Оскільки в КПК відсутнє визначення поняття «доказування», на моє переконання, це регламентована нормами КПК процесуальна діяльність сторони обвинувачення та сторони захисту, спрямована на доведення перед судом винуватості/невинуватості особи у вчиненні злочину, шляхом надання сторонами доказів до суду [1].
Чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено, що результати опитування, проведеного за допомогою поліграфа, є доказами у кримінальному провадженні. Разом із цим, як серед науковців, так і серед представників адвокатури та суддівської спільноти немає єдиної думки «за» чи «проти» використання результатів поліграфа у кримінальному провадженні.
Авторський аналіз релевантної судової практики по кримінальних провадженнях, у яких судом надавалась оцінка результатам використання поліграфа, дозволяє зробити такі висновки: (1) результати використання поліграфа неможливо застосувати для цілей доказування визначених у ст. 91 КПК обставин; (2) у КПК не передбачена, однак, прямо і не заборонена можливість прийняття судом в якості джерел самостійних доказів відомостей, отриманих таким чином (такі відомості у кримінальному провадженні можуть бути використані лише у сукупності з іншими належними та допустимими доказами для їх підтвердження); (3) у зв’язку з відсутністю єдиного правового регулювання, можливість використовувати поліграф нині реалізовано у вузькому професійному колі. Підтвердженням цьому є існування цілого ряду інструкцій, положень та порядків, які унормовують вказану діяльність [1].
У кримінальному процесі для доведення обставин, визначених у ст. 91 КПК, застосовується найвищий стандарт доказування – «поза розумним сумнівом». При цьому, у всіх інших випадках сторони, послуговуючись принципом змагальності (ст. 22 КПК) [2], вдаються до застосування іншого, більш м’якого стандарту – «найбільшої переконливості доказів». Саме такий, більш м’який стандарт доказування, широко застосовується судом при розгляді клопотань учасників процесу. Також він застосовується й для оцінки відомостей, що характеризують особу (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка), та, який, на мою думку, може бути застосований в контексті надання судом оцінки «іншим доказам». Тут маються на увазі докази, які не є самостійними та надаються сторонами для обґрунтування їх правових позицій та на підтвердження інших належних та самостійних доказів. Вважаю, що такими додатковими, несамостійними доказами, можуть бути результати, одержані за наслідками використання поліграфа, про що ми говоритимемо далі.
Системний аналіз судових рішень свідчить про сформовані судами застереження щодо неможливості використання у кримінальному процесі результатів поліграфа для цілей доказування за стандартом «поза розумним сумнівом». Однак, існуюча судова практика у цивільному судочинстві свідчить про можливість використовувати результати поліграфа в цілях доказування за стандартом «найбільшої переконливості доказів».
Із огляду на вищевказане, уважаю, що застосування у кримінальному процесі такого більш м’якого стандарту доказування щодо оцінки несамостійних додаткових доказів (результатів використання поліграфа), може бути ефективним додатковим засобом для досягнення дієвості кримінального провадження та дозволить вирішити цілу низку існуючих процесуальних проблем у кримінальному процесі.
Унікальний професійний досвід роботи помічником судді Вищого антикорупційного суду та, у минулому, слідчим Національної поліції України, дозволяє мені зробити такі висновки: (1) однією із згаданих вище процесуальних проблем є тривале досудове розслідування кримінальних проваджень та їх тривалий судовий розгляд; (2) показання свідків у кримінальному судочинстві мають велике, а інколи й вирішальне значення для доведення винуватості/невинуватості особи.
Під час судових засідань мені неодноразово доводилось спостерігати випадки коли свідок не може пригадати обставин, подій та деталей, які мають значення для кримінального провадження, посилаючись на багаторічний сплив часу. Дуже часто звучить: «не пам’ятаю», «можливо й було», «минуло багато часу», «не можу пригадати». Як наслідок, допит свідків у процесі зводиться лише до безуспішних намагань прокурора з’ясувати/отримати підтвердження хоча б частині інформації, наданої свідком на досудовому розслідуванні. Варто зазначити, що така ситуація є цілком природньою, адже можливості людської пам’яті утримувати інформацію є обмеженими. Даний висновок не є особистим, оскільки є науково підтвердженим фактом.
