Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: сексуальне насильство проти чоловіків та хлопчиків
А. Вступ
Сексуальне та ґендерно-зумовлене насильство проти чоловіків та хлопчиків скоюється у великій кількості конфліктних ситуацій по всьому світу. Незважаючи на розповсюдженість цього типу насильства, чоловіків і досі мало визнають як постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами. Існує загальний брак доповідей та документування сексуального та ґендерно-зумовленого насильства проти жертв чоловіків. Його випадки залишаються табуйованою і часто суперечливою темою у багатьох контекстах, і проблему зазвичай недооцінюють та маргіналізують.
Рішення міжнародних трибуналів, які стосувалися сексуального насильства проти чоловіків, були прийняті ще у 1997 р., проте Рада Безпеки ООН вперше відкрито визнала чоловіків та хлопчиків як постраждалих від насильства в конфлікті у Резолюції РБ ООН 2106 у червні 2013 р.
Законодавчі, інституційні, політичні, процедурні та фінансові рамки, що стосуються документування злочинів відповідно до міжнародного законодавства, зазвичай фокусуються, наскільки це відомо постраждалим, на жінках та дівчатах, і не можуть належним чином визнати чоловіків та хлопчиків потенційними постраждалими. Окрім «Керівних принципів розслідування сексуального та ґендерно-зумовленого насильства проти чоловіків та хлопчиків», опублікованих у 2016 р. Інститутом міжнародних кримінальних розслідувань, більшість наявних алгоритмів, керівництв та ресурсів не застосовують ґендерний аналіз, який чітко визначає чоловіків та хлопчиків як можливу ціль нарівні з жінками та дівчатами.
Як наслідок, специфічні психологічні, соціальні, медичні та судові потреби чоловіків, постраждалих від насильства, є недостатньо зрозумілими та, як правило, не фінансуються. Отже, чоловіки, які постраждали від насильства, рідко отримують допомогу, якої потребують та часто стикаються з суттєвими законодавчими та практичними перешкодами для доступу до правосуддя.
Б. Міфи та стереотипи
Культурні норми маскулінності та глибоко вкорінені уявлення щодо ґендерних ролей і досі переважають у багатьох суспільствах, що ускладнює багатьом – починаючи з членів суспільства до адвокатів, дослідників, прокурорів та суддів – сприйняття чоловіків як постраждалих від сексуального насильства як з боку самих чоловіків, так і жінок.
Неправильне уявлення, що чоловіки мають імунітет до такого типу насильства, зокрема, базується на таких ґендерних стереотипах:
1. Чоловіки від природи агресивні, сексуально вимогливі та невразливі, у той час як жінки від природи мирні, сексуально пасивні та слабкі. Із таким уявленням легко припустити, що злочинцями обов’язково є чоловіки, а жертвами – обов’язково жінки, та знецінювати ймовірність того, що чоловік може бути постраждалим, а жінка – насильником.
2. Чоловіки сильні, невразливі та все контролюють. Ставлення до маскулінності та до ролі чоловіків у суспільстві часто несумісне з ідеєю, що чоловіки можуть бути постраждалими від сексуального насильства, і може призводити до недовіри постраждалим.
3. Асоціація між сексуальною віктимізацією чоловіків та гомосексуальністю. Наслідком такої точки зору є припущення, що чоловік, якого примусово залучили до одностатевих актів, є гомосексуальним та що «він, мабуть, сам цього хотів», і це є одним з варіантів обвинувачення жертви.
4. Сексуальне насильство перш за все мотивоване задоволенням сексуального бажання. Таке припущення веде до міфу, що сексуальне насильство зазвичай має бути гетеросексуальним, та ігнорує той факт, що сексуальне насильство – це злочин сили. Для тих, хто вірить у це, гетеросексуальний чоловік, який вчиняє сексуальне насильство проти іншого чоловіка, діє незрозуміло, що призводить до висновку, що насильство не було, і постраждалий бреше.
Такі упереджені ідеї та занепокоєння проблемами сексуальності і гомосексуальної поведінки зазвичай ведуть до ігнорування або пропускання доказів сексуального насильства проти чоловіків, і це явище залишається недостатньо задокументованим.
В. Масштаб та форми
Випадки сексуального насильства проти чоловіків та хлопчиків було задокументовано у щонайменше 25 конфліктних ситуаціях по всьому світу, від Латинської та Центральної Америки, до Африки, Близького Сходу та Азії.
Однак точні статистичні дані про сексуальне насильство проти дорослих чоловіків в обставинах конфлікту наявні рідко та майже відсутні для хлопчиків.
Ця статистична тиша є результатом кількох перехресних факторів, зокрема таких як:
· серйозна нестача повідомлень про сексуальне насильство над чоловіками-постраждалими, які бояться:
ü бути повторно віктимізованими у результаті знущань чи недовіри зі сторони надавачів послуг та органів влади;
ü бути визначені як гомосексуали з обумовленими цим стигматизацією та дискримінацією, а також ризиком криміналізації;
· криміналізація одностатевих актів у певних країнах незалежно від добровільності такої поведінки ускладнює, якщо не неуможливлює для чоловіків, постраждалих від насильства, заявити про те, що відбулося;
· cистемний дефіцит служб підтримки та безпечних місць для чоловіків, постраждалих від насильства, що є також стримувальним фактором для повідомлення;
· нездатність задокументувати випадки, про які повідомили органи влади, міжнародні суб’єкти чи організації громадянського суспільства через нестачу підготовки та фінансування юристів, лікарів, консультантів та гуманітарних працівників, які могли б розпізнати та належним чином відреагувати на такі випадки;
· сексуальну природу насильства проти постраждалих чоловіків часто не бачать за прикриттям терміну «катування» і, таким чином, документувачі, інтерв’юери, трибунали та суди (включаючи міжнародний рівень), а також самі постраждалі зображують насильство як не сексуальне за природою.
Враховуючи нестачу комплексних статистичних даних стосовно фактичної поширеності цього явища стосовно чоловіків та хлопчиків, існує думка, що твердження, що жінки та дівчата «непропорційно страждають» від сексуального насильства, є необґрунтованим припущенням.
Важливі зауваження
Поширення: Сексуальне насильство проти чоловіків та хлопчиків є поширеним і може мати місце у більшості, якщо не у всіх конфліктних ситуаціях, коли відбувається сексуальне насильство.
Масштаб: Картина, яка вимальовується з тих небагатьох випадків, коли було серйозно досліджено та проаналізовано справжні рівні сексуального насильства стосовно постраждалих чоловіків, показує, що справжній його масштаб набагато більший, ніж зазвичай припускають чи публічно визнають, і що розбіжність між кількістю постраждалих серед чоловіків та жінок насправді не настільки велика, як вважалося раніше.
Постраждалі: Постраждалими є не тільки цивільне населення, також спостерігається велика кількість чоловіків, постраждалих від насильства в умовах армії (наприклад, членів озброєних угруповань та збройних сил). Чоловіків, постраждалих від насильства, в основному можна знайти серед груп затриманих, комбатантів та біженців.
Злочинці: Більшість злочинців належить до озброєних груп та сил, включно з персоналом тюрем, поліцією та миротворцями. Тоді як чоловіки вважаються, здебільшого, правопорушниками, що скоїли сексуальне насильство проти чоловіків та хлопчиків, відомі випадки насильства з боку жінок, особливо коли злочинці діють у групах (як змішаних, так і групах одної статі).
Форми: Сексуальне насильство проти чоловіків та хлопчиків може мати багато різних форм. І хоча найбільш поширеною формою є анальне зґвалтування, прояви сексуального насильства набагато ширші.
Чоловіків-постраждалих часто примушують брати активну участь у статевих актах проти інших (наприклад, зґвалтування інших затриманих, членів родини) чи бути свідком сексуальних нападів на членів родини та насильства, яке часто свідомо скоюється привселюдно. Примусове роздягання також може використовуватися (наприклад, під час допиту) для посилення приниження та відчуття вразливості постраждалого.
