Міжнародне співтовариство та Україна зокрема у своєму національному законодавстві чітко вказала на те, що насильство та домагання у сфері праці є неприпустимими й повинні бути припиненими. Нещодавно у трудовому законодавстві України прийнято закони, та внесені зміни до чинних нормативно-правових актів, які визначають відповідне протиправне явище, передбачають правовий механізм захисту та встановлюють види й розмір юридичної відповідальності за вчинення чи допущення протиправних дій.
Дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, а також прагнучи розвивати й зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, Конституція України, як основне джерело, норми якого мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії, визначила загальні правові принципи забезпечення прав та свобод людини та громадянина, зокрема: (ст. 3) визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку в Україні найвищою соціальною цінністю; (ст. 21) передбачила, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, а права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; (ст. 23) гарантувала кожній людині право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей; (ст. 24) закріплюючи принцип рівності прав і свобод, кожному громадянину гарантувала рівні конституційні права і свободи та їх рівність перед законом; (ст. 43) закріпивши право на працю та заборону примусової праці, Україна взяла на себе обов’язок створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, які гарантуватимуть рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом і захист від незаконного звільнення; (ст. 55) визначаючи механізм захисту порушеного права, кожному гарантоване право на судовий захист, право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, а також право самостійного вибору правового засобу захисту своїх порушених прав і свобод, який не заборонений законом від порушень і протиправних посягань.
Цивільний кодекс України (ЦКУ) гарантує кожній фізичній особі право на життя, право на охорону здоров’я, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, що є її особистим немайновим правом (ст. 270). Кожна фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно та має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав (ст. 272). Разом з цим, визначив, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав, а юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов’язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Відповідно, діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права іншої особи (ст. 273).
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (ст. 275) у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15) через звернення до суду (ст. 16), шляхом звернення до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 17), шляхом самозахисту (ст. 19). Спосіб захисту особою визначається самостійно, на власний розсуд (ст. 20).
Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України), (ст. ст. 76-81, 90, 95, 97, 100, 102, 116) визначає види та вимоги, які ставляться до доказів при доведенні протиправних дій, які носять ознаки мобінгу (цькувань)/босингу, а також підстави та порядок забезпечення доказів.
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» є законодавчим актом, що визначає організаційно-правові засади та основні напрями державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації, з метою забезпечення рівних можливостей при реалізації прав і свобод людини та громадянина. У Законі вказується на те, що можна вважати дискримінацією, які її форми прояву та принципи недискримінації законодавства України.
Зокрема, ст. 6 Закону, відповідно до Конституції України, закріпила принцип рівності прав, свобод, також рівні можливості для їх реалізації та принцип заборони будь-яких форм прояву дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб. Не вважатимуться дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Також Закон визначає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності особою, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація та види відповідальності за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.
Кодекс Законів про працю України (КЗпП України) визначає правові засади гідного ставлення з боку роботодавця, інших працівників при реалізації особою права на працю (ст. 2) і гарантує рівність трудових прав громадян України через недопущення дискримінації у сфері праці (ст. 2) та заборону мобінгу (цькувань) (ст. 2).
Однією з найважливіших гарантій, які забезпечують особі право на працю є ст. 5¹, якою визначений правовий захист працівника від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності.
Саме КЗпП України визначає правове явище мобінгу (цькувань) та розкриває форми психологічного та економічного тиску; укладаючи колективний договір, його сторони, повинні передбачити заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав (ст. 13); визначаючи гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору (ст. 22), КЗпП України забороняє вимагати від працівника виконання роботи не обумовленої трудовим договором (ст. 31), містить обов’язок роботодавця правильно організувати працю працівників здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141) і обов’язок вживати заходів для забезпечення безпеки і захисту фізичного та психічного здоров’я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню); (ст. ст. 38, 44, 40, 41) є гарантіями при реалізації права на захист від протиправних дій, що носять ознаки мобінгу (цькувань); визначаючи досудові механізми захисту порушеного права, КЗпП України, передбачає право для працівника задля врегулювання спору застосовувати медіацію (ст. 222) та звертатися до комісії по трудових спорах, щоб врегулювати розбіжності (ст. 224).
Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) у (ст. 173-5) визначає конструкцію адміністративного правопорушення, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку при не сумлінному виконанні своїх трудових чи посадових обов’язків, іншими працівниками, керівником чи роботодавцем, або групою осіб, передбачаючи адміністративну відповідальність за діяння, які носять ознаки мобінгу (цькування) щодо іншого працівника.
Таким чином, нормативно-правова база визначає ключові моменти правового явища мобінг/босинг, тому на практиці при доведенні таких протиправних дій слід підходити комплексно й брати до уваги як нормативно-правові акти, так і локальні акти конкретного підприємства, установи, організації.
Джерело: Посібник Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ «Протидія мобінгу (цькуванню в Україні). https://tinyurl.com/54r7azzu