Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.01.2025 р. у справі № 296/2149/19 (провадження № 61-13894св24) щодо звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України

Для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного(тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124303047

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2025 р. у справі № 177/1272/23 (провадження № 61-12390св24) щодо відсутності спору

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами, у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124354314

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 р. у справі № 331/3069/23 (провадження № 61-9434св24) щодо питання юрисдикції спору про звільнення

У зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, вирішено звільнити її 18 квітня 2023 року з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. ОСОБА_1 вважає, що при звільненні допущено порушення вимог чинного законодавства України, оскільки їй не було запропоновано нову посаду в ГУ ПФУ в Запорізькій області, так як Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції фонду були реорганізовані шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року, в той час як Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України видано 16 грудня 2023 року наказ № 54-090, яким наказано скоротити увесь штат та всю чисельність працівників.

Рішення про припинення Фонду соціального страхування України як юридичної особи приватного права та Управлінь через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620 IX «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до Пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.

Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі Пенсійного фонду України як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням. З огляду на вказане у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Фонд як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23) зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, що спір виник у фізичної особи з Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області процедури її вивільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання ФСС України до Пенсійного фонду України. Позивач звернулася з позовом за захистом порушених прав у зв`язку з її звільненням без дотримання обов`язку з працевлаштування в органах Пенсійного фонду, тобто її метою є отримання рівнозначної посади в органі приєднання.

20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду.

Позивач визначила спосіб задоволення позову як поновлення на роботі з огляду на те, що втратила свою посаду в результаті реорганізації Фонду шляхом приєднання його органів до органів Пенсійного фонду України, що не вважається ліквідацією.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до приписів статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20) зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження № 61-13644сво23) зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спори, які пов`язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, закривши провадження у справі, керувався тим, що спірні правовідносини стосуються поновлення ОСОБА_2 на посаді в органі, діяльність якого пов`язана з проходженням публічної служби, тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Об`єднана палата вважає, що заявлені позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів працівника щодо поновлення її на посаді, у зв`язку зі звільненням, що належить до державної служби в органах Пенсійного фонду України, розгляд яких має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що не врахував суд апеляційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі помилково розглянутий загальними судами першої та апеляційної інстанцій у порядку цивільного судочинства, коли такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Наведені порушення норм процесуального права є безумовною та обов`язковою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі та роз`ясненням позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи для розгляду судом, встановленим законом.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124486931

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2025 р. у справі № 761/3896/23 (провадження № 61-7795св24) щодо оголошення простою

Позов мотивований тим, що наказом Укртрансбезпеки від 24 жовтня 2022 року № 531 ОСОБА_1 оголошено простій не з вини працівника до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, а наступного дня її ознайомлено із вказаним наказом.

Відповідно до посадової інструкції старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпекистарший державний інспектор не є державним службовцем.

У період воєнного стану Укртрансбезпека, зокрема у Дніпропетровській області, продовжує працювати і виконувати свої функції. Надані представником відповідача штатні розписи на 2022 та 2023 рік містять відомості про кількість штатних посад старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, які складають 19 та 15, відповідно. При цьому з пояснень представника відповідача встановлено, що в 2022 та 2023 роках після оголошення ОСОБА_1 простою в установі фактично працювало 15 старших державних інспекторів указаного відділу. Інші працівники, які обіймають таку ж посаду, як і позивачка, продовжують працювати.

На переконання позивача, простій оголошено безпідставно, адже із службовою запискою про доцільність оголошення простою позивача ознайомлено не було, у наказі не зазначено, чому саме їй оголошено простій та за яких обставин, інші державні інспектори продовжують працювати.

Позивач вважала, що відповідач порушив процедуру щодо оголошення простою, оскільки передбачених статтею 34 КЗпП України умов для його оголошення не існувало.

Відповідно до статті 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.

