Оскарження дій відповідача, що полягали у врученні йому повістки на відправку, як заброньованому військовозобов’язаному у період дії його відстрочки, підлягає розгляду у адміністративному судочинстві 

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі № 520/26066/23

Суть спору:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:

·визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 та врученні ОСОБА_1 повістки на відправку на 25 вересня 2023 року о 09:00;

·зобов’язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення:

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2023 року, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив. 

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і в судовому порядку взагалі. При цьому, суди врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22.

Провадження в суді касаційної інстанції:

Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права. 

У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що в резолютивній частині ухвали Харківським окружним адміністративним судом роз’яснено позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі немає жодних мотивів, з яких суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Позивач також звертає увагу, що він звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними саме дій суб’єкта владних повноважень та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій, а не визнання протиправними та скасування певних індивідуальних актів. Проте, суд першої інстанції фактично ототожнив позовну вимогу про визнання протиправними дій зі способом судового захисту, який передбачає визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Крім того, скаржник зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд та Другий апеляційний адміністративний суду взагалі не надали правової оцінки та не навели мотивів неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства позовної вимоги про зобов’язання ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. При цьому позивач зазначає, що остаточне визначення предмета спору, позовних вимог та складу учасників судового процесу, а також визначення обставин справи, які підлягають встановленню, є завданням підготовчого провадження у справі; в свою чергу, судом першої інстанції фактично було перенесено вирішення завдань підготовчого провадження на стадію прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

Також скаржник наголошує, що в порушення статті 242 КАС України суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу з посиланням на норми матеріального права, які апріорі не можуть регулювати спірні правовідносини у зв’язку з їх скасуванням, а саме Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, на який посилається суд першої інстанції втратив чинність 05.01.2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, тобто ще до моменту виникнення спірних правовідносин (12.09.2023 року).

Крім того, скаржник звернув увагу, що посилання судами на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22, є не обґрунтованим та не має відношення до вирішення процесуального питання щодо відкриття провадження у справі № 520/26066/23. Судами першої та апеляційної інстанції фактично ототожнено предмети спору, які за своєю правовою природою є різними. Так, предметом спору у справі № 300/1263/22 є визнання протиправним та недійсним наказу про зобов’язання прибути до відповідача шляхом вручення повістки від 03 березня 2022 року. У свою чергу, предмет спору у справі № 520/26066/23 охоплює визнання протиправними саме дій суб’єкта владних повноважень та зобов’язання такого суб’єкта утриматися від вчинення певних дій.

Також скаржник зауважує, що повістка про з’явлення до ТЦК та СП за результатами проходження медичної комісії не передбачена нормативно-правовими актами. У свою чергу, з аналізу обставин спірних правовідносин доцільно зробити висновок про те, що повістка на відправку на 25.09.2023 року о 09:00, видана ОСОБА_1, є повісткою про призов на військову службу під час мобілізації. Як наслідок, обґрунтовано констатувати невідповідність висновків Суду першої інстанції обставинам справи.

Скаржник також зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд повністю проігнорував факт наявності у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв’язку з його бронюванням строком на 6 місяців (до 07.11.2023 року) під час прийняття рішення, що спір про визнання дій протиправними та зобов’язання утриматися від певних дій не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позиція Верховного Суду:

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1статті 170 КАС України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією та врученні йому повістки на відправку на 25 вересня 2023 року о 09:00, а також зобов’язання районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Так, як встановлено судами попередніх інстанції, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.09.2023 ОСОБА_1 був затриманий на вулиці у місті Львів представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 та доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1. Під час першого спілкування з представниками відповідача, а також після доставлення до приміщень відповідача ОСОБА_1 пред’явив посадовим особам Довідку та Витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов’язаного. Проте, ігноруючи відстрочку позивача від призову на військову службу під час мобілізації, а також юридичний факт перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2, працівник ІНФОРМАЦІЯ_1 вручив ОСОБА_1 направлення на проходження медичного огляду військоволікарською комісією. Після цього позивач був примушений до проходження медичного огляду Військоволікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1, так як без проходження огляду позивачеві було відмовлено у фізичній можливості покинути приміщення відповідача. За результатами описаних вище неправомірних дій, позивачеві було усно повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про призов ОСОБА_1 на військову службу та вручено йому повістку на відправку на 25.09.2023 о 09:00, підписану Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, суди виходили виключно з того, що направлення на огляд військово- лікарською комісією є лише засобом ведення військового обліку з метою підтримання актуальності даних про військовозобов’язаних осіб та  не має обов’язкового наслідку у вигляді призову на військову службу за мобілізацією. Разом з тим, щодо незгоди позивача із діями відповідача щодо вручення йому повістки на відправку на 25.09.2023 о 09:00, фактично зміст спірних правовідносин вказує про його незгоду та оскарження цієї повістки, якою йому було наказано з’явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану дату та час.

Суди зазначили, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повістки (мобілізаційного розпорядження), яке в даному випадку складене відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов’язку та вручене позивачу, не є рішенням чи дією суб’єкта владних повноважень у розумінні    КАС України. Відтак, зазначене вище свідчить про відсутність порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов`язковою умовою надання правового захисту судом.

Проте, Верховний Суд не погоджується із такими висновками, оскільки вказані висновки є передчасними. 

Так, матеріалами справи підтверджується, що спір у цій справі виник у зв’язку із діями відповідача, які полягали у затриманні, доставленні до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 та примусовому направленні позивача на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача, не зважаючи на пред’явлення позивачем довідки та витягу з наказу Мінекономіки про його бронювання та перебування у місті Львів у зв’язку із службовим відрядженням. Крім того, позивач оскаржує дії відповідача, що полягали у подальшому (після проходження примусового медичного огляду) врученні йому повістки на відправку (по суті, мобілізаційне розпорядження про призов на військову службу) як заброньованому військовозобов’язаному у період дії його відстрочки.

Позивач зауважує, що цим позовом не оскаржуються вказана повістка як акт індивідуальної дії, на що послалися суди попередніх інстанцій, а питання стосується публічно-правових управлінських відносин щодо дій відповідача, які передували її врученню та саме таке вручення.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов’язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює  Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII  (далі – Закон №3543-XII).

Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до положень    статті 23 Закону №3543-XII    не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, статтею 23 Закону №3543-XII  передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов’язаним, яких заброньовано на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вказаним обставинам оцінка надана не була та не встановлено зміст позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції в резолютивній частині ухвали про відмову у відкритті провадження роз’яснив, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не обґрунтувавши при цьому свою позицію в мотивувальній частині ухвали. Суд апеляційної інстанції також на вказане уваги не звернув, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Висновок:

Підсумовуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними.

На підставі наведеного, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі на стадії відкриття провадження у справі, у зв’язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1  статті 170 КАС України.

Таким чином, неповно встановивши характер спірних правовідносин і відмовивши у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення судових рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення – скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Джерело: https://tinyurl.com/4jxp36v9