Коротка довідка 

Справа стосувалася відмови місцевої влади дозволити заявнику-неурядовій організації розмістити антидискримінаційні ілюстрації на рекламних щитах на тій підставі, що вони зображували деякі соціальні групи в негідному та принизливому вигляді.

Суд зазначив, що плакат заявника-неурядової організації (далі по тексту – НУО) був частиною антидискримінаційної кампанії за участю кількох інших НУО, однією з цілей якої було просування першої в Молдові безкоштовної телефонної лінії допомоги з питань дискримінації.

Центральним питанням у цій справі було рішення НУО-заявника проілюструвати свій плакат карикатурами. З цього приводу Суд повторив, що сатира є формою художнього вираження та соціального коментування, яка, природно, спрямована на провокацію та агітацію, тим самим сприяючи суспільним дебатам.

Карикатури на плакаті супроводжувалися текстом, що закликав відповідні громади телефонувати на безкоштовну гарячу лінію, якщо вони зазнають дискримінації. Для Суду було очевидно, що метою плакату не було образити, висміяти чи стигматизувати ці вразливі групи населення або підступно сприяти розпалюванню мови ворожнечі та нетерпимості. Взяті в їх безпосередньому, більш загальному контексті, плакат і карикатури явно були засобом привернення уваги громадськості саме до соціальних стереотипів і дискримінації, якої зазнають вразливі групи населення, одночасно заохочуючи їх відстоювати свої права.

Суд також зауважив, що національні суди не провели ефективного перегляду, як того вимагає стаття 10 Конвенції. На думку Суду, це було ключовим фактором у встановленні того, що не було відповідних і достатніх підстав для втручання у право НУО-заявника на свободу вираження поглядів. Крім того, таке втручання могло мати негативний вплив на сатиричні форми вираження поглядів на соціальні проблеми. Відповідно, втручання не було необхідним у демократичному суспільстві.

Обставини справи

Заявник, Національна молодіжна рада Молдови (Consiliul Național al Tineretului din Moldova A.O.), є молдовською неурядовою організацією (НУО), що базується в Кишиневі (Республіка Молдова).

У лютому 2011 року Парламент Молдови розпочав розгляд антидискримінаційного законопроєкту, який викликав публічні дебати. Основними джерелами суперечок були використання виразу «сексуальна орієнтація» та питання гомосексуальності в Республіці Молдова. Законопроєкт був відкликаний у березні 2011 року.

На цьому тлі НУО-заявник взяла участь у Коаліції проти дискримінації (далі – «КПД»), яка об’єднала кілька НУО. Зокрема, НУО-заявник була відповідальною за проєкт із запровадження безкоштовної телефонної лінії допомоги з питань дискримінації.

6 грудня 2011 року КПД звернулася до муніципальної влади Кишинева з проханням надати дозвіл на розміщення на рекламних щитах міста плакату, що інформував би населення про телефон довіри. На плакаті були зображені карикатури на різних людей, зокрема двох чоловіків, які тримаються за руки, чорношкірого чоловіка, літню жінку, вагітну жінку, людину в інвалідному візку та ромську пару.

22 грудня 2011 року заступник мера Кишинева створив робочу групу для перегляду репрезентації суспільства в рекламі, що розміщується в місті. Робоча група вирішила запитати громади, зображені на плакаті НУО-заявника, як вони ставляться до цієї реклами. 

Ромське об’єднання «СІНТІ» заявило, що не схвалює те, як роми були представлені на плакаті, про який йде мова. Голова Альянсу організацій людей з інвалідністю Молдови заявила меру Кишинева, що вона також проти плакату.

5 січня 2012 року заступник мера Кишинева повідомив КПД, що, беручи до уваги вищезазначені думки, робоча група вирішила, що плакат НУО-заявника не може бути розміщений на рекламних щитах міста на підставі того, що він поділяє суспільство на категорії та соціальні групи і, таким чином, порушує закон. Заступник міського голови рекомендував дотримуватися основних принципів реклами, викладених у розділі 7 Закону № 1227 XIII від 27 червня 1997 року «Про рекламу».

