Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов обґрунтований тим, що на підставі довіреності, виданої 15 січня 2021 року, за усним договором доручення, вона уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися належним їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1, виданого та зареєстрованого 28 квітня 2015 року Центром ДАІ 5303, автомобілем марки VOLKSWAGEN PASSAT 1.8, 2014 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, з правом керування, продажу, зняття з обліку в органах ДАІ, сервісних центрах МВС України, одержання грошей.

На підставі цієї довіреності вказаний автомобіль 15 січня 2021 року був проданий ОСОБА_2, який отримавши кошти за укладеним правочином був зобов’язаний передати їй все одержане у зв’язку з виконанням доручення, але свій обов’язок щодо повернення належних їй коштів за автомобіль виконав не повністю, а саме: не передав кошти в сумі 5 000 дол. США які зобов’язувався повернути в найближчі терміни, про що 18 січня 2021 року склав розписку.

У зв’язку з тим, що на її усні звернення про повернення боргу ОСОБА_2 не реагував, 11 березня 2021 року вона направила йому за адресою проживання та адресою здійснення підприємницької діяльності письмову вимогу про повернення боргу в семиденний строк з дня отримання вимоги. Вказана вимога була отримана відповідачем 12 березня 2021 року, проте своє зобов’язання він не виконав, а звернення щодо повернення боргу ігнорує.

З урахуванням несвоєчасного виконання ОСОБА_2 взятих на себе встановлених договором доручення зобов’язань, відповідач має сплатити компенсацію за користування її коштами у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 20 березня 2021 року до 29 червня 2021 року у розмірі 41,92 дол. США (5 000 дол. США (сума простроченої заборгованості за позикою) х (3% : 365) * 102 дні).

Таким чином, загальна сума боргу, яка підлягає сплаті відповідачем на її користь за договором доручення з урахуванням 3% річних становить 5 041,92 дол. США. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь борг в сумі 138 130,46 грн.

Короткий зміст вимог за зустрічним позовом:

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що влітку 2020 року він разом зі ОСОБА_1 мали спільний бізнес, відповідно було створено ТОВ «Алустон». Для зручності ведення підприємницької діяльності прийнято рішення, щоб керівником і кінцевим бенефіціарним власником товариства була одна особа – ОСОБА_1, оскільки, на момент вчинення реєстраційних дій ОСОБА_2 вже був суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою підприємцем та займався веденням власного бізнесу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір статутного капіталу товариства становить – 100 000 грн. Цю суму ОСОБА_1 не могла внести самостійно, виходячи з розміру її доходів, оскільки у грудні 2019 року написала заяву про звільнення з роботи, а наказом від 05 серпня 2020 року її було звільнено із займаної посади, що підтверджено рішенням суду від 13 січня 2021 року. Також на утриманні ОСОБА_1 знаходиться неповнолітня дитина.

Разом з тим, ОСОБА_2 забезпечував підтримку бізнесу не лише інтелектуальним ресурсом, а й власними коштами. Оскільки, між сторонами існували дружні стосунки, всі фінансові відносини трималися на довірі, проте, згодом стосунки погіршилися, і з метою припинення неприязних відносин, ОСОБА_2 відмовився від співпраці зі ОСОБА_1, залишивши їй повністю бізнес. Так він намагався усунути конфлікт, проте ОСОБА_1 навпаки створювала умови для його загострення.

ОСОБА_1 примушувала написати ОСОБА_2 розписку під загрозою продовжувати чинити психологічний тиск на його родину та розповсюджувати недостовірну інформацію серед друзів, знайомих та ділових партнерів. ОСОБА_2 був змушений написати розписку під тиском ОСОБА_1, яка хотіла уникнути фінансової відповідальності, у разі пред’явлення ним майнових вимог до неї.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір позики від 18 січня 2021 року та стягнути зі ОСОБА_1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 липня 2022 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, у задоволенні позову та зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в оспорюваному договорі (розписці) немає вказівки на первинне і нове зобов’язання та відповідно наміри сторін вчинити новацію, отже, розписка від 18 січня 2021 року не містить обов’язкових умов договору новації передбачених статтею 604 ЦПК України, тому вимоги ОСОБА_1 є недоведеними.

Відмовляючи у позові ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами склалися правовідносини, не пов’язані із передачею грошових коштів у позику, оскільки грошові кошти у розмірі 5 000 дол. США, які є предметом спору, не є позикою.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 серпня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Сидоренко Ю. В., про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження опису наданої професійної правничої допомоги, зокрема, не розмежовано часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та розміру (суми) витрат за позовом ОСОБА_1 та за зустрічним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення її позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, від 07 березня 2018 року у справі № 536/378/15-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд не виявив справжню правову природу правовідносин сторін, не дослідив належним чином розписку від 18 січня 2021 року та дійшов безпідставного висновку про виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань.

Помилковим є висновок судів, що розписка від 18 січня 2021 року написана ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав та наслідків.

При цьому суди безпідставно, лише зі слів ОСОБА_2, встановили ту обставину, що він передав ОСОБА_1 за проданий автомобіль 12 000 дол. США, оскільки вона вказане в судовому засіданні не визнавала, а будь-яких доказів цього він не надав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права:

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина перша статті 244 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України, у редакції на час укладення договору доручення, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що договір доручення, може посвідчуватись довіреністю, та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору (див. постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20).

Згідно зі статтею 1006 ЦК України повірений зобов’язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Під час розгляду справи, представник ОСОБА_1 стверджував, що у зв’язку з невиконанням відповідачем обов’язків повіреного з передання грошей за продаж автомобіля, між сторонами був укладений договір новації, що підтверджено розпискою ОСОБА_2 про зобов’язання повернути 5 000 дол. США.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 604 ЦК України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором, крім випадків, коли первісне зобов’язання змінене планом санації або реструктуризації згідно з Кодексом України з процедур банкрутства і заставодержатель проголосував проти такого плану.

Новація – це угода про заміну первинного зобов’язання новим зобов’язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв’язку сторін, оскільки замість зобов’язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов’язання. Юридичною підставою для зобов’язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов’язання.

Угода про заміну первинного зобов’язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов’язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов’язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов’язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов’язання.

Висновок:

Отже, важливою умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов’язково вказати у договорі, оскільки за відсутності такого застереження первинне зобов’язання не припиняється, а буде діяти поряд із новим.

Разом із тим суди, оцінивши наявні в справі докази дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено передбачених статтею 604 ЦК України умов здійснення новації.

Крім того, суди встановили, що сторонами не заперечується факт передачі ОСОБА_2 за проданий автомобіль ОСОБА_1 12 000 дол. США, що свідчить про повне виконання ним своїх зобов’язань повіреного за договором купівлі-продажу автомобіля від 15 січня 2021 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення про відмову в позові ОСОБА_1.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень – без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року у справі № 541/1530/21 – http://tinyurl.com/yyvmp64t