Обставини: Такий тип насильства спостерігається в широкому ряді обставин: у місцях позбавлення волі (наприклад, під вартою у поліції, у тюрмах, камерах для допиту/катування); центрах і таборах для біженців та утримання під вартою; військових таборах та тренувальних центрах; власних помешканнях, районах чи селах. Червоні індикатори тривоги включають місця позбавлення волі та інші ситуації, у яких акти влади можуть здійснюватися безкарно.
Г. Досвід та наслідки
Досвід чоловіків, постраждалих від насилля, та вплив сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, багато в чому схожі на подібний досвід постраждалих жінок. Дивіться, будь ласка, Розділ 2: Розуміння сексуального насильства, Вставка 6: «Вплив сексуального насильства», де наведено перелік можливого фізичного, психологічного, соціального та економічного впливу сексуального насильства на постраждалих, що включає окрему колонку, у якій викладено конкретні наслідки для чоловіків-постраждалих. Нижче викладено деякі з конкретних проблем, які стосуються лише чоловіків, постраждалих від насильства:
1. Ґендерна ідентичність: Сексуальне насильство над постраждалими чоловіками та жінками базується на схожих ґендерних нормах та логіці: в обох випадках вони «фемінізуються» насильством та внаслідок нього вважаються підлеглими та нижчими. Такий тип насильства кидає виклик як жіночій, так і чоловічій ґендерній ідентичності, із додатковим наслідком для чоловіків, постраждалих від насильства: такий напад переживається не лише як фемінізація, але й як втрата маскулінності та гомосексуалізація. Слід додати, що чоловіки, постраждалі від насильства, внаслідок важких випробувань часто не можуть залучатися до жодної форми фізичної праці, що ставить під загрозу їх можливість отримувати дохід та забезпечувати власні сім’ї, додатково піддаючи сумнівності їх маскулінність та заважаючи їм виконувати свою традиційну роль годувальників та захисників для жінок і дітей.
2. Сексуальна ідентичність: Чоловіки-постраждалі можуть повідомляти про плутанину щодо своєї сексуальної ідентичності в результаті статевих актів, до яких їх примусили, через те, що більшість правопорушників щодо сексуального насильства (як проти чоловіків, так і проти жінок) є чоловіками, а участь в одностатевих актах (особливо таких, де відбувається проникнення у тіло чоловіка) у багатьох культурах вважається доказом гомосексуальності чоловіка. Збентеження постраждалого може ще більше посилити недостатнє розуміння нормальних фізіологічних реакцій, таких як рефлекторна ерекція та еякуляція. Плутанина може поглибитися через реакцію друзів, сім’ї, суспільства та надавачів послуг.
3. Нестача служб підтримки: У більшості контекстів чоловіків, постраждалих від насильства, ігнорують гуманітарні програми, про них неадекватно піклуються надавачі послуг, яким бракує обізнаності щодо реагування у випадках постраждалих чоловіків, які і без того мають обмежені ресурси і вибиваються з сил, маючи справу з сексуальним насильством проти жінок та дівчат. Крім того, працівники професій, спрямованих на допомогу, лікарі та консультанти, нерідко розділяють гомофобські погляди, що чоловіки, постраждалі від насильства, є гомосексуальними, з усіма ризиками юридичної та соціальної ревіктимізації, які це тягне за собою. Така проблема у поєднанні з відсутністю у більшості середовищ груп взаємопідтримки посилює відчуття відторгнення та ізоляції чоловіків, постраждалих від насильства. Юридичні, медичні, психологічні та фізіологічні виклики, пов’язані з неправильним реагуванням, ведуть до того, що більшість чоловіків, постраждалих від насильства, мовчать і не заявляють про насильство. Звертаючись по допомогу, чоловіки, постраждалі від насильства, також, вірогідніше, повідомлять про інші проблеми (наприклад, біль у спині, розлад сну, складності з сексуальними стосунками), а не сповістять про сексуальне насильство саме по собі.