У такому разі, прокурор, із дозволу суду, може надати свідку для огляду протокол його допиту, який, як установлено у КПК, не може бути самостійним джерелом доказів, оскільки показання суд сприймає безпосередньо (ч. 4 ст. 95 КПК) [2], та будувати подальший допит на тому, чи пам’ятає свідок, що він раніше допитувався і давав саме такі показання, і чи він підтверджує чи, можливо, спростовує, їх.
Однак, нерідко навіть подібна стратегія не призводить до жодного процесуально значимого результату, лише даремно витрачаються ресурси та час для виклику таких свідків. У свою чергу, сторона захисту за таких умов може заявити про тиск та інший уплив на свідка під час його допиту на досудовому розслідуванні.
Помічним у розв’язанні цієї проблеми, на мою думку, може стати проведення опитування раніше допитаних свідків за допомогою поліграфа.
Результати авторського узагальнення судової практики у кримінальних провадженнях дають можливість дійти висновку про те, що хоча результати використання поліграфа у кримінальному провадженні, не є самостійними доказами, однак, вони можуть підтвердити правильність проведення слідчих дій та правдивість інших доказів.
У контексті даного висновку хочу звернути увагу на такі правові висновки судів різних інстанцій у кримінальних провадженнях:
- «Висновки спеціаліста-поліграфолога, який провів психофізіологічне дослідження ОСОБА_3, суд не вважає доказами, а приймає як додатковий аргумент на підтвердження правильності процесуальних дій та враховує в сукупності з іншими доказами» [3];
- «…заключення спеціаліста-поліграфолога ОСОБА_11 за результатами проведення психофізіологічного дослідження потерпілого ОСОБА_2 приймається судом, як додатковий аргумент потерпілого щодо правдивості його показань, наданих в судовому засіданні під присягою…»[4];
- «…суд апеляційної інстанції прямо зазначив, що висновок щодо проведення психофізіологічного дослідження обвинуваченого ОСОБА_6 із використанням поліграфа, не є доказом у розумінні ст.84 КПК, а є додатковим аргументом на підтвердження правильності виправдання ОСОБА_6» [5];
- «Що стосується клопотання про призначення психологічної експертизи з використанням поліграфа, суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що інформація, отримана в результаті проведення цієї експертизи є непрямим доказом і підтверджує лише суб’єктивну значущість конкретних стимулів, які можуть вказувати на наявність приховуваної інформації про обставини злочину або на щирість відповідей на поставлені запитання [6].
Також варто звернути увагу на цікавий та важливий правовий висновок, із яким я повністю погоджуюсь. Так, у постанові ККС ВС від 26.01.2023 у справі № 183/3452/19 указано:
- «Колегія суддів касаційного суду зазначає, що результати використання поліграфа у досудовому розслідуванні можуть мати доказове значення лише у виді такого доказу, як висновок експерта. Але для цього потрібно внести відповідні зміни до кримінального процесуального закону. Чинним законодавством не передбачено перевірку показань із застосуванням спеціального технічного засобу – поліграфу (детектора брехні) та використання отриманих даних як доказу» [7 ].
На основі вищезазначених правових висновків судів можна виснувати, що судова практика у кримінальних провадженнях зводиться до висунення цілого ряду застережень та умов щодо можливого правомірного використання результатів поліграфа у кримінальному провадженні. Одну із таких умов можна сформулювати таким чином: «опитування із використанням поліграфа доцільно проводити в межах судової психологічної експертизи, атестованим судовим експертом, відомості про якого внесено до Реєстру атестованих судових експертів», що цілком узгоджується з існуючою нині судовою практикою. Очевидно, що ця сфера потребує додаткового правового регулювання та відповідних змін законодавства.
Водночас, у разі проведення опитування із використанням поліграфа раніше допитаних свідків, на моє переконання, здобуваються не самостійні докази, а відомості, які можуть свідчити про належність, допустимість та достовірність інших доказів. Відтак, вимоги щодо їх оформлення саме у вигляді висновку експерта є необов’язковими.
