Обмежувальний припис: суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник
Огляд судової практики
Новини та події
23.12.2022

Обмежувальний припис: суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 524/992/20 (провадження № 61-16817св20)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежуваного припису відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просила:

— заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заходити у приміщення кімнати, де вона проживає;

— заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будь-якій спосіб контактувати з нею.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає Разом з онуком ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 . Останні три роки між ними відбуваються конфлікти.

Вказувала, що дані особи її ображають, викинули на смітник її речі, не дозволяють користуватися приміщенням. Уході сварок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдавали їй неодноразово, тілесних ушкоджень. За даними фактами заявниця зверталась до органів поліції, однак відповідей на звернення не отримала. Дільничним інспектором відділу поліції винесено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 5 діб. ОСОБА_1 вважала себе особою, яка зазнала домашнього насильства. На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила задовольнити її заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду у задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції посилався на те, що рішенням районного суду від 30 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Станом на 27 лютого 2020 року рішення не набрало законної сили. У справі № 524/418/20 суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про заборону заінтересованим особам перебувати у місці їх спільного проживання не підтверджена достатніми аргументами з боку заявника. У даній справі суд також констатує, що переконливих доказів вчинення заінтересованими особами протиправних дій щодо ОСОБА_1 не надано.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції:

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення районного суду в частині відмови у задоволенні заяви про заборону ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особисто контактувати з ОСОБА_1 скасовано.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 поклавши на них на строк шість місяців такі обов`язки: заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особисто контактувати з ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із доведеності заявником факту фізичного насильства проти неї, при цьому апеляційний суд вказав, що відповідачами не надано жодних доказів на спростування зазначених позивачем обставин, та доказів закриття кримінального провадження, судом також враховано принцип співмірності та можливості настання ризиків в майбутньому.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

ОСОБА_2 через засоби поштового зв’язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство — це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника — це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків — це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Висновок:

Виходячи з результату аналізу норм закону, які регулюють спірні правовідносини, а також встановивши, що докази, надані на обґрунтування заявлених вимог, вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фізичного насильства стосовно заявника у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначають ризики продовження чи повторного вчинення фізичного насильства та чинники і умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 524/992/20 (провадження № 61-16817св20)https://reyestr.court.gov.ua/Review/99459344