Як визначити підсудність справ у розгляді цивільних справ з іноземним елементом щодо поділу майна подружжя?
За законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами, компетентними у справах щодо поділу майна подружжя з іноземним елементом визнаються суди держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.
Норми про розмежування компетенції судів у справах за участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України.
Як здійснюється поділ рухомого майна подружжя у шлюбі з іноземним елементом?
Перш за все треба визначити, за правом якої держави має здійснюватися поділ рухомого майна колишнього подружжя з іноземним елементом. Для цього, як і у випадку зі встановленням підсудності спору, необхідно встановити, чи укладений відповідний дво- чи багатосторонній договір про правову допомогу у цивільних/сімейних справах з країною, громадянином якої є інший з подружжя. Зокрема, принаймні поки що Україною ратифікована Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Іншими державами-учасницями цієї Конвенції є, зокрема, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, РФ, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан.
Відповідно до ч. 1-4, 6 ст. 27 «Правовідносини подружжя» даної Конвенції:
«1. Особисті і майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.
2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий – на території іншої Договірної Сторони і при цьому обидва з подружжя мають те саме громадянство, їхні особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.
3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а Другий – іншої Договірної Сторони й один з них проживає на території однієї, а другий – на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.
4. Якщо особи, зазначені в пункті 3 цієї статті, не мали спільного проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.
6. По справах про особисті і майнові правовідносини подружжя компетентні установи Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1-3, 5 цієї статті»
З наведеної норми випливає, що при застосуванні Мінської конвенції у справі про поділ майна подружжя з іноземним елементом застосовується:
● закон держави, на території якої подружжя має спільне місце проживання; або
● спільний особистий закон подружжя; або
● закон держави, на території якої подружжя мало останнє спільне місце проживання; або
● закон держави, суд або інша установа якої розглядає справу про поділ майна подружжя.
При цьому, компетентним буде суд або інша установа тієї держави, законодавство якої підлягає застосуванню.
Схожим чином, відповідно до ст. 26 («Особисті та майнові правовідносини подружжя») Договору між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах:
«1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої воно має спільне місце проживання.
2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий – на території другої Договірної Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини врегульовуються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мали останнє спільне місце проживання.
3. Компетентними приймати рішення у правовідносинах, про які йдеться у пунктах 1 та 2 цієї статті, є ті установи юстиції Договірної Сторони, законодавству якої ці відносини підпорядковані.»
Отже, в даному випадку застосовуватиметься:
● закон держави, на території якої подружжя має спільне місце проживання; або
● закон держави, на території якої подружжя мало останнє спільне місце проживання, а компетентним буде суд або інша установа тієї держави, законодавство якої підлягає застосуванню.
Якщо ж відповідний міжнародний договір відсутній, застосуванню підлягають колізійні норми ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 61 ЗУ «Про міжнародне приватне право» подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.
Таким чином, за Законом України «Про міжнародне приватне право» застосовуватиметься:
● закон, обраний подружжям; або
● спільний особистий закон подружжя; або
● закон держави, на території якої подружжя мало останнє спільне місце проживання; або
● закон, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.
Поділ майна здійснюється за договірним або законним режимом майна подружжя.
За договірним режимом подружжя може укласти шлюбний договір, у якому визначить свої майнові правовідносини (права та обов’язки під час шлюбу та (або) після його розірвання) з конкретних обставин. Іншими словами, у договорі визначається, які саме речі належать кожному з подружжя, причому зовсім не обов’язково, щоб вартість їх часток була рівна.
Таким чином, шлюбним договором можуть визначатися як спільний закон подружжя, так і питання, пов’язані із підсудністю спорів та поділом спільного сумісного майна.
Якщо договір відсутній, діє законний режим. Так, СК визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60).
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Законодавство інших країн може встановлювати інші варіанти законних режимів, зокрема:
● режим роздільності, за яким все майно, придбане подружжям у період зареєстрованого шлюбу, є особистою власністю кожного з них. Таким чином, якщо чоловік у відсутності самостійного доходу, у разі розірвання шлюбу він нічого не отримував.
● режимом відкладеної спільності. Все майно, придбане чоловіком у зареєстрованому шлюбі, є його особистою власністю, отже розпоряджатися цим майном може лише сам власник, але не інший із подружжя. Однак у разі розірвання шлюбу та поділу майна все майно подружжя складається та ділиться порівну, тобто до особистого майна подружжя застосовуються правила розподілу майна, що у спільній сумісній власності.
Як здійснюється поділ нерухомого майна подружжя у шлюбі з іноземним елементом?
Аналогічно рухомому майну, для визначення застосовуваного права до поділу нерухомого майна також слід звертатися до відповідного міжнародного договору. При цьому слід зазначити, що за загальним правилом до правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого майна, застосовується виключна підсудність держави, на території якої це майно знаходиться.
Наприклад, згідно ч. 5 ст. 27 «Правовідносини подружжя» Мінської конвенції:
«5. Правовідносини подружжя, що стосується їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно»
Відповідно до ч. 5 ст. 25 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах до правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого майна, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.
За змістом ч. 5 ст. Договору між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах правовідносини подружжя, що стосуються їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
Крім того, згідно п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об’єктом такого партнерства, зокрема об’єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об’єкт.
З наведеного випливає, що при поділі нерухомого майна подружжя у шлюбі з іноземним елементом застосовується право тієї держави, на території якої знаходиться відповідне майно, і компетентним буде суд або інша установа тієї держави, законодавство якої підлягає застосуванню.
Відтак, справа про поділ нерухомого майна на території, наприклад, Республіки Узбекистан, має розглядатися виключно узбекистанським судом із застосуванням узбекистанського законодавства.
Наприклад, у справі № 705/2871/20 позивач звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до відповідачки про поділ спільного сумісного майна подружжя – нерухомого майна, яке знаходиться на території Чеської Республіки. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.11.2020, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16.02.2021, позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на вищезазначені ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій. Судові рішення мотивовані тим, що у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 2-954/2004 (провадження № 61-19125св18) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його підсудності. Статтею 22 Брюссельської постанови № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах передбачено виключну підсудність у справах з приводу нерухомого майна. Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються суди держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно».
Крім того, статтею 50 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах встановлено, що право власності на нерухоме та рухоме майно регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно. Право власності на транспортні засоби, які підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства Договірних Сторін, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, державний орган якої здійснив реєстрацію транспортного засобу.
Форма правових дій стосовно майна, зазначеного у пункті 1 цієї статті, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться. При розгляді справ стосовно визначення права власності на майно, зазначене у пункті 1 цієї статті, компетентними є суди тієї Договірної Сторони, законодавство якої застосовуватиметься. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються, якщо інше не передбачено цим Договором.
З наведених підстав суди констатували, що позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя, яке знаходиться на території Чеської Республіки, підлягають розгляду судом держави, на території якої знаходиться вказане нерухоме майно. Суди зазначили, що відкриття провадження по даній справі Уманським міськрайонним судом Черкаської області призвело би до порушення правил виключної підсудності, адже спірне майно не знаходиться в територіальних межах м. Умань чи Уманського району Черкаської області.
Пропонуємо Вам ознайомитись з Методичними рекомендаціями, підготовленими колективом авторів, які практикують і консультують у сфері сімейного права, зокрема з питань правовідносин із іноземним елементом: http://tinyurl.com/e29x2h9v
Авторський колектив: Г. Гаро, А. Архіпова, Р. Куриленко, О. Віцюк, М. Бабішена. Х, Поєдинок О.