Доказуванню підлягає існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння шкоди
Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Огляди
06.05.2024

Доказуванню підлягає існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 718/1867/23

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2023 року громадянин республіки Італія ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 з січня 2017 року разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_5.

Просив суд:

визнати незаконним утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2;

повернути малолітню дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, до місця постійного проживання в Італійській Республіці за адресою проживання батька дитини: АДРЕСА_1;

якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов’язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2, батькові ОСОБА_11 для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки;

покласти витрати, пов’язані з поверненням дитини до Італійської республіки на позивача;

допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Італійської Республіки; вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, позов громадянина республіки Італія ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки задоволено.

Визнано незаконним утримування на території України малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, вивезеної з Італійської Республіки.

Зобов’язано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, повернути малолітню дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, до місця постійного проживання в Італійську Республіку за адресою проживання батька дитини: АДРЕСА_1. У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, зобов’язано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, передати малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьку дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, для забезпечення повернення дитини на територію Італійської Республіки. Покладено витрати, пов’язані з поверненням дитини до Італійської Республіки, на позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Судові рішення мотивовані тим, що:

позивач ОСОБА_11 – батько малолітнього ОСОБА_5 після втрати зв’язку із сином 14 травня 2022 року вже 16 травня 2022 року звернувся до місцевої поліції із заявою про викрадення неповнолітньої дитини. До моменту зникнення ОСОБА_5 позивач мав право піклування щодо свого малолітнього сина, яке підтверджується угодою, затвердженою судом Вібо Валентії 14 липня 2021 року. Право піклування щодо малолітнього ОСОБА_5 позивач здійснював, зокрема: проводив із сином дозвілля, спільні прогулянки, сплачував аліменти, купував іграшки, тощо. Дозвіл не зміну місця проживання свого сина ОСОБА_5 чи переміщення його через кордон в Україну позивач не надавав

оцінивши обставини у сукупності, взявши до уваги найкращі інтереси дитини, встановивши, що дитина з моменту народження до її переміщення на територію України постійно проживала в Італії, а також те, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування про дитину, а відповідач не надала доказів та не навела достатніх підстав для відмови у поверненні дитини (не доведено наявності виняткових підстав для відмови у поверненні дитини до Італії, передбачених статтями 12, 13, 20 Конвенції 1980 року (не доведено існування ризику того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання, спілкування з родичами, вивчення культури та мови країни походження може заподіяти дитині фізичної або психологічної шкоди поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, матеріалами справи не підтверджується вчинення позивачем щодо свого сина ОСОБА_5 будь-яких неналежних чи насильницьких дій), судами встановлена наявність умов визначених у статтях 3, 4, 35 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов’язана повернути дитину в державу її постійного проживання, зокрема:

Італія є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини;

дії щодо утримування дитини в Україні порушують права піклування позивача ОСОБА_4, оскільки батьківські повноваження належать обом батькам, а позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто його права та інтереси порушені внаслідок переміщення та подальшого знаходження дитини в Україні;

позивач здійснював права на опіку до переміщення дитини та здійснював би такі права, якби не переміщення;

дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей»), тобто до моменту переміщення дитини на територію України без згоди позивача); малолітній  ОСОБА_10,  ІНФОРМАЦІЯ_2, не досяг 16-річного віку.

Суди також вказали, що з 24 лютого 2022 року триває відкритий воєнний напад Росії на Україну, ракетним обстрілам піддаються навіть західні регіони України, часто лунають сигнали повітряних тривог, всім особам рекомендується переміщуватися в укриття, в тому числі і вихованцям дошкільних навчальних закладів, періодично зникає електропостачання. Ця обставина у її взаємозв’язку з іншими обставинами, які були описані вище, дає підстави зробити висновок, що найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_5 буде відповідати його повернення до Республіки Італія.

Суди вказали, що предметом цього позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов’язань та під час вирішення цього питання не вирішується питання встановлення особи, якій у майбутньому буде надано право піклування про дитину. При цьому, суд вважає визначальним дотримання сторонами спору вимог Гаазької Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», відповідно до положень якої заявлено позов.

Твердження відповідача про те, що малолітній ОСОБА_5 має зареєстроване місце проживання разом з матір’ю в Україні не може бути підставою для відмови у поверненні дитини до місця свого постійного проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Наявність у малолітнього ОСОБА_5 громадянства України не може бути аргументом задля неповернення дитини до держави її постійного проживання (до моменту незаконного переміщення), оскільки ані громадянство батьків, ані громадянство дитини не має вирішального значення при розгляді цього спору.

Суд першої інстанції не взяв до уваги письмові показання свідка ОСОБА_12, які підписані за допомогою накладання електронного підпису через портал «Дія», оскільки такого порядку надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством не передбачено.

Суд апеляційної інстанції не погодився з посиланням ОСОБА_2, що позивач фактично не здійснював піклування щодо малолітньої дитини, оскільки ініційований батьком спір про повернення дитини свідчить про його прагнення до здійснення піклування і реалізації своїх батьківських прав відносно малолітньої дитини. Аналіз матеріалів справи свідчить, що батько приймав участь у піклуванні про дитину, а також прагнув та продовжував спілкуватись з дитиною і після виїзду ОСОБА_2 з дитиною на територію України. Обґрунтованість підозри ОСОБА_2 у вчиненні щодо неї чи щодо малолітньої дитини домашнього насильства може бути встановлена виключно в судовому порядку, з постановленням обвинувального вироку суду. Доказів притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за вчинення щодо відповідача та малолітньої дитини домашнього насильства суду не надано. Рішення про повернення дитини не позбавляє права особу, яка зобов’язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до компетентного суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У січні 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, в якій просить рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року скасувати, у задоволенні позову відмовити, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди неправильно застосували норми статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), частину другу статті 12 та пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування даних норм, викладених у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 552/1759/19 (провадження № 61-18088св19), від 14 червня 2018 року у справі № 461/926/17 (провадження № 61-1192св17), від 27 лютого 2019 року у справі № 752/24280/17 (провадження № 61-42994св18), від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц (провадження № 61-20940св18, від 04 липня 2018 року у справі № 640/688/17 (провадження № 61-21205св18);