Зокрема, Законом визначено, що реклама повинна бути лояльною, чесною, достовірною та гідною, а також використовувати засоби, які не завдають духовної, моральної чи психологічної шкоди її аудиторії.

19 січня 2012 року КДП звернулася до Національного агентства з питань захисту конкуренції (Agenţia Naţională pentru Protecţia Concurenţei – "ANPC") з проханням провести експертну оцінку зазначеного плакату. Листом від 22 лютого 2012 року ANPC повідомило КДП, що більшість експертів Ради з питань реклами дійшли висновку, що рекламний матеріал, який розглядався, не порушує рекламне законодавство. Рада, однак, закликала КДП врахувати думку двох неурядових організацій, з якими консультувалася муніципальна влада Кишинева, головним чином для того, щоб переконатися, що рекламне зображення, про яке йде мова, не завдало духовної, моральної або психологічної шкоди тим, хто його побачив.

Тим часом, 4 лютого 2012 року НУО-заявник подала позов проти міста Кишинева, намагаючись отримати дозвіл на розміщення плакату за рішенням суду.

Рішенням від 14 травня 2012 року Апеляційний суд Кишинева відхилив позов НУО-заявника як необґрунтований. НУО-заявник оскаржила це рішення з питань права.

Остаточним рішенням від 12 вересня 2012 року Вищий суд правосуддя відхилив апеляцію.

Стверджуване порушення прав 

Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів), НУО-заявник скаржилася на те, що відбулося незаконне, непропорційне втручання в її свободу використовувати карикатури для зображення забороненої підстави для дискримінації в рекламних цілях, а також у її свободу поширювати інформацію про розгортання безкоштовної телефонної лінії допомоги з питань дискримінації.

Оцінка Суду

Суд повинен був перевірити, чи був, як встановили національні суди, оспорюваний захід необхідним для захисту «прав інших осіб». На початку він зазначив, що в цій справі йдеться про право ромської громади та людей з інвалідністю на повагу до їхньої гідності.

Суд зауважив, що на плакаті, який є предметом спору, були карикатури, що зображують негативні стереотипи щодо ромів та людей з інвалідністю.

Що стосується контексту і характеру цього плакату, Суд зазначив, що він був підготовлений НУО-заявником в рамках антидискримінаційної кампанії за участю кількох інших НУО, однією з цілей якої була популяризація першої в Молдові безкоштовної телефонної лінії довіри з питань дискримінації. НУО-заявник розробила плакат таким чином, щоб інформація про цю лінію допомоги асоціювалася з карикатурами на людей з груп, які, на її думку, найімовірніше зазнають дискримінації.

Як плакат, так і карикатури на ньому з’явилися в результаті однієї з головних публічних дискусій, що відбувалися у відповідний час у Республіці Молдова, і, таким чином, стосувалися теми, що викликала значний суспільний інтерес. Плакат не був комерційною рекламою, а скоріше «соціальною» рекламою в розумінні відповідного національного законодавства.

Суд раніше визнав, що коли НУО привертає увагу до питань, що становлять суспільний інтерес, вона виконує роль, подібну до ролі преси, і може бути охарактеризована як соціальний «сторожовий пес», що гарантує такий самий захист відповідно до Конвенції, який надається пресі.

Суд зазначив, що центральним питанням у цій справі було рішення НУО-заявника проілюструвати свій плакат карикатурами. З цього приводу Суд повторив, що сатира є формою художнього вираження та соціального коментування, яка, природно, має на меті провокувати та агітувати, тим самим сприяючи суспільним дебатам.

Суд надав особливої ваги тому факту, що НУО-заявник займалася захистом прав, і що карикатури на її плакаті супроводжувалися текстом, який заохочував відповідні громади телефонувати на безкоштовну гарячу лінію, якщо вони зазнають дискримінації. Для Суду було очевидно, що метою не було образити, висміяти чи стигматизувати ці вразливі групи населення або підступно сприяти розпалюванню мови ворожнечі та нетерпимості. Суд вважає, що взяті в цілому і в їх безпосередньому, більш загальному контексті, плакат і карикатури явно були засобом привернення уваги громадськості саме до соціальних стереотипів і до дискримінації, якої зазнають вразливі групи населення, одночасно заохочуючи їх відстоювати свої права.

