Позовна давність при встановленні батьківства у випадку, якщо батько дитини дізнався про те, що він є батьком лише з тесту ДНК

Огляд: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2022 року у справі  № 363/3458/18 (провадження № 61-17712св21)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: визнати його батьком малолітньої дитини, матір`ю якого є ОСОБА_3 ; внести зміни до актового запису складеного Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про народження дитини , виключивши в графі «Батько» запис « ОСОБА_2 » і записавши в цій графі « ОСОБА_5 », вказавши громадянство батька «Громадянин Республіки Туреччина», а також змінити прізвище дитини та виключити із графи «по батькові».

На обґрунтування позову зазначав, що у грудні 2012 року він познайомився з  ОСОБА_3 , в подальшому вони підтримували стосунки, разом подорожували та переїхала в місто Стамбул для спільного проживання. З часом їх стосунки погіршилися і в березні 2014 року ОСОБА_3 повернулася в Україну.

19 вересня 2014 року ОСОБА_3 одружилася з ОСОБА_2 , в шлюбі народився син. Батьком дитини в свідоцтві про народження записано відповідача ОСОБА_2 . На той момент йому не було достеменно відомо, чи є він батьком цієї дитини, оскільки він постійно проживав у Туреччині, а ОСОБА_3 з дитиною - в Україні.

В серпні 2017 він запропонував ОСОБА_3 переїхати до нього в місто Стамбул разом з дитиною, на що остання погодилася. В той же час з метою підтвердження свого батьківства він замовив відповідне дослідження в Центрі генетичного діагностування «Меdgеп» в місті Стамбул, результати якого підтвердили біологічну спорідненість між ним та дитиною .

27 вересня 2017 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

У період з січня по травень 2018 року він проживав разом з ОСОБА_3 та дитиною. Позивач вважає дитину ОСОБА_3 своїм рідним сином, має намір продовжити спілкування з ним та хоче брати участь у його вихованні.

На підставі викладеного в позові, просив суд визнати громадянина Республіки, посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень:

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив позовну давність. Він був обізнаний про вагітність ОСОБА_3 , після народження дитини неодноразово відвідував Україну і бачився з сином. Протягом 2015 року він надавав матеріальну допомогу матері дитини, приїздив зі своєю матір`ю в Україну, вона вважала дитину своїм онуком. Незважаючи на вказані обставини, з позовом до суду він звернувся лише у серпні 2018 року, тобто після спливу річної позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 роу скасовано постанову Київського апеляційного суду та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що для правильного застосування частини другої статті 129 СК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про своє батьківство, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про своє батьківство. На сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.

06 вересня 2017 року позивачем був проведений аналіз ДНК на батьківство, в результаті дослідження зразків виявлено, що усі ділянки отриманої ДНК співпадають, відтак між зразками існує батьківський зв`язок, що свідчить про об`єктивну обізнаність ОСОБА_1 про своє батьківство.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку аргументам заявника щодо об`єктивної можливості бути обізнаним про своє батьківство, а лише обмежився констатацією факт спливу строку на визнання батьківства, передбаченого частиною другою статті 129 СК України.

Постановою Київського апеляційного суду рішення районного суду Київської області скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 , батьком малолітньої дитини , матір`ю якого є ОСОБА_3 . Внесено зміни до актового запису, складеного Дарницьким районним у місті Києві Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві .

Апеляційний суд виходив з того, що позивачем не пропущена позовна давність, оскільки про те, що він є батьком дитини ОСОБА_1 дізнався саме з тесту ДНК, який було проведено 06 вересня 2017 року. З урахуванням того, що за наслідками вирішення спору будуть вноситись зміни в актовий запис про народження ОСОБА_4 , колегія суддів дійшла висновку, що інтересам як батька, так і дитини буде відповідати внесення змін в актовий запис лише в частині виключення відомостей про батька ОСОБА_2 із зазначенням відомостей про батька ОСОБА_1 , залишення дитині прізвища матері і виключення з власного імені дитини «по-батькові».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся  до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду Київської області. Вказував, що під час розгляду справи апеляційним судом не була отримана згода матері на залишення прізвища дитини « ОСОБА_7 », окрім того дитину безпідставно було позбавлено по батькові. Після набрання постановою апеляційного суду законної сили позивач жодного разу не бачився з сином, не приймає участь в його вихованні, натомість дитина досі вважає батьком ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду:

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За правилом статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу. Згідно зі статтею 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Згідно зі статтею 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 ЦК України).

Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (рішення від 7 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34).

Висновок:

Встановивши, що ОСОБА_1 достеменно дізнався про те, що є батьком у вересні 2017 року після отримання результатів проведення ДНК- тесту, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ним не пропущена позовна давність. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції з урахуванням найкращих інтересів дитини вирішив спір, забезпечивши баланс між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства. Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду залишити без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2022 року у справі  № 363/3458/18 (провадження № 61-17712св21)- https://cutt.ly/T5XgmH7