На мою думку, із метою з’ясування достовірності протоколу допиту, сторони як суб’єкти доказування, можуть застосувати такий алгоритм:
- на стадії досудового розслідування прокурор, після проведення допиту відповідного свідка, може залучити спеціаліста-поліграфолога чи звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення судової психологічної експертизи із використанням поліграфа у порядку ст. 242 КПК;
- під час судового розгляду, сторони, у порядку ст. 332 КПК можуть звернутись до суду із відповідним клопотанням про призначення такої експертизи. Обґрунтовуючи необхідність проведення такої експертизи, сторони повинні посилатись не на перевірку правдивості показань свідка, а саме на необхідність з’ясування того, чи дійсно свідок допитувався, за яких обставин свідок надавав указані показання, чи здійснювався на нього тиск, чи застосовувалось до нього насильство чи погрози, чи була забезпечена участь захисника, чи підписував свідок указаний протокол допиту тощо;
- у подальшому отримані відомості (довідка, висновок), надані поліграфологом, разом із протоколом допиту свідка можуть бути долучені до матеріалів кримінального провадження, досліджені судом у якості документів (у цьому випадку, як додаткові несамостійні докази), та використані під час допиту свідка, який не пам’ятає процесуально значимої інформації, однак, результати застосування поліграфа щодо якого підтвердили його добровільну участь у допиті та надання ним зафіксованих у такому протоколі допиту відомостей.
Оскільки КПК оперує категоріями «достовірність/недостовірність показань свідка» (ст. 96 КПК), при цьому, не розкриваючи яким чином має встановлюватись їх достовірність, ураховуючи вимоги КПК щодо надання оцінки достовірності показанням особи виключно судом, запропонований алгоритм є одним із можливих варіантів забезпечення належного та ефективного судового допиту свідків у кримінальному провадженні.
Разом із тим, зважаючи на потенційні тривалість, складність та вартість проведення такого роду експертиз, завантаженість експертних установ та невелику кількість експертів-поліграфологів, доцільність призначення такої експертизи у кожному конкретному випадку має бути належним чином обґрунтованою та виправданою інтересами правосуддя, натомість, залучення саме на стадії досудового розслідування поліграфологів, які не є судовими експертами (у якості спеціалістів), ймовірно, буде процесуально більш доцільним та виправданим.
Мій особистий досвід дослідження цієї проблематики свідчить про активне намагання сторін використати результати поліграфа в цілях доказування у кримінальному процесі. На моє переконання, за умови застосування запропонованого вище алгоритму, результати поліграфа потенційно можуть бути використані у процесі доказування у кримінальному провадженні та сприйняті й оцінені судом разом з іншими доказами, що сприятиме досягненню завдань кримінального провадження.
Список використаних джерел:
1. Кабанець О.О. Використання комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) у кримінальному провадженні через призму судової практики. URL: https://drive.google.com/file/d/1o6mQN6NWxKNkNvvEKv0opLQOxsjhSboi/view?fbclid=IwAR1uW9j0BGmSPdfL3aHVQsq0KF_WO3YJHXltO-0b-hsmenlEBFP7EDoBI1w (дата звернення 18.09.2024).
2. Кримінальний процесуальний кодекс України URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення 18.09.2024).
3. Вирок Семенівського районного суду Полтавської області від 06.04.2021 (справа № 547/14/21, провадження № 1-кп/547/18/21). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96038485 (дата звернення 18.09.2024).
4. Вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08.06.2021 (справа № 373/872/19, провадження № 1-кп/373/24/21). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97497460 (дата звернення 18.09.2024).
5. Постанова ККС ВС від 18.08.2020 (справа № 628/2370/17, провадження № 51-977км20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91089402 (дата звернення 18.09.2024).
6. Постанова ККС ВС від 26.01.2023 (справа № 183/3452/19, провадження № 51-3293км22). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108686155 (дата звернення 18.09.2024).
7. Ухвала ККС ВС від 03.10.2023 (справа № 404/6515/19, провадження № 51-5236ск23). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113967461 (дата звернення 18.09.2024).