Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21

Короткий зміст позовної заяви:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П., про визнання договору дарування недійсним, визнання припиненим права власності на квартиру та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що 28 січня 2021 року між ним та його матір`ю ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Вважає, що вказаний правочин вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки він є особою юного віку, який опинився в тяжких фінансових обставинах (заборгованість перед фінансовими установами та перед матір`ю), має хворобу серця (аномалія розвитку двостулкового аортального клапану, недостатність АК І-ІІ ст., ТК І ст., розширення вихідного відділу аорти СН 0).

Відповідачка психологічно давила на нього наявністю заборгованості перед нею на суму близько 30 000,00 грн. Скориставшись тяжкими обставинами, вона переконала його здійснити відчуження квартири на її користь шляхом укладення відповідного договору дарування.

Після підписання такого договору відповідач забрала у нього всі документи, вигнала з квартири, забрала ключі та перестала виходити на зв`язок.

Посилаючись на те, що вказана квартира є його єдиним житлом, він має заборгованість перед фінансовими установами на загальну суму близько 60 000,00 грн, яка постійно збільшується та утворилась в результаті шахрайських дій третьої особи, відносно якої відкрито кримінальне провадження №12021255330000143, а також заборгованість перед відповідачкою, просив визнати договір дарування недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачка, користуючись довірою сина та важкою для нього ситуацією у зв`язку із наявністю великої кількості кредитів, які він не оформлював, пообіцяла допомогти йому та навіть сплатила один з них. Тиснула на нього, близьких та родичів, щоб переконати його подарувати їй квартиру, що підтверджується показами свідків, які не враховані судами.

Також, на момент вчинення оспорюваного правочину позивач мав вроджену ваду серця (тяжку хворобу) та потребував дороговартісної операції. Сам факт проведення операції позивачу 28 листопада 2022 року по заміні клапана на серці свідчить про наявність тяжкої хвороби позивача на момент вчинення правочину та те, що дане захворювання не лікується медикаментозно. Після операції він є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує лікування і не може себе самостійно забезпечувати.

Отже, під загрозою втратити своє єдине житло, перебуваючи під психологічним тиском та впливом обставин (наявність заборгованості перед матір`ю та заборгованості за комунальні послуги, наявність боргів за кредитами - не своїми зобов`язаннями, погрози родичам колекторів, умовляння родичів та сторонніх осіб, тяжке захворювання, потреба в дороговартістній операції на серці), він погодився на пропозицію матері переоформити на неї свою квартиру шляхом дарування, для збереження свого житла. Тобто, якби не було вказаних обставин, позивач жодним чином не подарував би відповідачці своє єдине майно.

Таким чином, в даному випадку наявний причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та вчиненням правочину, тобто укладення угоди було направлено саме на збереження єдиного житла позивача.

Позиція Верховного Суду:

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Судами установлено, що до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання ОСОБА_1 оспорюваного договору, позивач відносить наявність заборгованості перед відповідачем та кредитними установами та наявність тяжкої хвороби.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій врахували, що надані позивачем медичні документи датовані 07 червня 2021 року, 28 липня 2022 року та 06 грудня 2022 року, в той час як оспорюваний договір дарування був укладений 28 січня 2021 року. Будь-яких доказів, які свідчать про те, що на момент укладання договору дарування позивач хворів саме на тяжку хворобу, позивачем та його представником суду не надано. Подана медична документація не підтверджує того, що стан здоров`я позивача був в критичному стані.

Крім того, сам позивач зазначав, що він має вроджену ваду серця, тому відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин укладено саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин, викликаних хворобою.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 686/2093/20 (провадження № 61-5435св22).

Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що не є тяжкою обставиною в розумінні статті 233 ЦК України наявність у позивача заборгованості перед відповідачем та кредитними установами.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 912/574/21 наявність цивільно-правових зобов`язань перед іншими особами і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.

Висновок:

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах під впливом тяжких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на вказане та враховуючи, що судова практика щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України, є сталою, доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду про те, що хвороба, загроза втрати єдиного житла та борги є тяжкими обставинами, є безпідставними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/113721783