На думку Суду, НУО-заявник не могла вважатися такою, що безвідповідально реалізувала свою свободу вираження поглядів, а також не могла вважатися такою, що розпалює мову ворожнечі або нетерпимість.

Крім того, оскільки плакат стосувався питання, що становить суспільний інтерес, він мав право на посилений захист відповідно до статті 10 Конвенції, що зменшує свободу розсуду, надану молдовській владі.

Далі Суд зазначив, що аргументація національних судів, які відхилили позов НУО-заявника, ґрунтувалася насамперед на несхваленні, висловленому двома НУО, з якими консультувалася міська влада Кишинева, а саме: Асоціацією ромів та Альянсом організацій людей з інвалідністю Республіки Молдова. Надаючи значення виключно опозиції цих двох НУО, національні суди деконтекстуалізували карикатури, ігноруючи як антидискримінаційне послання плакату, так і загальний контекст періоду, що характеризувався публічними дебатами щодо антидискримінаційного закону. Крім того, Верховний Суд прямо заявив, що положення закону про свободу вираження поглядів не застосовуються до цієї справи. На думку Суду, така відсутність ефективного судового контролю є проблематичною сама по собі і, в будь-якому випадку, призвела до подальшого звуження свободи розсуду держави-відповідача.

Щодо форми та охоплення плакату, про який йде мова, Суд зазначив, що він був призначений для розміщення на вулицях Кишинева і, таким чином, його побачили б кілька сотень тисяч місцевих жителів. Таким чином, він міг би мати значний вплив, якби був дозволений. Суд не був переконаний, що розміщення спірного плакату, який містив чіткий і зрозумілий антидискримінаційний заклик, могло мати протилежний ефект і заохочувати або виправдовувати дискримінацію щодо зображених спільнот, або навіть розпалювати ворожість і обурення проти них. Комісія дійшла висновку, що плакат, про який йде мова, не може вважатися таким, що може мати серйозні наслідки для членів зображених груп.

Нарешті, щодо характеру та серйозності втручання Суд зазначив, що НУО-заявник не мала можливості розміщувати свої плакати на рекламних щитах міста Кишинева.

Однак у неї все ще були інші засоби комунікації, доступні для неї, і, зокрема, вона могла використовувати Інтернет для реклами безкоштовної телефонної лінії допомоги з питань дискримінації. Відповідно, не було повного обмеження на поширення ідей НУО-заявника, а скоріше заборона обмежувалася виключно публічною демонстрацією карикатур, про які йшлося.

З огляду на це, Суд підкреслив, що плакат НУО-заявника стосувався теми, що становить значний суспільний інтерес, що його не можна вважати таким, що пропагує мову ворожнечі або нетерпимості, що роль НУО-заявника була подібною до ролі преси, і що було мало місця для обмежень, оскільки межі розсуду, надані державі-відповідачу, були вузькими.

Плакат, який містив недвозначний і зрозумілий антидискримінаційний меседж, навряд чи міг мати серйозні наслідки для двох вразливих груп населення, які влада намагалася захистити. Більше того, національні суди не провели ефективного перегляду, як того вимагає стаття 10 Конвенції.

На думку Суду, цей недолік був ключовим фактором у встановленні відсутності відповідних і достатніх підстав для втручання у право НУО-заявника на свободу вираження поглядів. Крім того, таке втручання могло мати негативний вплив на сатиричні форми вираження поглядів на соціальні проблеми. Відповідно, втручання не було необхідним у демократичному суспільстві. З цього випливало, відбулося порушення статті 10 Конвенції.

Повний текст рішення французькою мовою доступний за посиланням: https://tinyurl.com/2vhwx4p6

Пресреліз доступний англійською мовою за посиланням: https://tinyurl.com/5hdmsc4t

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