Перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, є обов’язковою підставою для зупинення провадження у справі. Відповідне положення закріплено в п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.

Водночас, проблемним питанням залишається застосування вказаного вище положення до справ про стягнення аліментів, адже запровадження воєнного стану й оголошення мобілізації, може тривати понад розумний строк розгляду справи, а отже не зможе забезпечити дотримання якнайкращих інтересів дитини.

Аналіз судової практики свідчить, що суди в більшості випадках зупиняють провадження у справі, і стягнення аліментів не є виключенням.

Так, в одній із справ Позивач звернулася до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини. Відповідач заперечував проти розгляду справи посилаючись на перебування ним на військовій службі по мобілізації згідно з Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022), що підтверджується відповідними доказами.

Щодо задоволення клопотання Позивач заперечувала, посилаючись на те, що відповідач бере участь у справі через свого представника, наразі з Позивача стягуються аліменти, хоча дитина проживає з нею, а тому підстави для зупинення провадження відсутні.

Суд виходячи із наявності документа, що підтверджує перебування Відповідача у Збройних Силах України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, яка має імперативний характер, зупинив провадження у справі до припинення перебування відповідачем у складі Збройних Сил України. (справа №133/3798/21).

В іншому випадку суд зазначив, що заперечення представника Позивача є непереконливими, оскільки зупинення провадження справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, є обов`язком суду, і жодних виключень закон не містить. Окрім того, у разі задоволення позовних вимог аліменти на користь Позивача мають стягуватися з моменту пред`явлення позову. (справа№ 584/568/23).

Однак вважаю, такий підхід порушує якнайкращі інтереси дитини та не відповідає принципу верховенства права.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.

Обов’язок батьків або інших осіб, які виховують дитину, нести основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, закріплено в ч.2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей. ( ч.1, ч. 4 ст. 27 Конвенції про права дитини).

Нормою ст. 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Розглядаючи питання зупинення провадження у справах про стягнення аліментів, суди повинні застосовувати міжнародно-правові акти, які мають вищу юридичну силу за Закон.

Як приклад, можна навести розгляд цивільної справи № 373/1676/22, де суд залишив клопотання про зупинення провадження у справі без задоволення з огляду на принцип верховенства права, Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При прийнятті рішення було застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосував норми права інших держав адже це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд зауважив, що предметом позову є питання утримання дитини і зупинення провадження у цій справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, яке, зважаючи на обставини ведення проти України агресивної війни та запровадження воєнного стану й оголошення мобілізації, може тривати понад розумний строк розгляду цієї справи. А це не забезпечить дотримання найкращих інтересів дитини.

При ухваленні рішення суд керувався одним із найважливіших правових документів, які стосуються захисту прав дітей - Конвенцію про права дитини.

При цьому суд взяв до уваги, що Відповідач скористався своїм правом на відзив та заявлення клопотань й подання суду доказів.

З документів, що надані суду Відповідачем вбачається, що він на даний час проходить військову службу та отримує грошове забезпечення, тобто відповідає ознакам працевлаштованої особи.

Суд дійшов висновку, що Відповідач отримує систематичний дохід у формі грошового забезпечення військовослужбовця, а тому наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів, які він сплачує на утримання дочки, з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу). Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін (справа № 373/1676/22)

Матеріал підготувала Маргарита Бурлак, адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ

Зареєструватися на захід з підвищення кваліфікації адвокатів від Центру сімейного права:

Спори щодо допоміжних репродуктивних технологій: що потрібно знати адвокату? https://shorturl.at/dsXZ9

Особливості поділу спільного майна подружжя, якщо один з подружжя є фізичною особою – підприємцем. https://shorturl.at/ABDM0

Відшкодування витрат на правову допомогу під час розгляду сімейних справ. https://shorturl.at/sGSUW