суди не оцінили ризики при поверненні малолітнього ОСОБА_5 до Італії. В матеріалах справи містяться протоколи відповідних заяв до поліції та суду відповідача, ОСОБА_13 (сестри відповідача), медичні обстеження ОСОБА_13 після нанесених їй побоїв ОСОБА_4, висновок спеціаліста служби у справах дітей Італії, яка теж підтвердила щоденні сварки між сторонами і негативний вплив такої ситуації на дитину. На думку відповідача, доведено, що повернення малолітнього ОСОБА_5 до Італії створить для дитини нетерпиму обстановку та становить ризик для його психологічного стану;

суди залишили поза увагою, що малолітня дитини є громадянином України, має в Україні постійне місце проживання, з травня 2022 року проживає з мамою в с. Ставчани Чернівецького району Чернівецької області, відвідує там дитячий садок, відповідачем укладено декларацію із сімейним лікарем щодо надання медичної допомоги сину. ОСОБА_5 вже за майже два роки звик до нового середовища, місця проживання, садочку, у нього багато друзів в садочку, чудові стосунки з вихователями, бабусею, дідусем тощо. Дитина адаптована до життя у цьому колективі та в сім’ї мами. У ОСОБА_5 вже склались стійкі зв’язки з однолітками та вихователями, у дитини сильний зв’язок з мамою, він психологічно прив’язаний до неї. Хлопчик доглянутий, всебічно розвинутий, спілкується українською мовою. З огляду на викладене, переїзд до держави, яку він уже і не пам’ятає, зміна обстановки, мови, ритму життя, навколишнього середовища та оточуючих, дуже негативно позначиться на психологічному стані дитини;

також суди не врахували, що суд у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, ознайомившись з документами щодо неповнолітнього ОСОБА_5, постановив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_10 та передав над ним опіку ОСОБА_11. На підставі даного рішення, фактично одразу після перетину ОСОБА_2 разом із сином кордону Італії, ОСОБА_5 буде у неї відібраний, що призведе до психологічного стресу у дитини. Вважає, що суди фактично безпідставно надали перевагу захисту прав батька перед захистом прав та інтересів дитини.

Позиція Верховного Суду:

У справі, що переглядається:

громадянин республіки ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки. В обґрунтування позову вказав, що у травні 2022 року ОСОБА_2 самостійно змінила місце проживання дитини і визначила нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав ОСОБА_5, за відсутності згоди позивача на зміну постійного місця проживання малолітнього сина;

у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказала, що 01 березня 2021 року вона написала заяву до поліції про фізичне та психологічне насильство щодо неї зі сторони позивача, його батьків та сестер, пішла з сином до своєї сестри ОСОБА_12, до якої цього ж дня ввірвались позивач та його сестра, яка побила сестру відповідача в присутності сина та намагались відібрати його, чому завадила поліція. У зв’язку з проявом насильства поліція заборонила позивачу більш на сто днів наближатися до них. 19 січня 2022 року ОСОБА_2 було подано заяву до карабінерів за фактом побиття Франческо її сестри ОСОБА_20 в присутності ОСОБА_5, що зафіксовано у протоколі прийняття усної заяви ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1, а. с. 187). Зазначала, що існує серйозний ризик того, що повернення малолітнього ОСОБА_5 ставить під загрозу заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині (т. 1, а. с. 164-168);

при задоволенні позову суд першої інстанції, зокрема, вказав, що відповідач не надала доказів та не навела наявність виняткових підстав для відмови у поверненні дитини до Італії, передбачених статтями 12, 13, 20 Конвенції;

суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції вважав, що обґрунтованість підозри ОСОБА_2 у вчиненні щодо неї чи щодо малолітньої дитини домашнього насильства може бути встановлена виключно в судовому порядку, з постановленням обвинувального вироку суду. Доказів притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за вчинення щодо відповідача та малолітньої дитини домашнього насильства суду не надано;

натомість, суди залишили поза увагою, що:

стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов’язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Тобто, доказуванню підлягає існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, доказами на підтвердження якого можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують факт звернення до компетентних органів із заявами про вчинення насильства, а не обвинувальний вирок суду, як помилково зазначив суд апеляційної інстанції;

не надали оцінку інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_5, який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» від 28 червня 2023 року щодо визначення актуального емоційного стану дитини у зв’язку зі змінами життєвої ситуації (т. 1, а. с. 180), що може підтверджувати існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції;

крім того, не надали оцінку характеристики в. о. директора Ставчанського ЗДО вихованцю цього закладу ОСОБА_5 в частині соціальних зв’язків дитини (т. 1 а. с. 179), доводам відповідача про проміжок часу, який пройшов з дати переміщення дитини до часу розгляду справи судом, в який дитини мешкала на території України, не з’ясували, чи адаптувалась дитина до нового середовища, чи повернення дитини, за фактичних обставин справи (позбавлення матері батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_10), сприятиме стабільності соціального життя та не загрожуватиме заподіянням їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку;

таким чином, суди не провели ефективну перевірку, що дозволила би підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи.

Висновок:

Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статті 13 Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Конвенції.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив передчасний висновок про задоволення позову.

Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року скасувати. Справу № 718/1867/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Джерело: https://tinyurl.com/yuwvc67c