Позика: підтвердження факту отримання грошей за договором

Висновки суду першої інстанції про те, що розписка не містить самого визначення, що це позика, не виключають підтвердження факту отримання грошей за договором

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року у справі № 206/501/20

Короткий зміст позову:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 08 вересня 2016 року отримав у позику кошти в сумі 300 000 доларів США, що складали 8 016 000 грн, які він зобов`язувався повернути до 01 березня 2017 року, однак взятого на себе зобов`язання не виконав і на момент звернення до суду позику не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути із врахуванням росту інфляції за період з 01 березня 2017 року по 01 січня 2020 року в сумі 2 232 911,15 грн.

ОСОБА_1 просив: стягнути із відповідача борг в загальному розмірі 10 378 911,15 грн з яких: 8 148 000 грн - сума основного боргу, 2 232 911,15 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим що боргова розписка не містить посилання на момент передачі грошових коштів, також є суперечливими умови щодо надання і повернення коштів. Тому договір позики вважається таким, що неукладений і не створює правових наслідків для його сторін.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення районного суду скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 отримані у позику за договором позики від 08 вересня 2016 року грошові кошти, як суму основного боргу, в загальному розмірі 8 148 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

текст розписки від 08 вересня 2016 року виконано ОСОБА_2 , та останній заперечував обставини з приводу того, що він отримував від ОСОБА_1 кошти в позику в розмірі що зазначений в розписці; та наявність зазначеної обставини відповідач пов`язував із тим, що між ним та позивачем існували інші фінансові відносини не пов`язані із отриманням коштів в борг; також дата написання тексту розписки не відповідає фактичним обставинам. Відповідно до буквального змісту розписки ОСОБА_2 08 вересня 2016року взяв у ОСОБА_1 триста тисяч доларів США та зобов`язався повернути всю суму до 01 березня 2017 року. Отже, за змістом розписки ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 кошти та в ній йдеться про їх розмір в сумі 300 000 доларів США, також міститься відмітка про те, що отримувач коштів за цією розпискою передбачив строк повернення до 01 березня 2023 року та зазначив, що місцем виконання має бути кафе «ТЕРМИ Придніпровськ» по АДРЕСА_1 . Вираження волі ОСОБА_2 відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового договору (письмової розписки), власноручне написання відповідачем про те, що він взяв кошти із зазначенням розміру таких коштів, зобов`язання їх повернути в строк та в місці обумовленому в розписці, охоплюється поняттям договору позики;
висновки суду першої інстанції про те, що розписка не містить самого визначення, що це позика, не виключають підтвердження факту отримання грошей, та за з`ясованих обставин, тлумачення судом змісту розписки в частині того, що ОСОБА_2 взяв кошти у ОСОБА_1 , за відсутності будь-яких інших обставин щодо наявності між сторонами інших відносин, не виключають відносин позики, ніщо не вказує на те, що зазначені в розписці кошти відповідач взяв у позивача на іншій правовій підставі. Тому підтверджується те, що мало місце втілення волі ОСОБА_2 у письмовому вираженні на отримання коштів у ОСОБА_1 та їх повернення відповідно до обставин визначених у розписці. Зміст зобов`язання в наведеній розписці (договорі позики) викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору позики дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до необхідності врегулювання договірних відносин в разі отримання однією особою коштів у визначеному розмірі та обсягу зобов`язань для другої особи у якої, з огляду на договірні відносини, виник правовий обов`язок повернути кошти в розмірі 300 000 доларів США. Беззаперечними є ті обставини, які підтверджені висновком судової експертизи № 445/446/447/448-22 від 05 вересня 2022 року про те, що рукописні записи, якими виконаний текст розписки про отримання грошових коштів від 08 вересня 2016 року, виконані ОСОБА_2 , також підпис від імені ОСОБА_2 розташований поруч з рукописним записом виконаний останнім;
умови викладені в письмовому договорі, що оформлений та підписаний обома сторонами, якими була погоджена сума, строк повернення та умови щодо місця виконання договору повинні виконуватись належним чином, та суд помилково припускав що між сторонами могли існувати інші відносини не пов`язані із позикою і за таких обставин виходив з того, що між сторонами виникли права та обов`язки, не ті, що виникають із змісту розписки - договору позики. За таких обставин висновки суду першої інстанції, про те, що дата фактичного написання розписки не збігається з тією датою, якою вона датована не спростовують того, факту що ОСОБА_2 втілив свою волю та власноручно в розписці зазначив про те, що він саме 08 вересня 2016 року взяв у ОСОБА_1 грошові кошти. Відповідач не навів жодного доказу з приводу того, що його волевиявлення не було вільним, здійснювалось під впливом і не відповідало його внутрішній волі. У правовому значенні, за підтверджених обставин, відмова позивача надавати експертам дозвіл на пошкодження оригіналу документу та заперечення проти використання руйнуючих розписку методів дослідження під час проведення експертизи не вплинула на відносини що виникли у такий спосіб щоб виключати правомірність правочину. Отже, до спростування презумпції правомірності письмового договору укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину (договору позики) прямо законом не встановлена, та ОСОБА_2 не довів тих обставин якими обґрунтовував свої заперечення з приводу того, що він не укладав розписки (договору позики) і не отримував за нею грошей. За підтверджених умов, не змінює таких висновків апеляційного суду та обставина, якою керувався суд першої інстанції, щодо не підтвердження в ході проведення експертизи того чи виконано ОСОБА_2 підпис в додатку до договору займу (розписки) від 08 вересня 2016 року та чи відповідає дата фактичного написання розписки та додатку до договору займу (розписки) датам, які в них зазначені, оскільки навіть за умови не укладення додатку до Договору позики, сам договір не є неукладеним.
втрати від інфляції не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Мотиви касаційної скарги:

ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову апеляційного суду, в якій просив: скасувати постанову апеляційного суду; рішення районного суду м залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1046, 1047, 1049 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами укладено договір позики. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Постанови Верховного Суду у справах № 369/11450/19 від 25 січня 2023 року, № 130/82/2015 від 14 вересня 2022 року, № 758/14698/19 від 17 серпня 2022року, № 504/369/18 від 10 серпня 2022 року, № 537/1118/20 від 06 липня 2022 року. Позивач не довів, а суд не виявив справжню правову природу незалежно від назви документа;
всі учасники справи є мешканцями м. Кривий Ріг. Позивач подав позов до Самарського районного суду м. Дніпропетровська посилаючись на те, що у додатку до розписки зазначене місце виконання договору, яке знаходиться в Самарському районі м. Дніпропетровська. Після скасування заочного рішення позивач не надав відповідний документ на експертизу сказавши, що не знайшов його. Таким чином позивач не довів місце виникнення та місце виконання зобов`язань. Позивач ввів суд в оману щодо фактичних обставин взаємовідносин сторін. У Центрально-міському районному суді м. Кривого Рогу на підставі тієї ж самої розписки за позовом тієї самої особи про звернення стягнення на майно слухається справа № 216/6981/20. Тому позивач зловживає своїми правами та намагається по одній розписці отримати два судових рішення;
позивач перешкодив встановленню суттєвих обставин правовідносин, а саме дати складання розписки. позивач не дозволив використати методику встановлення часу складання документу та частково пошкодити розписку. Таким чином позивач не довів час складання розписки. Позивач відмовився від допиту відповідача як свідка. Таким чином позивач перешкодив встановленню дійсної природи правочину.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення позики. У частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція Верховного Суду:

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

Висновок:

Обміркувавши аргументи касаційної скарги, підстави відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що:

апеляційний суд встановив, що відповідно до змісту розписки ОСОБА_2 08 вересня 2016 року взяв у ОСОБА_1 триста тисяч доларів США та зобов`язався повернути всю суму до 01 березня 2017 року;
апеляційний судом встановлено, що згідно з висновком судової експертизи № 445/446/447/448-22 від 05 вересня 2022 року рукописні записи, якими виконаний текст розписки про отримання грошових коштів від 08 вересня 2016 року, виконані ОСОБА_2 , також підпис від імені ОСОБА_2 розташований поруч з рукописним записом виконаний ОСОБА_2 ;
апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не довів обставин про те, що він не укладав розписки (договору позики) і не отримував за нею грошей.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення позики.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року у справі № 206/501/20 - http://surl.li/jbwau