
Аліменти на утримання дитини – це кошти для утримання, які закон зобов’язує платити одного з батьків неповнолітньої дитини. Їх можуть перераховувати в добровільному порядку, а можуть – за рішенням суду.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов’язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до вказаних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей.
Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов’язок батьків утримувати дитину.
Щодо тлумачення та стягнення додаткових витрат на дитину
Одним із різновидів аліментних зобов’язань між батьками і дітьми є зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України). Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов’язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов’язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
З огляду на аналіз статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв’язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати, і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.
У справі № 758/6113/19 (провадження №61- 425св23 Постанова Верховного Суду від 22.03.2023) встановлено, що син сторін неодноразово проходив медичні обстеження та лікування, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач поніс витрати для проведення курсу лікування дитини та витрати, пов’язані з особливостями розвитку дитини, а відповідачка є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки половини вартості додаткових витрат на лікування та розвиток дитини. Також апеляційний суд правильно зазначив, що витрати позивача на поїздки та відпочинок, придбання одягу, взуття, іграшок, продуктів харчування та солодощів для дитини, у тому числі під час відпочинку дитини з батьком, та витрати на освітні послуги і навчання дитини з метою здобуття освіти в приватній школі, не є тими витратами, що викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України. Вказані витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами. Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/567vdedx
Щодо підстав зміни (зменшення) розміру аліментів
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22, провадження № 61-10748 св 23.
Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, він сплачує аліменти на двох дітей у розмірі половини заробітку (доходу), хоча цей розмір не повинен перевищувати третини заробітку (доходу), тобто по 1/6 частки на кожну дитину. Також він хворіє, несе витрати на лікування та сплату комунальних платежів, у нього виникли кредитні зобов’язання. Також на його утриманні перебувають батьки-пенсіонери та неповнолітній син дружини від першого шлюбу.
Як зазначив ВС – у цій справі правильно встановлено наявність підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану, а також погіршення здоров’я.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/3za7kams
Щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі через відсутність предмета спору у зв’язку із досягненням дітьми повноліття
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 за позовом матері до батька дітей про збільшення розміру аліментів, які стягуються на користь дітей вказав, що сам по собі факт досягнення дітьми повноліття до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору щодо розміру аліментів не може бути підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України через відсутність предмета спору.
На момент подання позову дітям виповнилося 17 років, а на час постановлення місцевим судом ухвали про закриття провадження у справі – 18 років.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» у контексті п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред’явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/ms93m7hf