Ґ. Нормативно-правова база
У багатьох країнах національна правова база – кримінальні кодекси та (або) спеціальні закони про сексуальне насильство – перешкоджають чоловікам постраждалим від насильства отримати доступ до правосуддя, унеможливлюючи або збільшуючи ризик для постраждалих подавати заяви про насильство. Чоловіки-постраждалі часто стикаються з двома основними проблемами:
1. Безґендерні визначення зґвалтування або сексуального насильства, які не визнають чоловіків потенційними постраждалими від таких злочинів (та (або) жінок — потенційними злочинцями); тобто визначення, за якими лише жінки та дівчата можуть вважатися постраждалими, а не чоловіки та хлопчики (та (або) злочинцями можуть бути лише чоловіки, що унеможливлює обвинувачень постраждалим чоловіком проти жінки-правопорушниці)
2. Нормативна база, що криміналізує гомосексуальну активність, незалежно від того, була така взаємодія добровільною чи ні. Якщо нормативні акти не містять такого розрізнення, чоловік, постраждалий від насильства, який заявляє про подібний злочин, може сам бути криміналізованим за одностатевий акт, незважаючи на те, що він відбувся проти волі чоловіка.
Дослідження законів про зґвалтування
Нещодавнє опитування щодо положень та національних законів стосовно зґвалтування у 189 країнах встановило, що:
· 90 % чоловіків у країнах, що постраждали від конфліктів, перебувають у ситуаціях, коли закон не забезпечує їм захист, якщо вони стають жертвами сексуального насильства;
· 62 країни, що складають майже 2/3 світового населення, визнають лише жінок потенційними постраждалими при зґвалтуванні;
· 67 країн криміналізують одностатеві акти, та, як результат, чоловіки, що заявляють про сексуальне насильство, самі можуть бути притягнуті до відповідальності;
· у 28 країнах як потенційні злочинці при сексуальному насильстві визнаються лише чоловіки, але не жінки.
Важливі зауваження
· Римський статут Міжнародного кримінального суду містить ґендерно-нейтральні визначення зґвалтування та інших форм сексуального насильства. Це означає, що на міжнародному рівні та на державному рівні у країнах, де було прийнято Римський статут чи схожі положення, чоловіки та хлопчики визнаються як потенційні постраждалі, а жінки та дівчата – як потенційні правопорушниці, щонайменше у контексті міжнародних злочинів. Навіть якщо відповідні визначення міжнародних злочинів було прийнято в національному законодавстві, визначення «звичайних» злочинів все ще можуть бути проблематичними та не відповідати міжнародним стандартам.
· У Римському статуті визначення ґендеру стосується двох статей, чоловічої та жіночої, як це розуміється у суспільному контексті. Це означає, наприклад, що систематична кастрація чоловіків та хлопчиків із певної групи може – додатково до інших злочинів – розслідуватися як злочин проти людяності, ґендерні переслідування (Стаття 7 (1) (И) Римського статуту).
· У країнах, де визначення зґвалтування та інших форм сексуального насильства включають чоловіків як потенційних постраждалих (та (або) жінок як правопорушниць), спеціалісти-практики мають докладати зусиль, щоб задокументувати акти, які підпадають під ці категорії, як зґвалтування чи інші сексуальні правопорушення (потенційно на додаток до інших пов’язаних правопорушень), аби відобразити сексуальну природу насильства.
· У країнах, де визначення зґвалтування та інших форм сексуального насильства не включають чоловіків як потенційних постраждалих (та (або) жінок як правопорушниць), спеціалісти-практики, тим не менше, можуть документувати відповідні акти як серйозні правопорушення несексуальної природи, такі як катування, описи яких включають та захищають чоловіків та хлопчиків як постраждалих.
· Проте навіть на міжнародному рівні сексуальний аспект злочинів проти постраждалих чоловіків не завжди враховувався, незважаючи на правові рамки, які дозволяють це зробити. У міжнародних кримінальних судах та трибуналах сексуальне насильство, спрямоване проти чоловіків, як і раніше, часто переслідується як катування чи інше нелюдське поводження, а не як зґвалтування навіть тоді, коли факти могли б привести до такої юридичної кваліфікації, або взагалі не переслідуються. Юридичну кваліфікацію зґвалтування щодо постраждалих чоловіків можна знайти лише у декількох вироках.
