20 листопада 1989 року на 44-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй була ухвалена Конвенція про права дитини (надалі - Конвенція). Україною вказана Конвенція була підписана 21 лютого 1990 року та ратифікована 27 лютого 1991 року.

Цього року відзначається 35-ліття з дня прийняття Конвенції.

Конвенція приділяє окрему увагу питанням охорони здоров’я дітей, визначаючи дитиною кожну людську істоту до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Конвенція зобов’язує держави-учасниці забезпечити, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Визнаючи право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я, держави-учасниці Конвенції прагнуть забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.

Для цього держави-учасниці вживають заходів щодо:

a) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;

c) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

e) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;

f) розробки превентивних заходів з охорони здоров'я, керівництва для батьків та навчання і послуг з планування сім'ї.

Держави-учасниці взяли на себе обов’язок вживати ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.

Саме на засадах, визначених Конвенцією, а також Конституції та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, ґрунтується законодавство України про охорону дитинства (стаття 2 Закону України «Про охорону дитинства»). Чинне українське законодавство приділяє особливу увагу захисту інтересів дитини з метою забезпечення в тому числі права на охорону здоров’я та на отримання медичної допомоги належної якості та в необхідному об’ємі.

За Законом України «Про охорону дитинства» держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає додатково до вищевказаних, передбачених Конвенцією, заходи щодо розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я; пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, покладено на батьків або осіб, які їх замінюють. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» також визначає (стаття 59), що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов'язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав. Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров'я та гігієнічного виховання.

При цьому, батьки мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного. Лікуючий лікар зобов'язаний інформувати їх про можливі наслідки для здоров'я дитини-пацієнта у разі застосування лікарських засобів, зокрема щодо показань та протипоказань, а також можливих небажаних реакцій, у тому числі звикання/резистентність, що можуть мати місце при застосуванні препарату відповідно до рекомендованих лікарем дозування та способу застосування для лікування, діагностики або профілактики захворювання.

Водночас, кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта) медичне втручання здійснюється за згодою його законного представника. Якщо відмова законного представника пацієнта від втручання може мати для пацієнта важкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Медична допомога дітям надається закладами охорони здоров'я та лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці. Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.

Варто відзначити, що Номенклатура лікарських спеціальностей, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 лютого 2019 року № 446, містить широкий перелік саме дитячих спеціальностей: дитяча алергологія, дитяча анестезіологія, дитяча гастроентерологія, дитяча гематологія, дитяча гематологія-онкологія, дитяча гінекологія, дитяча дерматовенерологія, дитяча ендокринологія, дитяча імунологія, дитяча кардіологія, дитяча кардіоревматологія, дитяча неврологія, дитяча нейрохірургія, дитяча нефрологія, дитяча онкологія, дитяча ортопедія і травматологія, дитяча отоларингологія, дитяча офтальмологія, дитяча патологічна анатомія, дитяча психіатрія, дитяча пульмонологія, дитяча ревматологія, дитяча стоматологія, дитяча урологія, дитяча фтизіатрія, дитяча хірургія, дитячі інфекційні хвороби.

Враховуючи положення Довідника кваліфікаційних характеристик професій Випуск 78 «Охорона здоров'я» (затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 р. № 117, який визначає завдання, обов'язки і відповідальність працівників галузі охорони здоров’я), лікарі виключно дитячих спеціальностей мають право надавати медичну допомогу дітям (за винятком окремих випадків, зокрема у лікарів стоматологів, прямо визначених у ДКХП), що забезпечує додатковий рівень захисту інтересів дитини, як більш уразливого пацієнта в силу як мінімум свого віку.

Додаткові пільги в сфері охорони здоров’я надаються дітям з багатодітних сімей, зокрема:

• безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

• щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров'я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування;

• першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

• безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей».

Дітям з інвалідністю та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я. Діти з інвалідністю мають право на безоплатне матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення, а також забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами індивідуальної корекції відповідно до законодавства.

При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують за висновком лікарів материнського догляду, матері або іншим членам сім'ї надається можливість перебувати з дитиною в закладі охорони здоров'я із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання та виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

Стан здоров'я дітей має враховуватися при визначенні норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України. Контроль за охороною здоров'я дітей та проведенням оздоровчих заходів в усіх навчальних закладах здійснюють органи та заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою і навчальними закладами.

Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, та неповнолітні, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

Ще одним забезпечувальним законодавчо визначеним заходом є і те, що діти приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду за наявності письмового медичного висновку про відсутність протипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до досягнення 21 року щорічно підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам. Контроль за умовами праці підлітків, а також проведенням спеціальних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням підлітків, здійснюють органи і заклади охорони здоров'я разом з власниками підприємств, установ, організацій, а також органами управління освітою, громадськими організаціями.

З метою запобіганню загроз здоров’ю дітей законодавством встановлені суворі обмеження і у сфері продажу, використання лікарських засобів. Згідно з Законом України «Про лікарські засоби» реалізація (відпуск) лікарських засобів (у тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних систем дистанційним способом) малолітнім особам, а також доставка лікарських засобів кінцевому споживачу - малолітній особі забороняється. Якщо у особи, яка безпосередньо здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами та/або доставку лікарських засобів кінцевому споживачу, виникли сумніви щодо досягнення 14-річного віку покупцем, який купує лікарські засоби, особа, яка безпосередньо здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами та/або доставку лікарських засобів кінцевому споживачу, повинна звернутися до такого покупця з вимогою пред’явити паспорт громадянина України або інший документ, що підтверджує його вік. У разі відмови покупця надати такий документ реалізація (відпуск) лікарських засобів цій особі забороняється.

