Важко переоцінити роль і можливості медіації як позасудового способу вирішення спорів у випадках міжнародного викрадення дітей. Цей вид сімейних спорів є ускладнений культурними відмінностями між батьками і супроводжується фактичним переміщенням дитини одним з батьків з однієї країни до іншої, внаслідок чого один з батьків позбавляються можливості піклуватися про дитину, брати активну участь у її житті, спілкуватися з дитиною, а тому такий спір характеризується високим рівнем ескалації конфлікту.

Крім того, хоч сама Гаазька конвенція 1980 року покликана лише відновити status quo і сприяти поверненню дитини у звичне їй середовище звичайного місця проживання (для подальшого вирішення уповноваженими адміністративними чи судовими органами питання про порядок участі батьків у вихованні), перед медіацією у такій категорії справ часто стоїть більш глобальне завдання – вирішення спору між батьками про участь у вихованні дитини «по суті».

Це пояснюється тим, що рівень конфлікту між батьками і втрата ними взаємної довіри надзвичайно підсилюється фактом скоєння одним з батьків міжнародного викрадення дитини. Тому відновлення довіри і співпраці між ними неможливе лише у вузьких рамках правового регулювання Гаазької конвенції 1980 року і від процедури мирного вирішення спору батьки очікують вирішення усіх суперечностей щодо участі у вихованні дитини.

У чому переваги медіації у справах про міжнародне викрадення дитини?

Мирне вирішення спорів є особливо актуальним щодо спорів, які стосуються дітей, народжених у міжнародних (інтернаціональних) шлюбах, оскільки сторонам конфлікту зазвичай потрібно буде співпрацювати постійно один із одним з урахуванням проживання у різних державах, оскільки батьки у таких шлюбах часто мають різне культурне походження та погляди на виховання дитини і її найкращі інтереси. Лише гнучкість, яка характерна для мирного вирішення спорів, здатна врахувати і найкращим чином забезпечити (врегулювати) вище перелічені особливості.

Узгоджені рішення сторін, а не судових чи адміністративних органів, є більш життєздатними, мають більше шансів на успіх, так як вони прийняті самими сторонами конфлікту і, швидше за все, будуть ними дотримуватися. Домовленості батьків створюють більш прийнятні для них самих і менш конфліктні умови для здійснення ними обома прав піклування та спілкування з дитиною, яка була незаконно переміщена або утримується одним з батьків у іншій державі, і тому об’єктивно відповідають інтересам дитини. У будь-якому випадку, узгоджені рішення є вигідними для сторін.

Кожна з них може вплинути на результат і взяти участь в пошуку рішення, яке буде визнано справедливим для обох учасників конфлікту. Вирішення спорів за взаємною згодою дозволяє уникати сприйняття одного боку як «переможця», а інший – як «переможеного».

Особливості медіації у справах про міжнародне викрадення дітей

Між «національною» сімейною медіацією та міжнародною сімейною медіацією існують суттєві відмінності. Медіація в міжнародних сімейних спорах є складнішою і вимагає від медіаторів додаткової підготовки, оскільки медіаторам необхідно враховувати співвідношення двох різних правових систем, різних культур і мов. У той же час зростає ризик неуспішності медіації, пов’язаний з недовірою сторін до угоди, досягнутої в ході медіації, у зв’язку з тим, що дана угода може суперечити праву або не матиме юридичної сили в одній з двох (чи більше) дотичних правових системах.

У справах про міжнародне викрадення дітей час є критичним і вирішальним фактором. Гаазька конвенція 1980 року створена і спрямована на те, щоб забезпечити негайне повернення дитини до країни її постійного проживання, для цього всі залучені мають вживати найшвидші процедури, а тому і медіація у цій категорії справ повинна враховувати терміновість і невідкладність спору.

У деяких державах медіація у сімейних спорах є обов’язковою. Тому в транскордонних сімейних спорах сторони йдуть на медіацію також (деякі штати США). У деяких інших державах, які є сторонами-учасницями Конвенції (Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція, Російська Федерація) у справах, що надходять на підставі Гаазької конвенції сторонам пропонується спробувати процедуру медіації з метою мирного вирішення питання.