Е. Особливі міркування у процесі документування
Спеціалісти-практики навряд чи отримають докази існування, природи та масштабу сексуального насильства над постраждалими чоловіками, якщо не будуть їх активно шукати. Сексуальне насильство над постраждалими чоловіками слід, таким чином, систематично інтегрувати до всіх аспектів та стадій будь-якого процесу, орієнтованого на притягнення до відповідальності, щоб його ідентифікувати, адекватно задокументувати та розглянути.
Наведені нижче міркування є специфічними для документування правопорушень проти чоловіків, постраждалих від насильства, та мають розглядатися як частина загальних рекомендацій, що надаються в цьому Протоколі, від попередніх досліджень та планування процесу документування до інтерв’ю постраждалих та свідків. Для випадку документування злочинів та порушень проти хлопчиків інформація, викладена у Розділі 16: «Сексуальне насильство проти дітей», призначена для загального керівництва, яке слід враховувати.
Ключові риси процесу документування, враховуючи особливості чоловіків, постраждалих від насильства. Інтегрування сексуального насильства над постраждалими чоловіками у процес документування повинно бути тісно пов’язано з плануванням документування таким чином:
1. Час, проведений у «полі»: може знадобитися більше часу та кілька інтерв’ю для встановлення необхідної довіри та взаємопорозуміння з такими постраждалими.
2. Команди мають складатися з чоловіків та жінок – інтерв’юерів та перекладачів, щоб постраждалі могли обирати, хто проводитиме інтерв’ю.
3. Питання конфіденційності та захисту повинні включати усі специфічні ризики, що пов’язані з документуванням сексуального насильства проти чоловіків (наприклад, гомофобські закони).
4. Відповідне планування для визначення шляхів перенаправлення для чоловіків, постраждалих від насильства.
5. У разі необхідності, скласти бюджет для компетентного виконання плану документування. Інколи може знадобитися участь у програмах підвищення обізнаності та розбудови спроможності. Може також існувати потреба у забезпеченні експертної підтримки та висновку щодо судового провадження.
6. Терпіння та здатність пристосовуватися до нових умов, щоб оскаржувати неадекватну інформацію чи долати інші перешкоди від свідків, спільнот та органів влади.
1. Попереднє дослідження та аналіз
Протягом фази попереднього аналізу спеціалісти- практики повинні:
Теоретично допускати: Прямо беріть до уваги можливість, що чоловіки та хлопчики могли постраждати від сексуального насильства, навіть у контекстах, де відсутні такі звинувачення, звинувачення стосуються лише постраждалих жінок або взагалі відсутні звинувачення в сексуальному насильстві. Це точно вплине на всю подальшу діяльність щодо документування.
Слід пам’ятати, що відсутність згадок про сексуальне насильство над чоловіками у звітах, обговореннях чи іншій зібраній інформації не означає, що такий тип насильства не відбувся. Таке замовчування може просто вказувати на особисті упередження осіб, з якими консультувалися, або самих авторів. Воно також може відображати політику або повноваження певних організацій чи недостовірну класифікацію (наприклад, класифікація актів сексуального насильства як актів катувань без вказання сексуального характеру насильства).
Індикатори: Звертайте увагу на червоні індикатори тривоги щодо ймовірності такого типу сексуального насильства, наприклад, у ситуації тримання під вартою, інших обставинах особливої вразливості чи нерівності сил, або на інші індикатори, які з’являються на стадії дослідження (наприклад, різкий ріст скарг чоловіків щодо болю у спині чи статевої дисфункції).
Оцінка ризиків: Дослідіть пов’язані з контекстом ризики щодо документування сексуального насильства проти чоловіків та хлопчиків, зокрема ставлення спільноти до постраждалих чоловіків та застосовну місцеву нормативно-правову базу, навіть якщо інформацію зібрано згідно з іншою нормативно-правовою базою (наприклад, регіональною чи міжнародною) або щоб зберегти докази для подальшого притягнення до відповідальності. У деяких гомофобських оточеннях підозра в гомосексуальності може призвести до смерті, ув’язнення чи інших важких наслідків, які значно вплинуть, серед іншого, на бажання постраждалих від насильства чоловіків говорити про це та на конфіденційність. Залежно від нормативно-правової бази скоєння зґвалтування може бути криміналізованим, і примус/загроза не можуть використовуватися як захисні фактори. Спеціалістів-практиків, які працюють із постраждалими від насильства чоловіками, можуть також сприймати як тих, хто «пропагує гомосексуальність», і чинити їм додаткові перешкоди з боку громад, установ та інших, тому для таких випадків слід розробити стратегії зменшення ризиків.
Перенаправлення: зробіть картування та перевірте потенційно відповідні формальні та неформальні послуги, до яких можна направити потерпілих чоловіків для захисту, надання психологічної та психосоціальної, медичної і юридичної підтримки, зокрема оцінюючи їх бажання та можливість допомогти постраждалим конфіденційно. За відсутності напрацювань із урахуванням особливих потреб чоловіків слід обдумати, чи можна навчити медичний персонал та інших фахівців, які надають підтримку постраждалим жінкам, наданню адекватної допомоги та підтримки постраждалим чоловікам; або чи існують неформальні альтернативи (наприклад, безпечні місця, де можна обмінюватися досвідом, чи мережі самодопомоги), або чи можна їх створити, враховуючи чутливість питання та майже загальну потребу у конфіденційності чоловіків, постраждалих від насильства (дивіться Розділ 7: Не завдавати шкоди, Вставка 10: «Поширений брак послуг підтримки для чоловіків та хлопчиків»). За відсутності адекватних шляхів перенаправлення для постраждалих від насильства чоловіків, може знадобиться відмовитися від взаємодії з такими постраждалими та свідками доти, поки не з’являться належні механізми перенаправлення.
У 2002 р. лише 3 % неурядових організацій, які займаються проблемами зґвалтування під час війни та іншими формами сексуального насильства, співпрацювали з постраждалими чоловіками. На сьогодні ситуація покращилася лише незначною мірою.
2. Планування
Протягом стадії планування документування спеціалісти-практики мають:
План документування: Відкрито включити сексуальне насильство проти чоловіків у план документування (дивіться Розділ 9: Планування/елементи Плану документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствамии).
Команда документувачів: Обережно відібрати та навчити членів команди з документування (дослідників, усних та письмових перекладачів, посередників, аналітиків та інших працівників підтримки) та переконатися, що:
· вони пройшли належну підготовку щодо сексуального насильства проти чоловіків;
· у них є необхідні можливості (досвід, знання та ставлення) для розуміння та чутливої взаємодії щодо актів сексуального насильства над чоловіками (наприклад, створити відповідну атмосферу, що допоможе отримати інформацію про сексуальне насильство над чоловіками, визначати в процесі інтерв’ю потенційні сигнали та червоні індикатори тривоги, мати справу з громадами та установами, які виступають проти документування та реагування на сексуальне насильство над чоловіками тощо;
· команду належним чином укомплектовано з урахуванням ґендеру, віку, національності, етнічної приналежності, релігії, мовних навичок тощо. Чоловіки, постраждалі від сексуального насильства, не обов’язково надаватимуть перевагу інтерв’юеру/перекладачу чоловічої чи жіночої статі, але важливо, щоб їх погляди щодо цього були враховані. Ті, хто має преференції, зазвичай налаштовані рішучо щодо них, тому важливо, щоб команда могла врахувати та відповісти на таку преференцію, оскільки це може допомогти вибудувати необхідну довіру, щоб постраждалий міг відверто говорити. Те саме стосується таких факторів, як вік, етнічна чи релігійна приналежність.
Час: Дозвольте потенційно збільшити час, потрібний для документування актів сексуального насильства над чоловіками. Зокрема, можна передбачити можливість довших, ніж зазвичай очікується, та неодноразових опитувань, тому що інтерв’юери зможуть отримати докази про такі правопорушення проти постраждалих чоловіків лише після забезпечення високого рівня довіри до себе, а на це може знадобитися багато часу.
