Спадкове планування стає все більш актуальним у сьогоднішніх умовах, коли суспільство починає все більше усвідомлювати потребу в стабільному й прогнозованому переході майнових прав від спадкодавця до правонаступників.
Зниження ризиків виникнення стресових ситуацій, втрати контролю над бізнесом та майном, уникнення потенційних спорів, прогнозована передача майна бажаним спадкоємцям – це завдання, які сьогодні ставляться перед адвокатами все частіше.
Спільний заповіт подружжя є одним з інструментів спадкового планування.
Проте, чи відповідає він вимогам щодо прогнозованості й надійності, які ставляться клієнтами?
Можливість складення спільного заповіту подружжя передбачена нормою ст. 1243 Цивільного кодексу України.
Певна кількість таких заповітів посвідчується нотаріусами щороку і на сьогодні основні проблемні питання нотаріальної практики щодо посвідчення таких заповітів уже вирішені.
Разом з тим, стабільна практика й алгоритми дій нотаріусів після смерті одного з таких заповідачів досі відсутні або є спірними. Судова практика більш стабільна.
Оцінити повною мірою переваги та недоліки такого інструменту можна тільки після того, як будуть проаналізовані різні сценарії розвитку подій після смерті першого із заповідачів, а також після смерті другого.
Тому пропоную розглянути декілька кейсів у розрізі нотаріальної практики, що проілюструє адвокатам основні аспекти застосування інструменту:
а. Найпростіший випадок – звертається спадкоємець за заповітом подружжя після смерті другого із заповідачів (тобто перший із заповідачів помер раніше).
Нотаріус прогнозовано видає такому спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину за заповітом подружжя на ім’я єдиного спадкоємця (форма № 12-1, «Правила ведення нотаріального діловодства», затверджених наказом МЮУ № 3253/5 від 22.12.10).
Свідоцтво видається в рамках спадкової справи, заведеної до майна другого із заповідачів.
b. Звертається другий з подружжя (пережилий) після смерті першого заповідача.
При цьому титульним власником заповіданого майна є перший померлий. Тобто такий пережилий з подружжя не має персонального правовстановлюючого документа/тів на спільне майно і може гостро потребувати легітимації своїх прав.
Алгоритм дій нотаріуса та державного реєстратора у такій ситуації досить детально і послідовно описаний у роз’ясненні МЮУ № 18556/9068-33-19/8.4.1 від 15.05.19 – нотаріус:
1. видає пережилому з подружжя свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;
2. реєструє право власності пережилого з подружжя на частку майна а також померлого на частку майна;
3. реєструє перехід права до пережилого з подружжя на підставі ст. 1243 ЦК України;
4. накладає заборону відчуження, що передбачено ч. 4 ст. 1243 ЦК України;
5. реєструє обтяження на майно.
Разом з тим, потрібно мати на увазі, що заборона відчуження майна (як нотаріальна дія) накладається нотаріусом на примірнику заповіту подружжя (п. 3.3. глави 15 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», далі «Порядок»).
Тобто оригінал заповіту має бути поданий нотаріусу особою, яка зацікавлена у накладенні заборони. Це може бути спадкоємець/спадкоємці за заповітом подружжя (який/які поки що не спадкують за ним, оскільки ще живий один із заповідачів) або сам другий із заповідачів (другий з подружжя).
У цьому кейсі проблемних ситуацій може виникнути декілька. Пережилий з подружжя може не мати на руках оригінального примірника заповіту подружжя (їх часто передають спадкоємцю/спадкоємцям). Спадкоємець відсутній і не може оперативно надати нотаріусу оригінал заповіту (перебуває за кордоном, в іншому населеному пункті тощо). Між спадкоємцями за таким заповітом, якщо їх кілька, може не бути згоди щодо подальшого розвитку подій.
с. Пережилий з подружжя і є титульним власником заповіданого майна. Такий пережилий з подружжя має персональний правовстановлюючий документ на заповідане майно і часто не зацікавлений у будь-яких трансформаціях свого права.
У такій ситуації в інтересах спадкоємця за спільним заповітом подружжя негайно звернутись до нотаріуса за накладенням заборони відчуження заповіданого майна відповідно до п.п. 1.2. та 2. глави 15 Порядку.
Відповідно до п. 3.4. глави 15 Порядку накладає заборону нотаріус, яким заведено спадкову справу.
Разом з тим, «повідомлення про смерть особи, яка за життя склала спільний заповіт подружжя» не передбачено п. 2 глави 10 Порядку серед підстав для заведення спадкової справи.
Тому можна зробити висновок про існування на сьогодні несприятливої правової ситуації для спадкоємця за спільним заповітом подружжя, який має потребу і необхідність запобігти відчуженню майна пережилим заповідачем, який є титульним власником заповіданого майна.
