Przybyszewska and Others v. Poland: відсутність юридичного визнання призвела до того, що одностатеві партнери були позбавлені можливості врегулювати основні аспекти свого спільного життя

Рішення у справі Przybyszewska and Others v. Poland (заяви № 11454/17 та 9 інших) від 12 грудня 2023 року

Обставини справи 

Заявниками є 10 громадян Польщі, які народилися між 1963 та 1991 роками. Вони утворюють п’ять одностатевих пар, які перебувають у стабільних стосунках і проживають у польських містах Лодзь, Краків та Варшава.

Оскільки шлюб є єдиним способом офіційного оформлення стосунків у Польщі, пари самостійно вирішили одружитися кілька років тому і звернулися до місцевих відділів реєстрації актів цивільного стану, щоб виконати необхідні формальності для укладення шлюбу. Органи влади відмовили їм у прийнятті документів, оскільки за польським законодавством шлюб може бути укладений лише між чоловіком і жінкою.

Після звернення заявників до судів з оскарженням відповідних рішень органів РАЦСу та наведених ними підстав, відповідні районні та обласні суди залишили рішення без змін, посилаючись, зокрема, на статтю 18 Конституції Польщі та статтю 1 Кодексу про сім’ю та опіку. Ці положення не передбачають можливості укладення шлюбу між двома особами однієї статі.

Усі заявники подали конституційні скарги у 2017-2018 роках, скаржачись на те, що положення Кодексу про сім’ю та опіку є несумісними з Конституцією. У різні дати 2018 року вісім заявників просили виключити одного з суддів Конституційного Суду, М. Мушинського, зі складу колегії, яка розглядала їхні справи, стверджуючи, що він був обраний на цю посаду незаконно. У жовтні 2018 року Конституційний Суд відмовився виключити його зі складу колегії.

Конституційні скарги, подані двома заявниками, були відхилені 15 грудня 2021 року, оскільки Конституційний Суд вважав, що питання неможливості укладення шлюбу між одностатевими партнерами слід кваліфікувати як законодавчу прогалину, розгляд якого знаходиться поза межами його компетенції. Конституційні скарги, подані іншими вісьмома заявниками, ще не були розглянуті.

Стверджуване порушення прав 

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) і статтю 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, заявники скаржилися на відсутність будь-якої форми юридичного визнання і захисту одностатевих пар у Польщі. Вони стверджували, що переважна більшість держав-членів Ради Європи надають одностатевим парам право на шлюб або право на певну форму юридичного визнання одностатевих стосунків (наприклад, реєстроване цивільне партнерство), і стверджували, що вони перебувають у невигідному становищі через відсутність будь-якого належного визнання їхніх стосунків, наприклад, у сфері оподаткування, соціальних прав і сімейного права.

Суд вирішив розглянути заяви спільно в одному рішенні.

Оцінка Суду

Стаття 8 Конвенції

Суд повторює, що стаття 8 Конвенції вимагає від держав-членів забезпечити юридичне визнання і захист одностатевих пар шляхом створення «спеціальної правової бази».

Суд нагадав, що загальні принципи, які стосуються обов’язків держав-членів («позитивних зобов’язань») у справах, подібних до цієї, були нещодавно викладені у рішенні Великої Палати у справі «Федотова та інші проти Росії». Зокрема, держави-члени повинні були забезпечити правову базу, що дозволяє одностатевим парам отримати належне визнання і захист їхніх стосунків.

Що стосується свободи розсуду, доступної державам-учасницям при виконанні вищезгаданого позитивного зобов’язання, Суд вважає, що враховуючи, що на карту поставлені особливо важливі аспекти особистої та соціальної ідентичності осіб однієї статі й що, крім того, у державах-членах Ради Європи спостерігається чітка постійна тенденція до юридичного визнання одностатевих пар, свобода розсуду держав-учасниць значно зменшується, коли мова йде про надання одностатевим парам можливості юридичного визнання і захисту.

Однак, як показує практика Суду, держави-учасниці мають ширшу свободу розсуду при визначенні точного характеру правового режиму, який повинен бути наданий одностатевим парам, і який необов’язково повинен мати форму шлюбу, оскільки держави мають «вибір засобів» для виконання своїх позитивних зобов’язань, закріплених у статті 8 Конвенції. Свобода розсуду, надана державам у цьому відношенні, стосується як форми визнання, так і змісту захисту, що надається одностатевим парам.

Однак у цьому контексті слід також нагадати, що оскільки Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права практичні та ефективні, важливо, щоб захист, який надається державами-учасницями одностатевим парам, був адекватним. У зв’язку з цим Суд вже мав нагоду посилатися в деяких рішеннях на аспекти, зокрема матеріальні (утримання, оподаткування або спадкування) або моральні (права та обов’язки щодо взаємодопомоги), які є невіддільними для життя в парі, і які тільки виграють, якщо будуть врегульовані в рамках правового поля, доступного для одностатевих пар.