Згідно з частинами першою, другою статті 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

У справі, що переглядається:

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»;

суди вказали, що у спірному наказі Укртрансбезпеки від 24 жовтня 2022 року № 531 відсутнє посилання на відповідні положення частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а також обґрунтування, чому саме для позивача, старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) ОСОБА_1 , оголошується простій. Крім того, відповідач не зазначив обставин, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи позивачем, а також не навів посилання на докази таких обставин, зокрема на такі, які б свідчили про об`єктивну неможливість здійснення роботи позивачем саме через введення воєнного стану;

у період воєнного стану Укртрансбезпека, зокрема у Дніпропетровській області, продовжує працювати і виконувати свої функції. Надані відповідачем штатні розписи на 2022 та 2023 рік містять відомості про кількість штатних посад старшого державного інспектора відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, які складають 19 та 15, відповідно. При цьому в 2022 - 2023 роках після оголошення ОСОБА_1 простою в установі фактично працювало 15 старших державних інспекторів вказаного відділу. Наразі інші працівники, які займають таку ж посаду, як і позивач, продовжують працювати. Таким чином, відповідач не довів обставин, які б обумовлювали необхідність встановлення простою саме позивачу, враховуючи, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів;

оскільки встановлення позивачу простою є незаконним, то вона має право на отримання різниці у заробітній платі, яку позивач недоотримала внаслідок встановлення їй простою, за період з 24 жовтня 2022 року до 20 липня 2023 року.

суди встановили, що різниця у заробітній платі, яку позивач недоотримала внаслідок встановлення їй простою, становить 224 013,84 грн, середньоденна заробітна плата - 1 191,68 грн, тривалість простою - 194 робочих дні. Крім того, позивачу було виплачено за період з жовтня 2022 року до лютого 2023 року 7 172,08 грн, а за період з лютого до липня 2023 року - 17 730,20 грн. Тому з урахуванням виплачених позивачу з жовтня 2022 року до липня 2023 року суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру різниці заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 224 013,84 грн на 206 281,64 грн. Втім, змінюючи розмір різниці заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд не врахував, що податки і збори із вказаної суми підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, який змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру різниці заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, дійшов обґрунтованого висновку про скасування наказу щодо оголошення простою позивачу та стягнув 206 281,64 грн. Проте суд апеляційної інстанції не вказав, що така сума стягується з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Тому абзац другий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції належить викласти в такій редакції: «Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року змінити, зменшивши суму що підлягає стягненню з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю у заробітній платі за час простою за період з 24 жовтня 2022 року до 20 липня 2023 року з 224 013,84 грн до 206 281,64 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124629921

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2025 р. у справі № 522/2588/23 (провадження № 61-5658св24) щодо звільнення за угодою сторін

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що станом на дату звільнення позивача (14 листопада 2022 року), яка була погоджена працівником та роботодавцем, він був тимчасово непрацездатним. При цьому всупереч вимог трудового законодавства суд помилково вважав, що на спірні правовідносини (звільнення позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України) не поширюються положення частини третьої статті 40 КЗпП України, в якій міститься заборона звільнення працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності.

Суди встановили, що ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним в періоди з 05 грудня 2022 року до 23 грудня 2022 року (стаціонар), з 26 грудня 2022 року до 04 січня 2023 року, з 05 січня 2023 року до 13 січня 2023 року, з 16 січня 2023 року до 19 січня 2023 року, з 20 січня 2023 року до 25 січня 2023 року, тобто мав стати до роботи 26 січня 2023 року, тому датою припинення трудових правовідносин є саме цей робочий день.

Таким чином, дату звільнення позивача з посади начальника служби з питань безпеки та протидії корупції ДП «Одеський порт» за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України належить змінити з 14 листопада 2022 року на 26 січня 2023 року. Водночас у випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції. Разом з цим вказане постанову суду слід змінити, оскільки за фактичних обставин справи, що переглядається, датою звільнення позивача з роботи відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є 26 січня 2023 року.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124629922