Небажання отримати паспорт у формі ID-картки є необґрунтованим та суперечливим, отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя
📌Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року;
- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 26 листопада 2022 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_1 », у зв`язку з чим виникла необхідність обміну паспорта.
В результаті чого позивачка звернулась до відповідача із заявою видати (обміняти) паспорт громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - «Положення №2503-ХІІ»).
Однак, листом від 18 липня 2023 року відповідачем відмовлено позивачці у наданні такого паспорту.
Позивачка вважає вказану відмову такою, що порушує її законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
📌Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, позов задоволено:
- визнано протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року;
- зобов`язано відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адміністративна справа № 300/5845/23 є типовою справою, оскільки відповідає критеріям Верховного Суду, викладеним у зразковій справі від 19 вересня 2018 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) та встановлені судом обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
📌Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень):
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скаржник зазначає, про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21, а саме частини першої статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-V та пункту 9 Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.
Також відповідач зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки тяжких негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
У спірних правовідносинах таку обробку вже проведено за згодою ОСОБА_1 , а оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР) на наявність у реєстрі раніше сформованого унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР ) не вплине, тому не становитиме жодного втручання у приватне життя позивачки.
З підстав наведеного, як зазначає відповідач, справа за позовом ОСОБА_1 не є типовою до зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, в якій позивачка категорично відмовлялася від обробки її даних засобами реєстру з будь-якою метою.
Також відповідач зазначає, що особа, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора уже не може побоюватися настання негативних наслідків в майбутньому, оскільки відповідна подія уже відбулася у минулому за її згодою.
📌Позиція Верховного Суду:
Предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Верховинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у спірних правовідносинах, зазначає таке.
Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.
Як зазначено вище, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачці у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року в порядку обміну.
У позовній заяві позивачка вказує про те, що обробка конфіденційних даних, зокрема біометричних, з присвоєнням людині цифрового/штрих-кодового ідентифікатора, що стає її персональними даними, є насильством над добровільним волевиявленням людини, яка усвідомлює духовний сенс такого кроку, є протиправним втручанням в особисте духовне життя людини, посягання на право на свободу віросповідання, закріплене у статті 35 Конституції України.
При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачка при зверненні до органу міграційної служби із заявою, не зазначала про наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Більше того, матеріалами справи підтверджено, що унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі вже сформований під час оформлення позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_2 , виданого 14 листопада 2016 року (а.с.43).
Також позивачку було вдруге документовано біометричним паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданим 24 жовтня 2017 року, на підставі особистої заяви-анкети позивачки №7309049 від 12 жовтня 2017 року, де вкотре позивачка надала згоду на внесення інформації до ЄДДР (а.с.44).
Відповідно до статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі залишається незмінним при всіх наступних операціях у реєстрі, а отже при оформлені позивачкою паспорта у формі ID-картки повторно формуватися не буде.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
📌Висновок:
З підстав наведеного убачається, що позивачка є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора та вже не може побоюватися настання негативних наслідків в майбутньому, оскільки відповідна подія уже відбулася у минулому за її згодою.
З огляду на альтернативний вибір, зроблений позивачкою під час оформлення нею паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, та з огляду на те, що в Реєстрі відносно позивачки вже сформовано унікальний номер запису, колегія суддів доходить висновку, що небажання позивачки отримати паспорт у формі ID-картки є необґрунтованим та суперечливим, отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
Повертаючись до обставин цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про видачу їй нового паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну, у зв`язку зі зміною прізвища; обробку відносно позивачки уже проведено при видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон; обробка була здійснена за згодою позивачки; оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине; при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивачка не зазначає про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв`язку із наведеним, у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18), при розгляді цієї справи.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені без додержанням норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, касаційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні.