Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області ведеться досудове розслідування у кримінальному провадженні ЄРДР № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 364, частиною першою статті 191, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Нагляд за дотриманням законності у цьому провадженні здійснюють процесуальні керівники місцевої прокуратури № 2 міста Львова, прокуратури Львівської області, Офісу Генерального прокурора.

ОСОБА_1 зауважує, що у вказаному об`єднаному кримінальному провадженні його визнано потерпілим, та він вважає, що його права порушено незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю посадових, службових осіб органу державної влади в особі органів прокуратури, зокрема: прокуратура Львівської області не відреагувала на його скарги, не проведено слідчих дій та, у розумні строки, не внесено заяв до ЄРДР, приховано та неправильно кваліфіковано злочин, не проведено службового розслідування, відмовлено у особистому прийомі; Офісом Генерального прокурора не надано відповідей на його скарги, порушено порядок їх розгляду та відмовлено у розгляді скарг по суті.

Також позивач зазначає, що надсилав відповідну скаргу до Верховної Ради України, яку скеровано Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, якою, всупереч законодавству, не проведено перевірку та не прийнято відповідного рішення, а перенаправлено подану ним скаргу до органу, на дії якого подано скаргу - прокуратурі Львівської області.

Позивач посилався на те, що не отримавши відповідного захисту від держави, він змушений був захищати свої права в суді, внаслідок чого з вини прокуратури витратив час на оскарження протиправних дій та бездіяльності, хвилювався, переживав та вислуховував приниження з боку працівників прокуратури, від нервового стресу у нього погіршився стан здоров`я, порушився режим сну, що негативно вплинуло на звичайний ритм його життя.

Враховуючи наведене, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби за рахунок Державного бюджету України на його користь 800 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) і шкодою, завданою невиконанням судових рішень, про які заявляє позивач. Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про спричинення йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) та розміру такої шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів:

ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову Київського апеляційного суду в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.

Вказує, що справа має для нього значний суспільний інтерес і особливе значення, оскільки стосується протиправної дії та бездіяльності Офісу Генерального прокурора, як вищої інстанції прокуратури до якої можна звернутися на дії прокурора нижчого рівня відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Намагання позивача оскаржити протиправні дії прокурора нижчого рівня до Офісу Генерального прокурора виявилися безрезультатними, а витрачений час і надмірна тривалість такого оскарження завдали моральної шкоди, яка заявлена.

Позиція Верховного Суду:

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора) йому моральної шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

При цьому, судами правильно зазначено, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зроблено правильні та об`єктивні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю порушення відповідачем права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У справі № 201/7621/17 (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, провадження № 61-13725св19) позивач, посилаючись на положення статей 8, 1177 ЦК України, просив стягнути з держави на свою користь завдану йому бездіяльністю органів досудового розслідування майнову шкоду у розмірі 302 175 грн. Натомість, у справі, яка переглядається позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України.

У справі № 750/6330/17 (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, адміністративне провадження № К/990/37372/18) предметом позовних вимог є визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради заяв позивача про відведення земельних ділянок у власність та відшкодування у зв`язку з цим завданої йому моральної шкоди.

У справі № 818/607/17 (постанова Верховного Суду від 24 березня 2020 року, адміністративне провадження № К/9901/17533/18) предметом спору є визнання протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо не поновлення виконавчого провадження та відшкодування у зв`язку з цим завданої позивачу моральної шкоди.

У справі № 638/6944/16 (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року, провадження № 61-6964св20) спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірних дій посадової особи прокуратури Харківської області щодо закриття кримінального провадження та відмови у визнанні позивача потерпілим. Погоджуючись з висновками судів про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1174, 1176 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області, Верховний Суд виходив з того, що прийнятими рішеннями працівників прокуратури та їхньою тривалою бездіяльністю, неодноразовим закриттям кримінальних проваджень позивачу завдано моральну шкоду. Натомість у справі, яка переглядається, позивач не довів якими рішеннями та бездіяльністю саме Генеральної прокуратури України, який зазначений відповідачем в справі, позивачу завдано моральну шкоду.

У постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 757/33629/19 (провадження № 61-18237св20) Верховний Суд погоджуючись з висновками судів про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди, виходив із того, що тривалим розслідуванням обставин смерті сина позивача їй завдана моральна шкода, розмір якої визначено виходячи з конкретних установлених обставин цієї справи, враховуючи характер та обсяг страждань, а також немайнових втрат (їх тривалість), яких зазнала позивач у зв`язку з порушенням її прав, враховуючи вимоги розумності, справедливості і співмірності.

У справі № 610/3221/19 (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, провадження № 61-9875св20) предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом (стаття 1176 ЦК України). Натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей 1173, 1174 ЦК України.

У справі № 641/8857/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року, провадження № 14-514цс19) предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом (стаття 1176 ЦК України). Натомість, у справі, яка переглядається предметом спору є відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей 1173, 1174 ЦК України.

Тобто висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі та сформульовані висновки у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, стосуються різних фактичних обставин та регулюються різними нормами права, а тому не є подібними.

Що стосується доводів заявника про неврахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), то колегія суддів вважає, що судові рішення, ухвалені в справі, яка переглядається не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходила з того, що суди дійшли правильного висновку про недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, зокрема: недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадових осіб всіх відповідачів, крім Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області; недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме посадовими особами відповідачів; відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб відповідачів та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов.

Висновок:

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду доходить висновків, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін. Наведене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц – http://surl.li/imsuk