Як правило, у державах-учасницях практикується проведення медіації до початку судових процедур, або відразу після відкриття провадження у справі, так, зокрема, за ініціативою судді на попереднє засідання запрошують сторони та медіатор. Медіатор інформує сторін конфлікту про перспективи та переваги медіації. Якщо сторони погоджуються на медіацію, суддя встановлює на це певний термін.

Призначається наступна дата судового засідання, на яку за результатами проведеної медіації має бути подано проєкт мирової угоди. Якщо за результатами проведеної медіації сторони не дійдуть ніякої згоди суддя продовжує розгляд справи. Оскільки відповідно до Конвенції на винесення рішення у судді є 6 тижнів (стаття 11 Конвенції), то суддя дуже чітко слідкує за тим, щоб сторони «не затягували» розгляд справи.

Очевидно, що в справах про викрадення, час грає на руку тому з батьків, хто викрав або здійснює незаконне утримування дитини: чим довше дитина залишається в країні викрадача/утримувача без дозволу і без контакту з іншим з батьків, тим важче буде відновити відносини між ними. Це є порушенням права дитини на постійне піклування та контакт з обома батьками.

Враховуючи терміновість, медіатори і організації, що пропонують послуги медіації в міжнародних справах про викрадення дітей, повинні тісно співпрацювати з державними та судовими органами (зокрема, центральними органами; в Україні це Міністерство юстиції України) на організаційному рівні, щоб забезпечити швидке та ефективне вирішення спорів про міжнародне викрадення дітей.

Крім того, зважаючи на стислі строки, на такій медіації рекомендовано сприяти сторонам досягти домовленості щодо основного питання – повернення дитини в державу постійного проживання (чи не повернення в залежності від зміни вектору інтересів сторін), повідомити про це суд та центральний орган, а потім продовжити медіацію, спрямовану на вирішення питань «по суті».

Окрім дуже стислих строків медіації у справах про міжнародне викрадення дітей, медіаторам необхідно враховувати зв’язок справи з більш ніж однією правовою системою. Щоб прийти до взаємоприйнятного для сторін рішення, яке буде мати юридичну силу, важливо враховувати закони щонайменше двох пов’язаних зі справою правових систем – як національне законодавство кількох держав, так і норми міжнародного права, які застосовується в цій справі.

Залучення адвокатів

Чому у сімейних спорах, ускладнених іноземним елементом, а особливо у справах про міжнародне викрадення дітей, важливо отримати вичерпну юридичну консультацію? По-перше, тому що зміст угоди, досягнутої за допомогою медіації, має бути сумісним з вимогами сімейного законодавства двох або більше держав. По-друге, тому що медіаційному договору необхідно надати юридичну силу (визнати) в двох або більше правових системах.

Крім того, хоча Гаазька конвенція 1980 року стосується тільки цивільних аспектів міжнародного викрадення дітей, фактичне кримінальне переслідування або навіть така погроза щодо викрадача в країні постійного проживання може вплинути на процедури повернення дитини. Так, той з батьків, хто вчинив викрадення або здійснює утримування дитини, може підлягати кримінальному переслідуванню, бути звинувачений судовими органами у викраденні дитини, неявці в суд, підробці документів та ін.

Очевидно, що у такому випадку шанси на досягнення домовленості між батьками та мирне врегулювання спору є мізерними. Тому загрозу кримінального переслідування слід розглядати як причину сторонам сідати за стіл переговорів, адже якщо вони досягнуть домовленості про добровільне повернення, то сторона викрадача має мати впевненість, що її (його) не арештують після повернення в країну постійного проживання дитини.

Таким чином, за допомогою залучення адвокатів обох учасників медіації можливо досягнути врахування їхніх прав, інтересів та забезпечити допустимість виконання медіаційної угоди у відповідних юрисдикціях.

Кваліфікація і вибір медіатора у спорах про міжнародне викрадення дітей

До підготовки і кваліфікації медіатора, який працює у сфері міжнародних сімейних спорів, ставляться надзвичайно високі вимоги та стандарти:

Ко-медіація. У зв’язку зі складністю і емоційним насиченням міжнародного сімейного спору взагалі, і викрадення дитини зокрема, медіатори у даній категорії справ працюють у парах т.зв. ко-медіаторів.

Спеціалізовані іноземні організації рекомендують залучати медіаторів різних професій, наприклад юрист і педагог, чи юрист і психолог, а також медіаторів різної статі (чоловік і жінка).

Високий рівень володіння іноземними мовами (не нижче рівня В2).

Як правило, батьки спілкуються між собою однією мовою, яка може бути іноземною для одного або обох з них. У першому випадку це може бути будь-яка мова, державна у країні походження одного з батьків, а у другому – це, як правило, англійська мова, яка не є рідною для жодного з батьків. Усі учасники процедури медіації повинні дійти згоди до початку медіації щодо мови, якою буде проводитися медіація. У кращому випадку медіатори повинні досконало володіти мовами, рідними для кожного з батьків, або, наприклад, один ко-медіатор володіє рідною мовою батька, а інший – рідною мовою матері. Водночас, якщо медіація проводиться третьою мовою (як правило, англійською), сторони мають впевненість у тому, що у випадку складнощів із поясненнями, вони можуть звернутися до одного з медіаторів рідною для нього/неї мовою.

Розуміння культурних особливостей країн походження учасників медіації. Як і у випадку володіння іноземними мовами, описаному вище, медіаторам у цій категорії справ потрібно мати досвід проживання/навчання (в ідеалі) або розуміння (спеціальна підготовка) особливостей культури та релігії країн, з яких походять батьки, між якими є міжнародний сімейний спір. Без таких знань медіаторам важче зрозуміти справжні потреби батьків, які дуже часто зумовлені культурними чи релігійними особливостями їхнього виховання.

Проходження спеціального навчання/стажування медіаторами. З огляду на особливу природу міжнародних спорів про викрадення дітей, до їхнього врегулювання допускаються тільки висококваліфіковані сімейні медіатори, для яких бажано мати досвід практичної роботи по вирішенню транскордонних сімейних конфліктів. Навчання особливостям міжнародної сімейної медіації та стажування медіаторів проводиться у спеціалізованих міжнародних центрах, наприклад, найвідоміший в Європі – Міжнародний центр медіації у сімейних конфліктах та справах про викрадення дітей (MiKK e.V. International Mediation Centre for Family Conflict and Child Abduction) у м. Берлін, Німеччина.

Ураховуючи досить жорсткі критерії до спеціальності медіації у сфері міжнародного сімейного права взагалі та у справах про міжнародне викрадення дітей зокрема, рекомендацією Гаазької конференції з міжнародного приватного права, як розробника Конвенції про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей, для держав-учасниць Гаазької конвенції 1980 року є створення на національному та наднаціональному рівнях публічно доступних реєстрів сімейних медіаторів, які практикують у вищевказаній категорії справ. За допомогою такого реєстру можна обрати медіатора, ознайомившись з інформацією про його/її освіту, спеціалізацію, володіння мовами, досвід роботи та міжкультурні компетенції. Логічно також пропонується ведення такого реєстру медіаторів Центральним органом держави в розумінні Гаазької конвенції 1980 року.

Отже, медіація у справах про міжнародне викрадення дітей є дієвим та швидким позасудовим способом вирішення спорів, який дозволяє сторонам конфлікту, за посередництвом кваліфікованого спеціаліста – медіатора, вирішити власний спір, не вдаючись до тривалих судових процедур.

З методичними рекомендаціями «СПОРИ ПРО МІЖНАРОДНЕ ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ» можна ознайомитись за посиланням: http://tinyurl.com/34e5va3r

Методичні рекомендації підготовлені колективами Комітету НААУ з сімейного права, Вищої школи адвокатури та Міністерства юстиції України