Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними договори дарування: 3/4 часток квартири в частині дарування ОСОБА_2 1/4 частки квартири   АДРЕСА_1; 3/4 часток земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:04:014:0065) в частині дарування ОСОБА_2 1/4 частки цієї земельної ділянки; закладу торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_2) та магазину (приміщення квартири АДРЕСА_3) на АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн та на відшкодування завданої моральної шкоди 500 000,00 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він і ОСОБА_3 перебували у шлюбі, у якому він придбав спірну нерухомість. На початку 2018 року, перебуваючи під впливом тяжких обставин, якими стали кримінальні переслідування щодо нього, з метою недопущення незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, він за договорами дарування спірне майно передав у власність матері дружини, ОСОБА_2. Оспорювані договори були укладені на вкрай не вигідних для нього та його сім’ї умовах, унаслідок чого істотно погіршився майновий стан сім’ї. Наступного дня після укладення останнього з договорів дарування ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, свої дії пояснила формальністю, пов`язаною суто з метою збереження майна.

Позивач уважає, що дії відповідачів свідчать про наявність умислу та свідоме зловживання довірою з метою заволодіння спірним майном і прибутком від його експлуатації, оспорювані договори вчинені ним під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Починаючи з листопада 2019 року ОСОБА_2 привласнювала всі доходи від оренди спірних приміщень, що вкрай негативно відобразилося на матеріальному забезпеченні сім’ї позивача. Враховуючи розмір орендної плати, який становить щомісяця 50 000,00 грн за кожне приміщення, кількість приміщень та період такого привласнення (з 07 травня 2018 року до 27 листопада 2020 року), ОСОБА_2 набула без належної правової підстави всупереч волі дарувальника 3 000 000,00 грн, які позивач просить стягнути на його користь. Також унаслідок таких дій ОСОБА_2 йому завдано моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 20 січня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 добровільно надав згоду своїй дружині ОСОБА_3 на укладення договорів дарування нерухомого майна під час перебування їх у шлюбі, а обставини, якими він обґрунтовує позов, не дають підстав вважати, що укладення договорів відбулося під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. Ураховуючи, що між сторонами існували договірні правовідносини, що стало в подальшому підставою для отримання ОСОБА_2 грошових коштів за договорами оренди нерухомого майна, яке перебувало у її власності на законних умовах, позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів як безпідставно набутих не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства. Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження протиправних дій відповідачів, не довів спричинення йому моральної шкоди, його вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення апеляційного суду:

Львівський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Позивач є адвокатом, повністю розуміє всі правові механізми захисту в кримінальному провадженні, а також за відсутності будь-якої вини зі свого боку розуміє наслідки та порядок закриття такого кримінального провадження, навіть якщо йому була вручена підозра.

Позиція Верховного Суду:

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов’язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Наявність тяжких обставин обумовлюють укладення правочину на вкрай невигідних умовах, разом з тим за відсутності тяжких обставин, які спонукали б особу вчинити правочин на таких умовах, посилання заявника на вчинення правочину на вкрай невигідних умовах, не є підставою для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених статтею 223 ЦК України.

Суди встановили, що ОСОБА_1 надав своїй дружині ОСОБА_3 згоду на укладення оспорюваних ним договорів дарування нерухомого майна під час перебування їх у шлюбі.

До тяжких обставин, які стали підставою для укладення ОСОБА_1 оспорюваних договорів, позивач відносить спроби незаконного кримінального переслідування його як захисника особи, якій було надано правову допомогу під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, та спроби притягнення його до кримінальної відповідальності, що підтверджується врученням йому повістки з метою оголошення повідомлення про підозру у вчиненні злочинів.

Позивач є адвокатом, тому повністю знає і розуміє всі правові механізми захисту  в кримінальному провадженні, а також за відсутності будь-якої вини зі свого боку, розуміє наслідки та порядок закриття такого кримінального провадження, навіть якщо йому була вручена підозра. Повістки про виклик ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області для вручення повідомлення про підозру були вручені йому 30 серпня 2019 року.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновок:

Враховуючи, що обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свій позов, не дають підстав вважати, що укладення оспорюваних договорів відбулося під впливом тяжкої обставини, а можуть свідчити лише про наявність його волі на уникнення можливої конфіскації належного йому майна з метою подальшого користування спільно з відповідачами, що у розумінні статті 233 ЦК України не підтверджує наявності тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів.  

З огляду на це правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набутих коштів у сумі 3 000 000,00 грн, адже ці кошти вона отримала за договорами оренди належного їй на праві власності майна. Також правильними і обґрунтованими є судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження протиправних дій відповідачів, що завдали йому такої шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної  скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Джерело: Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 372/4065/20. http://tinyurl.com/4ubxp7rw