З початком війни через зміну регіону проживання в межах країни та масовий виїзд дітей з одним із батьків за кордон справи щодо визначення місця проживання дитини набули особливої актуальності.

Упродовж 2023 року в цій категорії справ Верховним Судом ухвалено ряд рішень, які викликають великий інтерес та увагу. Аналізуючи судову практику, можна дійти висновку, що Верховний Суд у своїх постановах, переважно враховував  низку обставин, притаманних зазначеній категорії справ, зокрема таких як: вік дитини, стан її здоров’я; сталі соціальні зв’язки дитини; місце навчання дитини, її оточення; її психологічний стан; особиста прихильність дитини до кожного з батьків; власне бажання дитини на проживання з одним із батьків; ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків; особисті людські якості батьків, спосіб життя та відсутність шкідливих звичок; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання та розвитку; можливість належного матеріального забезпечення.

Проте, пропонуємо звернути увагу на деякі правові висновки Верховного Суду у спорах про визначення місця проживання дитини за 2023 рік, які ґрунтувалися на  пріоритеті права дитини на життя, забезпечення безпеки та перебування її в безпечному середовищі.

Саме ці обставини стали вагомими при прийнятті Постанови Верховного Суду від 09.02.2023 р. у справі № 753/572/20.

Справа розглядалася судами неодноразово. Батько дитини (позивач) звернувся до суду з позовом до матері дитини (відповідач), третя особа – Служба у справах дітей, про визначення місця проживання дитини.

Заочним рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Визначено місце проживання дитини разом з батьком. Постановою апеляційного суду заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Однак, Постановою Верхового Суду від 15 червня 2022 року касаційну скаргу відповідачки задоволено частково. Постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд не заслухав думки дитини щодо того, з ким із батьків вона бажає проживати.

Розглядаючи повторно справу, апеляційний суд апеляційну скаргу відповідачки (матері дитини) задовольнив. Заочне рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.  Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме бажання дитини, якій виповнилося вже 11 років, залишатись більше часу з матір’ю має переважне значення для остаточного висновку про найкращі її інтереси. Суд також зазначив, що позивач не надав достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами й бажаннями її батьків.

Апеляційний суд вказав і на те, що попередні рішення судів у цій справі Верховний Суд скасував у червні 2022 року, під час війни. Взяв до уваги, що у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України дитині безпечніше залишатись з матір’ю в Румунії, що не заперечував і позивач.

Касаційна скарга, подана у вересні 2022 року батьком дитини, залишена без задоволення, постанова апеляційного суду – без змін. Верховний Суд погодився з позицією апеляційного суду та ще раз наголосив на тому, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю в Румунії, оскільки зараз не можна стверджувати, з ким із батьків дитині буде краще через невизначений проміжок часу. Саме тому Суд відхилив доводи батька про те, що після поліпшення ситуації в Україні дитині буде краще з ним.

Верховний Суд зазначив також, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки та права на життя.

(Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09.02.2023 р. у справі № 753/572/20 (провадження № 61-9115св22) можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/2p82a6uc)

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21 на позицію матері дітей (відповідача по справі), висловлену нею у касаційній скарзі, про те, що вона в принципі погоджується із судовими рішеннями, якими визначено місце проживання дітей із батьком, проте вважає, що місце проживання дітей має бути саме в Україні, а не у Канаді, де на час розгляду справи проживають діти із батьком, Верховний Суд зауважив, що тимчасове проживання дітей за кордоном з огляду на воєнний стан в Україні не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дітей, їх розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати в майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

(Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21 (провадження № 61-6482св23) можна ознайомитися за посиланням: http://tinyurl.com/2k9j46ax)

Підсумовуючи, варто зазначити, що саме собою введення воєнного стану суди не розглядають як самостійну підставу для визначення місця проживання дитини за кордоном, проте вона враховується при вирішенні спору в сукупності з іншими обставинами справи.