Необхідність встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю сина та збройною агресією російської федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій

Огляд Постанови Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 488/1890/19 (провадження № 61-14211св 21)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась з заявою, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що її син, старший солдат ОСОБА_2, проходив військову службу, а з 04 грудня 2012 року служив за контрактом у НОМЕР_1 окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України та брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. В службовий час, під час виконання бойового завдання на території Донецької області, під час обстрілу Донецького аеропорту з боку російських збройних формувань, ОСОБА_2 - старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти отримав тяжкі поранення, від яких загинув на місці.

Вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих російською федерацією, її син загинув у січні 2015 року на території Донецької області, а тому саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України на території цієї області порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Посилаючись на викладене, та на те, що звернення до суду, обумовлено, тим, що вона має на меті визначити статус її сина як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби поблизу м. Донецька внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт збройної агресії росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а загибель ОСОБА_2 у певному місці та при певних обставин під час виконання бойового завдання в ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях підтверджена наявними у заявника документами. Не встановивши перешкод у реалізації ОСОБА_1 тих прав, на захист яких спрямоване звернення з заявою, суд першої інстанції відмовив у її задоволенні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення районного суду скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким провадження у цій справі закрито за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження, апеляційний суд виходив із того, що у судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки, тобто від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. У позасудовому порядку на підставі виданих документів встановлено, що ОСОБА_2 загинув від поранення (механічної асфіксії) у зоні проведення бойових дій на сході України при виконанні бойового завдання, у ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, а саме під час обстрілу Донецького аеропорту з боку незаконних збройних формувань. Факт збройної агресії російської федерації проти України на сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів, визначено як національним, так і міжнародним законодавством, тому він є загальновідомим та доведенню не підлягає. Вважаючи вказані обставини недостатньою підставою для реалізації своїх прав, як матері загиблого, та необхідним встановлення причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією та смертю ОСОБА_2, заявник, разом з тим, не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що їй було відмовлено в реалізації її прав через певні обставини, в тому числі, через недостатність документального підтвердження певних фактів, тобто не доведено наявність реальних перешкод для реалізації своїх прав. За таких обставин, факт загибелі ОСОБА_2 (при підтвердженні обставин загибелі) саме внаслідок збройної агресії російської федерації не є тим юридичним фактом, який може бути встановлено за правилами статей 293, 315 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення районного суду та постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення, яким її вимоги задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що отримання нею від гуманітарних організацій допомоги залежить від наявності встановленого судом факту загибелі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між пораненням, загибеллю військовослужбовців у зоні проведення бойових дій на сході України та військовою агресією російської федерації.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вона просила встановити не юридичний факт збройної агресії російської федерації проти України, а юридичний факт того, що загибель її сина ОСОБА_2 під час виконання обов`язків військової служби у січні 2015 року поблизу м. Донецьк Донецької області України відбулася внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Факт загибелі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у січні 2015 року не є загальновідомим. Цей факт має індивідуальний характер та стосується виключно загиблого та членів його сім`ї.

Позиція Верховного Суду:

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Від встановлення факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізації особистих та майнових прав заявника, як матері загиблого військовослужбовця.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Дійсно, факт загибелі в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що ОСОБА_2 загинув при виконанні військової служби у січні 2015 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, заявник акцентувала увагу на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між загибеллю її сина та військовою агресією російської федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено. Разом із тим, по суті факт загибелі є обґрунтуванням необхідності встановлення іншого факту.

Факти збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, виходив із того, що законодавством передбачено позасудову процедуру надання особам статусу сім`ї загиблого під час АТО. У позасудовому порядку вже встановлено, що ОСОБА_2 загинув та були видані відповідні медичні висновки і встановлено причину травми, яка стала причиною смерті, а, отже, вказане не може бути встановлено у судовому порядку. Факт збройної агресії російської федерації проти України на Сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів.

Між тим, апеляційний суд, розглядаючи заяву ОСОБА_1, не звернув уваги на суть та мету цієї заяви, а саме: встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її сина та військовою агресією російської федерації проти України.

Розділивши її вимогу на встановлення факту смерті військовослужбовця та факту військової агресії російської федерації, апеляційний суд, по суті, зробив висновок про те, що, у першому випадку, такі факти суди не встановлюють, а в другому, - про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі нормативно-правових актів.

Водночас не звернув увагу на те, що звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу її сина ОСОБА_2, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України). Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявника.

Висновок:

Отже, фактичною підставою звернення до суду ОСОБА_1 стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її сина та збройною агресією російської федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у цій справі, не врахувавши, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі ОСОБА_2 під час захисту Батьківщини у січні 2015 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є помилковими з огляду на те, що законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації.

Аналогічні висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21), у якій Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року у справі № 711/7922/17 (провадження № 61-41461св18), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року у справі № 707/52/17 (провадження № 61-3784св18), в яких суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Джерело: Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 488/1890/19 (провадження № 61-14211св 21) - http://surl.li/jbvwb