У цій справі Уряд стверджував, що права, якими заявники нібито не могли користуватися через відсутність юридичного визнання їхніх одностатевих стосунків, можуть бути ефективно реалізовані за допомогою цивільно-правових угод. Суд раніше відхиляв подібні аргументи, встановивши, що такі угоди не забезпечують деякі базові потреби, які є фундаментальними для регулювання відносин між парою, що перебуває у стабільних і відданих стосунках, такі як, серед іншого, взаємні права та обов’язки, які вони мають один щодо одного, включаючи моральну та матеріальну підтримку, зобов’язання з утримання та права на спадкування («Оліарі та інші проти Італії»). Ці висновки застосовуються до цієї справи, оскільки в Польщі заявники можуть регулювати важливі аспекти життя, такі як майнові, утримання та спадкування, лише як приватні особи, які укладають договори відповідно до цивільного права.

У цій справі Суд дійшов висновку, що польська законодавча база не забезпечує основних потреб у визнанні та захисті одностатевих пар, які перебувають у стабільних і відданих стосунках. Одностатеві партнери не могли врегулювати фундаментальні аспекти свого спільного життя, такі як майно, утримання, оподаткування та спадкування. Крім того, у більшості ситуацій їхні стосунки не мали жодної ваги у відносинах із судовими чи адміністративними органами.

Розглядаючи причини, висунуті Урядом для виправдання відсутності будь-якого правового визнання та захисту одностатевих пар, Суд зазначив, що наведені причини суттєво не відрізняються від тих, на які посилалася Російська Федерація, та які Суд розглядав у справі Федотова та інші. Наприклад, вони стверджували, що більшість поляків не схвалюють одностатеві союзи, але проявляють толерантність до гомосексуалістів. Не погоджуючись з цим, заявники спиралися на різні статистичні дані, що свідчать про зростання підтримки одностатевих партнерств серед поляків.

Водночас Суд взяв до уваги заяви сторін і третіх осіб, які вказували на все більш вороже і гомофобне ставлення до сексуальних меншин з боку високопоставлених політиків з керівної партії, включаючи резолюції «протидії ЛГБТ-ідеології», прийняті деякими органами місцевого самоврядування в Польщі. Ненависницькі висловлювання на адресу ЛГБТІ-спільноти, вочевидь, робив і один з нинішніх суддів Конституційного Суду.

У своїй практиці Суд послідовно відмовляється схвалювати політику і рішення, які втілюють упереджене ставлення гетеросексуальної більшості до гомосексуальної меншини. Він також постановив, що згідно зі статтею 14 Конвенції, традиції, стереотипи та панівні соціальні погляди в конкретній країні не можуть самі по собі виправдовувати різницю у ставленні до людей за ознакою сексуальної орієнтації. Стверджуване негативне або навіть вороже ставлення з боку гетеросексуальної більшості не може бути протиставлене інтересу заявників у належному визнанні та захисті їхніх стосунків законом.

Так само, хоча Суд визнав, що захист сім’ї в традиційному розумінні є, в принципі, законною причиною, яка може виправдати різницю у ставленні, він також постановив, що немає підстав вважати, що надання правового визнання і захисту одностатевим парам, які перебувають у стабільних і відданих стосунках, саме по собі може завдати шкоди сім’ям, створеним у традиційний спосіб, або поставити під загрозу їхнє майбутнє чи цілісність. Дійсно, забезпечення прав одностатевих пар саме по собі не тягне за собою послаблення прав, гарантованих іншим людям або протилежним парам. Суд встановив, що жодна з підстав суспільного інтересу, висунутих Урядом, не переважає над інтересом заявників у тому, щоб їхні стосунки були належним чином визнані та захищені законом.

У світлі аргументів, висунутих сторонами, коментарів третіх сторін та практики Суду, роз’ясненої та консолідованої у справі Федотова та інші, Суд вважає, що польська держава перевищила свій розсуд і не виконала обов’язок забезпечити заявників конкретною правовою базою, що передбачає визнання та захист їхніх одностатевих союзів. Ця неспроможність призвела до того, що заявники не змогли врегулювати фундаментальні аспекти свого життя і становила порушення їхнього права на повагу до приватного і сімейного життя. Таким чином, Суд постановив, що було порушення статті 8 Конвенції.

Стаття 14 Конвенції

У зв’язку із встановленням порушення за статтею 8 Суд не вважав за необхідне розглядати скарги за статтею 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.

З повним текстом рішення англійською мовою можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/2wbjyjmj

Прес-реліз доступний для ознайомлення англійською мовою за посиланням: http://tinyurl.com/yjcrbnuc

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