Клінічні випробування лікарських засобів за участю малолітньої або неповнолітньої особи можуть проводитися лише у разі, якщо відповідний лікарський засіб призначений для лікування дитячих захворювань або якщо метою клінічних випробувань є оптимізація дозування чи режиму застосування лікарського засобу відповідно для малолітніх або неповнолітніх осіб.

Клінічні випробування лікарських засобів за участю малолітньої або неповнолітньої особи, метою яких є оптимізація дозування чи режиму застосування лікарського засобу для таких осіб, проводяться після завершення клінічних випробувань відповідних лікарських засобів за участю повнолітніх дієздатних осіб.

Клінічні випробування лікарських засобів за участю малолітньої особи можуть проводитися у порядку, передбаченому законом, за наявності письмової згоди її батьків та за умови надання малолітній особі відповідної інформації в доступній для неї формі, а за участю неповнолітньої особи - у разі наявності її письмової згоди та письмової згоди її батьків. У разі проведення клінічних випробувань за участю малолітніх та неповнолітніх осіб відповідна інформація направляється до органів опіки та піклування за місцем постійного проживання таких осіб у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України.

Забороняється проведення клінічних випробувань лікарських засобів за участю малолітньої або неповнолітньої особи, яка позбавлена батьківського піклування, усиновленої дитини або дитини-сироти.

Окремі особливі умови надання допомоги дітям закріплені і в сфері психіатричної допомоги. Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Методи діагностики та лікування і лікарські засоби, що становлять підвищений ризик для здоров'я особи, якій надається психіатрична допомога, застосовуються за призначенням і під контролем комісії лікарів-психіатрів: за усвідомленою письмовою згодою особи, яка досягла 14 років; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника.

Психіатричний огляд особи, амбулаторна психіатрична допомога особі, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги особи, яка досягла 14 років, проводиться на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою; особі віком до 14 років (малолітній особі) - на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника. У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків психіатричний огляд, амбулаторна психіатрична допомога або госпіталізація особи віком до 14 років (малолітньої особи) проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду.

Госпіталізована до закладу з надання психіатричної дитина віком до 14 років підлягає обов'язковому протягом 48 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів за участю дитячого лікаря-психіатра для прийняття рішення щодо необхідності подальшого перебування у закладі з надання психіатричної допомоги та надання стаціонарної психіатричної допомоги. При подальшому перебуванні в закладі малолітня дитина підлягає огляду комісією лікарів-психіатрів за участю дитячого лікаря-психіатра не менше одного разу на місяць для вирішення питання про необхідність продовження чи припинення надання стаціонарної психіатричної допомоги. У разі виявлення комісією лікарів-психіатрів порушень прав малолітньої особи, допущених її законними представниками, власник закладу з надання психіатричної допомоги або уповноважений ним орган повідомляє про це органи опіки та піклування за місцем проживання особи, яку було госпіталізовано. У разі виявлення порушень, допущених органом опіки та піклування, власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган повідомляє про це органи Національної поліції або оскаржує рішення органу опіки та піклування відповідно до закону, у тому числі до суду.

Враховуючи всі обмеження, особливості, застереження, додаткові вимоги, встановлені чинним законодавством стосовно надання медичної допомоги дітям, важливо підкреслити, що особливе значення має приділятися забезпеченню найкращих інтересів дитини і особливо в сфері забезпечення реалізації права дитини на охорону здоров’я

 У Зауваженні загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів» медичній допомозі дитині приділено окрему увагу. Право дитини на здоров'я та стан здоров'я дитини мають найважливіше значення у процесі оцінки найкращих інтересів дитини. Однак, в разі наявності більш ніж одного можливого виду лікування захворювання або в разі непевності результату лікування, переваги всіх можливих видів лікування необхідно зважити відносно усіх можливих ризиків та побічних ефектів, а також надати належне значення поглядам дитини, з урахуванням його/її віку та зрілості. В зв'язку з цим дітям слід надати інформацію, достатню та доцільну для розуміння ситуації та всіх актуальних аспектів, пов'язаних з їхніми інтересами, і дозволити, за можливості, надати їхню інформовану згоду.

Наприклад, щодо здоров'я підлітків, Комітет заявив, що держави-учасниці зобов'язані забезпечити всіх підлітків, як тих, які відвідують школу, так і тих, які не відвідують, доступом до достатньої інформації, яка має важливе значення для їхнього здоров'я та розвитку і необхідна для ухвалення належних рішень щодо здорової поведінки. Підлітки з психосоціальним розладом мають право на лікування та догляд в громаді, в якій вони живуть, наскільки це можливо. В разі необхідності госпіталізації або розміщення в закладі інтернатного типу, найкращі інтереси дитини необхідно оцінювати до ухвалення відповідного рішення і з урахуванням поглядів дитини; такі самі міркування застосовувані у випадку молодших дітей. Здоров'я дитини і можливості лікування також можуть бути частиною оцінки та визначення найкращих інтересів стосовно інших видів важливих рішень.

Принцип забезпечення найкращих інтересів дитини має враховуватися і в тих аспектах надання медичної допомоги дітям, які прямо не виокремлюються щодо неповнолітніх нормами чинного законодавства, оскільки як зазначалося в Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблею ООН ще в 1959 року, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження".