) «Вердикт Капітал», третя особа – приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 10 січня 2022 року за зверненням відповідача приватний нотаріус Личук Т. В. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 19702, про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 108-В/52 у розмірі 813 580,51 грн.
Приватний виконавець Русецька О. О. 17 лютого 2022 року відкрила виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису.
Вважає, що вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, який не посвідчений нотаріально, порушує вимоги законодавства.
Крім того, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Однак, строк виконання кредитного зобов’язання у повному обсязі та, відповідно, момент виникнення права вимоги, настав 21 липня 2015 року, а тому спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом поза межами визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис № 19702 від 10 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т. В., таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 29 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав виконавчий напис № 19702 від 10 січня 2022 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т. В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 813 580,51 грн таким, що не підлягає виконанню. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
У пункті 1 кредитного договору від 21 липня 2008 року № 108-В/52 сторони визначили кінцевий строк кредитування до 20 липня 2015 року, тоді як спірний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 10 січня 2022 року, тобто поза межами визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку.
Крім того, стягувач надав приватному нотаріусу кредитний договір, який не був нотаріально посвідченим.
У лютому 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 11 травня 2023 року клопотання ТОВ «Вердикт Капітал» про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року у цивільній справі № 761/7879/22 залишив без задоволення.
Заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року залишив без розгляду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що відповідач пропустив строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навів поважних причин для поновлення цього строку.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, 18 грудня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року повернув особі, яка її подала.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що оскільки право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або у разі ухвалення повторного заочного рішення, а у цій справі суд першої інстанції залишив заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про перегляд заочного рішення без розгляду, то у зв`язку з порушенням відповідачем встановленого процесуальним законом порядку оскарження заочного рішення у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою названого товариства на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У квітні 2024 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Уточнену касаційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» подало на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) і мотивувало тим, що за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
При цьому, оскільки згідно зі статтею 353 ЦПК України ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від судового рішення по суті спору, то ТОВ «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу на заочне рішення суду, а не окремо на ухвалу про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Вказує, що заява про перегляд заочного рішення у разі її подання поза межами визначеного законом строку та за відсутності підстав для його поновлення має бути залишена без задоволення, а не залишена без розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною упостанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
Позиція Верховного Суду:
Щодо особливостей правової природи заочного розгляду справи в цілому та перегляду заочного рішення зокрема
Верховний Суд зауважує, що у питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог.
Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК України, Верховний Суд висновує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи судом першої інстанції не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.
Щодо процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності
Встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв’язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб’єктивні, а об’єктивні та непереборні причини їх пропуску.
У контексті справи, яка переглядається, встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже, як зазначено в попередньому розділі цієї постанови, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.
Щодо повноважень суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого законом строку
Верховний Суд констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Щодо повноважень суду апеляційної інстанції в процедурі перегляду заочного рішення
Верховний Суд нагадує, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об’єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.
При цьому Верховний Суд зауважує, що процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному/касаційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України), що, з одного боку, забезпечить право заявника на визначений статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод доступ до правосуддя, частиною якого є право на оскарження, а з іншого боку – забезпечить дотримання принципу правової визначеності.
Отже, встановивши, що у цій справі суд першої інстанції залишив заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про перегляд заочного рішення без розгляду, тоді як право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або у разі ухвалення повторного заочного рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув заявнику апеляційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, тобто суд діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України та в межах наданих йому повноважень.
Одночасно колегія суддів зазначає, що повернення апеляційної скарги ТОВ «Вердикт Капітал» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року не позбавляє заявника права на підставі пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України оскаржити ухвалу суду першої інстанції про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду до апеляційного суду, який у такому випадку має право оцінити доводи відповідача щодо поважності причин пропуску процесуального строку.
Висновок:
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги заявнику, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування цим судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду – без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Джерело: https://tinyurl.com/y4f988nu