Типовим сценарієм, з яким зазвичай має справу адвокат у сфері сімейних правовідносин, є спочатку - позов про розірвання шлюбу, а потім - позов про поділ спільного майна подружжя.

Для реалізації визначеної ст.1 Сімейного кодексу України мети зміцнення сім'ї як соціального інституту, здійснюється регулювання сімейних відносин, в тому числі, через передбачене в ст.69 Сімейного кодексу України право дружини і чоловіка розділити майно за взаємною згодою, незалежно від розірвання шлюбу.

Як правило, питання поділу майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, стає актуальним після розірвання шлюбу. В площині життєвих відносин виникають ситуації, коли один з подружжя тривалий час не вчиняє юридично значимих дій для захисту своєї власності та пропускає строк позовної давності. Проблема полягає в тому, що з різних мотивів (сподівання, досвідченість або зловживання) один із подружжя знає/може знати про втрату майна, яке було придбано в шлюбі, але не звертається до суду з позовом про поділ майна подружжя. Також, зустрічаються обивательська помилка, ніби позов про поділ майна подружжя можливо заявити тільки протягом трьох років з дня розірвання шлюбу.

Пропонується детально розглянути питання перебігу строку позовної давності для чіткого визначення моменту, з якого обчислюється позовна давність в справах про поділ спільного майна подружжя.

На підставі ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України). Відповідно до ч.2 ст.72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Також, за змістом ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Момент початку перебігу позовної давності визначений у ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно із якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Отже, аналізуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, адвокату варто врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Вагомі правові висновки щодо визначення моменту перебігу позовної давності викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18):

- можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (п.48);

- аналіз ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов (п.59);

- позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (п.60).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що позовна давність — це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення ЄСПЛ від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Звертати увагу на початок перебігу позовної давності по заявлених позовних вимах важливо як для адвоката сторони відповідача, так і для адвоката сторони позивача, у справах про поділ майна подружжя. Так, визначальними обставинами, які має враховувати адвокат в заяві про застосування строку позовної давності (або запереченнях на таку заяву) у спорі про поділ майна подружжя, є:

- момент, коли позивач знав, мав можливість або повинен був дізнатися про порушення свого права на майно;

- наявність/ відсутність у позивача можливості або обов’язку знати про порушення свого права ще до моменту розірвання шлюбу;

- обставини, за яких таке порушення могло розпочатися чи існувати ще до моменту припинення шлюбу;

- момент припинення шлюбу, у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану або у разі розірвання шлюбу судом;

- наявність/відсутність поважних причин пропущення, переривання, поновлення позовної давності, підтверджених належними та відповідними доказами.

Матеріал підготувала Ольга Михальчук, адвокат, магістр права, засновник Адвокатського бюро «Ольги Михальчук»