Наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності особи та не є доказом її недієздатності

Наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності особи та не є доказом її недієздатності на момент складання заповіту

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/13429/13-ц (провадження № 61-3848св22)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Н. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО), про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин.

Позовну заяву мотивовано тим, що померла тітка ОСОБА_1 (рідна сестра батька) - ОСОБА_4, що проживала у квартирі АДРЕСА_1.

Після її смерті позивач звернулася до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, на підставі якої була заведена спадкова справа № 275/2012 до майна померлої ОСОБА_4 25 травня 2012 року листом Шоста Одеська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту, складеного ОСОБА_4 не на її ім`я.

Позивач вважала, що вказаний заповіт є недійсним на підставі того, що ОСОБА_4 страждала на хронічне прогресуюче порушення мозкового кровообігу, довгий час лікувалась, але хвороба мозку досягла ступеня, коли вона втратила можливість самостійно керувати своїми діями та потребувала сторонньої допомоги.

Разом із цим ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Приморської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у м. Одесі ОСОБА_4 з вересня 2006 року була встановлена І група інвалідності (безстроково). Згідно з висновком МСЕК: ОСОБА_4 потребувала стороннього догляду.

Посилаючись на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_4 зовсім втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідки та не могла керувати своїми діями, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., та встановити факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_4.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:

Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4, посвідченого 11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського МНО Петровською Н. В., відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 31 травня 2013 року, а саме - знято арешт з квартири АДРЕСА_1 та заборону з Шостої Одеської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою з І групою інвалідності, проте, наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом її недієздатності на момент складання заповіту. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.

Разом із цим, позовні вимоги про встановлення факту родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 є доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:

Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення районного суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, оскільки відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою з першою групою інвалідності, проте наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом її недієздатності на момент складання заповіту. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, справу розглянуто за відсутності позивача та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження, або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 2 та 5 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо не повідомлення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 належним чином про дату та час розгляду справи. Разом із цим представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що в ухваленні судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій брали участь судді, яким було заявлено відвід, який не був судами розглянутий.

Заявник вважає, що під час проведення експертизи та складання висновку судово-психіатричних експертів від 09 березня 2021 року № 115 Київський міський центр судово-психіатричних експертів був позбавлений права проводити судово-психіатричні експертизи, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 липня 2017 року № 722, яким було затверджено перелік установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи, до якого входили установи, що за своєю статутною діяльністю є закладами охорони здоров`я. 02 серпня 2019 року Міністерство охорони здоров`я України видало лист-роз`яснення № 03.2-22/37268/2, відповідно до якого до державних спеціалізованих установ судових експертиз відносяться державні спеціалізовані судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України, та звертало увагу на необхідність вимог Закону України «Про судову експертизу».

Разом із цим заявник вважає, що зазначений висновок судово-психіатричних експертів був складений на підставі документів, які були отримані судом з порушенням процесуального права, не були долучені до матеріалів справи, але неправомірно були надані судом експертам для проведення судово-психіатричної експертизи окремо від матеріалів справи.

На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі низки недопустимих доказів. Жоден доказ у справі не досліджувався судами першої та апеляційної інстанцій, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув клопотання щодо визнання недопустимими доказів від 25 лютого 2022 року.

Позиція Верховного Суду:

У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_4 у момент складання нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, обґрунтовано вважав, що заповіт відповідає волевиявленню спадкодавця, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що справу судом апеляційної інстанції розглянуто за відсутності позивача та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання є необґрунтованими виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до довідки Одеського апеляційного суду про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 21 березня 2022 року у справі № 522/13429/13-ц було надіслано 21 березня 2022 року 11:05:02 одержувачу на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 . Документ доставлено до електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_5 11:17:08 (а. с. 78, т. 11). Відповідно до довідкового листа Одеського апеляційного суду пошта представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 44, т. 11).

При цьому ОСОБА_1 визнала, що її представник - ОСОБА_2 отримав судову повістку, яка була направлена судом апеляційної інстанцій останньому на його електронну пошту.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України). Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

За таких обставин посилання касаційної скарги на те, що позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не були належним чином повідомлені про розгляд справи є безпідставними.

Крім того, Верховний Суд виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Висновок:

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/13429/13-ц (провадження № 61-3848св22) - http://surl.li/izixr