Ще раз слід наголосити, що подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем за спільним заповітом подружжя після смерті першого заповідача не передбачено, оскільки процес спадкування за таким заповітом відбувається тільки після смерті другого заповідача.
Крім того, як згадувалось вище, заборона відчуження майна (як нотаріальна дія) накладається нотаріусом на примірнику заповіту подружжя, тобто оригінал заповіту має бути поданий нотаріусу особою, яка зацікавлена у накладенні заборони – у цьому кейсі самим спадкоємцем/спадкоємцями за заповітом подружжя (який/які поки що не спадкують за ним, оскільки ще живий один із заповідачів). За відсутності у такого спадкоємця/спадкоємців оригінального примірника спільного заповіту подружжя накладення заборони неможливе (отримати дублікат заповіту такий спадкоємець також не може, бо поки що живий другий заповідач).
Це є одним із недоліків спільного заповіту подружжя, оскільки другий із заповідачів (пережилий з подружжя), який є титульним власником заповіданого майна, має за таких умов реальні можливості для зловживання. Спадкоємець за заповітом подружжя у такій ситуації не захищений, що породжує спори.
Надійність такого інструменту спадкового планування видається сумнівною з огляду на таке:
а. Після складення спільного заповіту подружжя і до моменту смерті першого із заповідачів має зберігати чинність шлюб заповідачів, а також зберігатись режим спільної сумісної власності на заповідане майно. У випадку розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, а також припинення режиму права спільної сумісної власності на заповідане майно (наприклад, у випадку трансформації її у спільну часткову власність) заповіт подружжя втрачає актуальність. Після цього він не створює юридичних наслідків для заповідачів та/або спадкоємця/ів, оскільки пережилий заповідач не є у цій ситуації «пережилим з подружжя» або відсутня «частка у праві спільної сумісної власності» як така («вада суб’єктів» та/або «вада об’єкта» правочину). Саме таку позицію загалом займає на сьогодні судова система України (підґрунтя такої практики було закладено у п. 18 Постанови пленуму ВСУ № 7 від 30.05.08 «Про судову практику у справах про спадкування»).
b. За життя обох з подружжя кожен з них може відмовитись від спільного заповіту подружжя. Хоча відмова така і має бути здійснена у нотаріальній формі.
c. Як перевагою, так і недоліком інструменту може виявитись та обставина, що після смерті першого із заповідачів не відбувається спадкування частки в праві спільної сумісної власності у заповіданому майні.
Тому у цій ситуації не виникають права на обов’язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦКУ) а також не можуть бути реалізовані права кредиторів (ст. 1289 ЦКУ), оскільки спадкоємець за заповітом подружжя не приймає спадщину після смерті першого із заповідачів.
Якщо у першого із заповідачів були відсутні особи, які мають право на обов’язкову частку в спадщині та/або кредитори, а у другого заповідача вони є, то їх права реалізуються тільки після смерті другого заповідача.
d. Якщо учасники спільного заповіту подружжя стали комморієнтами (ч. 3, 4 ст. 1220 ЦКУ), щодо них не може бути реалізована двоетапна конструкція переходу права за таким заповітом, оскільки спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожного з них. Відсутній «перший померлий» і «другий померлий», а померли одночасно.
Описані вище випадки є ілюстраціями того, як недосконалий інструмент (правовий інститут) може створювати непрогнозовані наслідки при деяких сценаріях розвитку подій після його складення/посвідчення. Також він може несподівано породжувати спори між спадкоємцями за таким заповітом, спадкодавцями чи одним з них, або спадкоємцями за індивідуальними заповітами та/або за законом.
Судова практика щодо визнання недійсними спільних заповітів подружжя є досить послідовною і стабільною. Докладно описана в Узагальненні судової практики, доступному за посиланням: http://tinyurl.com/48rj4swe. З того часу вона практично не змінилась, оскільки не зазнавала жодних змін і сама конструкція норм ст. 1243 ЦКУ.
Використані джерела:
● Конвенція про запровадження порядку реєстрації заповітів (від 16.05.72 р., Базельська конвенція)
● Цивільний кодекс України
● Закон України «Про нотаріат»
● «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»
● «Положення про Спадковий реєстр».
З методичними рекомендаціями «СПАДКОВІ СПОРИ У РАЗІ СМЕРТІ ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ: ЯК ЗАХИСТИТИ ІНТЕРЕСИ КЛІЄНТА?» можна ознайомитись за посиланням: http://tinyurl.com/5xrdmhtx
Методичні рекомендації підготували колективи Комітету з сімейного права НААУ та Комітету з цивільного права та процесу НААУ
Авторський колектив: Г. Гаро, Л. Гриценко, О. Мотилюк, В. Сандулєєва, Т. Денисова, О. Сєришева, О. Вікенфельд, Т. Жидачек