Ресурси та витрати: Подумайте, чи можуть знадобитися інші/додаткові ресурси у порівнянні з тими, що потрібні для документування сексуального насильства над постраждалими жінками, зокрема для визначення та доступу до джерел інформації (що потенційно може підвищити загальні витрати).
Конфіденційність: Майте на увазі, що через специфічні ризики, пов’язані з підозрою щодо гомосексуальності у певних обставинах (дивіться вище), майже всі постраждалі від насильства чоловіки зазвичай турбуються про приватність та конфіденційність. Це слід особливо враховувати, коли обирається/планується:
· де проводити інтерв’ю;
· як взаємодіяти з чоловіками, постраждалими від насильства;
· як та у якому форматі записувати свідчення постраждалих;
· як передавати/зберігати інформацію.
Постраждалий-правопорушник: Обдумайте, як реагувати, якщо виявиться, що чоловік, постраждалий від насильства, також за власним бажанням сам скоїв сексуальне насильство, наприклад, навмисне приєднавшись до озброєної групи чи військ, щоб мати змогу, в свою чергу, здійснити таке насильство у формі помсти. Залежно від повноважень та професії спеціалістів-практиків можуть знадобитися необхідні застережні заходи щодо інкримінування розкриття інформації.
Цей сценарій слід відрізняти від випадку, коли окрема особа брала участь у сексуальному акті, що включав сексуальне проникнення до тіла іншої людини під значним тиском (наприклад, батькові наказали зґвалтувати доньку або ув’язнених примусили займатися оральним сексом один з одним). В останньому сценарії людина не є «злочинцем» відповідно до міжнародної кримінальної практики, і навпаки, має вважатися постраждалою, що можна продемонструвати шляхом ретельного документування примусових обставин.
У таких випадках спеціалісти-практики повинні бути готовими працювати з крайніми проявами емоцій.
3. Інтерв’ю
Протягом фази інтерв’ю спеціалісти-практики мають:
Взаєморозуміння та довіра: Слід приділити особливу увагу та виділити стільки часу, скільки потрібно, на встановлення взаєморозуміння з опитуваним протягом першої фази інтерв’ю, для створення необхідного рівня довіри, щоб він міг віверто говорити.
Індикатори: Звертайте увагу на будь-які ознаки та підказки (фізичні, вербальні, невербальні чи інші), що опитувані могли постраждати від сексуального насильства.
Питання: Ставте чоловікам та хлопчикам, які провели час у центрах утримання під вартою та інших обставинах особливої вразливості, конкретні запитання про будь-яке сексуальне насильство, яке вони могли пережити чи спостерігати, сповіщаючи постраждалих, що з інтерв’юером безпечно про це говорити.
Зауваження, пов’язані з ґендером: Переконайтеся, що поставлені запитання та зроблені твердження стосуються конкретно сексуального насильства проти чоловіків.
Упередження: Будьте обережними, щоб не сформувати та (або) передати упереджені думки про те, що могло відбутися з постраждалим та (або) як слід категоризувати такі дії. Будьте особливо обережними щодо будь-яких тверджень або ставлення, які можуть сприйматися як осуджуючі.
Фізіологічні реакції: Звертайте особливу увагу на те, як ви реагуєте на свідчення про рефлекторні ерекції та еякуляції. Такі докази жодною мірою не припускають, що постраждалому «сподобалося», чи він відкрито або неявно дав згоду на акт. З точки зору права, такі докази не мають значення та не повинні використовуватися, наприклад, як захист для уникнення кримінальної відповідальності правопорушника. Постраждалим від насильства чоловікам, чиє відчуття ідентичності могло похитнутися від такої реакції, може знадобитися ґрунтовне запевнення про нормальність такого типу фізіологічних реакцій.
Запевнення: Запевніть постраждалого, що це не його вина, особливо якщо його примусили до сексуального акту з іншими, і він сприймає себе чи боїться, що його сприймуть інші люди або законодавство як злочинця; наприклад, якщо А примушує Б зґвалтувати власну дочку В, то А – правопорушник, а і Б, і В – постраждалі. Наприклад, якщо A примушує B зґвалтувати його доньку C, A є злочинцем, а B та C є жертвами.
Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ
Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії
Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції