А. Вступ

Проведення розширеного аналізу доказів – це робота фахівця за межами інструкцій, що містяться у цьому Протоколі.

Проте спеціалісти-практики, які збирають інформацію про сексуальне насильство згідно з цією методологією, повинні розуміти та вміти використовувати на практиці базові навички аналізу доказів: вміння організовувати, оцінювати і посилювати інформацію, яку вони зібрали, щоб повідомити про стратегію документування, виявляти прогалини в доказах та визначити, чи може зібрана сукупність доказів свідчити про наявність злочину сексуального насильства або правопорушення відповідно до міжнародного права.

Слід зазначити, що процес збору та аналізу часто не є суто послідовним, а відбувається паралельно: поточний аналіз надає інформацію про додатковий збір інформації, що знову потребує подальшого аналізу.

Перелік дій для аналізу інформації про сексуальне насильство:

1.     Оцінити інформацію:

Перевірте інформацію та розслідування щодо такого:

·        Надійність: чи достовірне джерело?

·        Вірогідність: чи є інформація точною?

2.     Визначити елементи:

· Використовуйте Робочий журнал доказів (Додаток 1, щоб скласти «карту» зі всіх частин зібраної інформації;

·       Ідентифікуйте інформацію, яка за своєю сутністю є відповідною;

·   Переконайтеся, що не існує прогалин, і жодних елементів не було пропущено;

·   Знайдіть зв’язок між окремими частинами інформації та їх потенціалом щодо підтримки інших напрямів дослідження.

3.      Посилити інформацію:

·         Шукайте додаткові докази, які зможуть підкріпити зібраний матеріал;

·     Шукайте додаткові докази, які можуть посилити справу, над якою ви працюєте, додати деталі, контекст та додаткову інформацію.

4.       Створити паттерни:

· Знаходьте загальні риси між постраждалими особами, правопорушеннями та злочинцями та класифікуйте правопорушення;

·          Додаткові методи для визначення паттернів.

Б. Оцінка інформації

1.       Загальні принципи оцінки інформації

Уся інформація, зібрана спеціалістами-практиками, повинна бути оцінена щодо надійності та дійсності.

Надійність стосується джерела інформації, і чи є це джерело по суті вірогідним. Дійсність, у свою чергу, стосується того, чи сама інформація точна та відбиває правду. Спеціалісти-практики, які документують сексуальне насильство, перш за все будуть залучені до оцінки свідчень – перевірки їх на надійність та суперечності, а також намагання пояснити ці суперечності, якщо це можливо. Визначення надійності та вірогідності інших типів інформації, з іншого боку, може вимагати залучення більшої кількості судових експертів.

Краще проводити оцінку надійності джерела і вірогідності інформації окремо, щоб уникнути автоматичного пов’язування надійного джерела з вірогідною інформацією та навпаки.

Після проведення оцінювання всі свідчення, фізичні, документальні та цифрові докази потенційно можуть бути класифіковані відповідно до критеріїв, встановлених у системі аналізу доказів нижче:

Система аналізу доказів:

·        Невизначені;

·         Усереднені;

·         Важливі;

·          Ненадійні;

·          Підкріплювальні.

Спеціалісти-практики також можуть визначити, чи є зібрані докази потенційно:

·           обвинувальними чи виправдувальними;

·            такими, що підтримують або суперечать іншій зібраній інформації.

2. Оцінка свідчень про сексуальне насильство

а. Надійність джерел

Під час оцінки надійності свого джерела зверніть увагу на наступне:

1.   Хто надав свідчення: якими є їх політичні, соціальні, сімейні або інші групові об’єднання?

2.     Як вони надають свідчення? У якій ролі вони виступають: чи вони, власне, самі постраждалі, чи вони дають свідчення щодо чогось, що побачили чи почули безпосередньо?

3.       Чому було надано докази? Чи є мотивація виправданою?

б. Вірогідність інформації

Спеціалісти-практики повинні оцінювати інформацію, що міститься у показанні, та перевіряти максимально можливу кількість фактів, що є в цьому показанні. Чим більш детальною і точною є інформація, що міститься в заяві в цілому, тим більш імовірно, що вона вважатиметься вірогідною та надійною як доказ.

в. Оцінка суперечностей

Під час проведення оцінки індивідуальних свідчень спеціалісти-практики повинні оцінювати таке:

і. Суперечності у свідченнях. Чи існують розбіжності в індивідуальних звітах про те, що сталося? Зокрема, з точки зору місця розташування, методів, хто був залучений, скільки людей були присутні?

ii. Прогалини в хронології. Чи має сенс послідовність і час, коли відбуваються події? Чи існують великі невраховані у звіті періоди часу?

iii. Суперечності між свідченнями та (або) між показанням та іншими доказами. Чи співпадає свідчення з іншим свідченням, зібраним щодо тих самих фактів та обставин? Чи відповідає свідчення іншим частинам інформації, що містять потенційні докази про акт, обставини чи контекст, у якому він відбувався?

iv. Типи суперечностей можуть включати:

·   незначні відмінності в деталях чи перспективах, які можуть конфліктувати прямо чи опосередковано;

·  нечіткі деталі, які можуть змінюватися залежно від обставин або навколо викладення фактів;

·       явна помилка у факті;

·       конфлікт прямих свідчень свідка, чутки та вторинна інформація (отримана від інших осіб);

·       опускання інформації або частини викладення фактів;

·       випадкові, протилежні або конфліктуючі свідчення;

·       очевидне перебільшення;

·       потенційна неправда, брехня або напівправда.

г. Пояснення суперечностей

Суперечності та протиріччя не є рідкістю, і не обов’язково свідчать про ненадійність свідків, їх нечесність або навіть недобросовісність.

·  Деякі суперечності є прийнятними, але вони мають бути належним чином ідентифіковані, розглянуті та пояснені.

·    Спеціалісти-практики не завжди можуть негайно виявляти суперечність під час самого інтерв’ю, коли можна негайно отримати пояснення. Проте спеціалісти-практики все ще повинні залучати свідків до з’ясування найбільш суттєвих суперечностей. Вони можуть надати обґрунтовані пояснення або визначити додаткові джерела інформації, які здатні об’єктивно підтвердити їх заяви у разі потреби.

Зокрема, щодо випадків сексуального насильства суперечності можуть бути результатом багатьох різних чинників:

і. Мовчання. Постраждалі, які не розказали про те, що трапилося з ними, членам своєї сім’ї чи громади, можуть виявити, що інші свідки суперечать їх свідченням, особливо, якщо вони раніше надали альтернативні факти для пояснення зникнень, фізичних та психологічних симптомів або вагітностей.

ii. Культура. Суперечності та упущення часто можуть бути результатом непорозумінь між опитуваною особою та інтерв’юером. Те, як людина згадує про події та виражає певні почуття, спостереження, дії та конкретні слова, обумовлено культурними особливостями. У багатьох випадках окремі слова для опису дій можуть навіть не існувати. Центральна конструкція викладення фактів, чи вона тимчасова, чи базується на зовнішніх подіях або емоціях, також є культурно обумовленою.

iii. Політика. Політичні цілі опитуваних осіб здатні спричинити те, що свідчення можуть бути перебільшеними, сфальсифікованими або суперечливими. Заперечення сексуального насильства та звинуватити постраждалих у підробці звітів через політичну приналежність до обвинуваченого.

iv. Доступ до допомоги. У ситуаціях, коли широко відомо, що розкриття сексуального насильства сприяє покращенню доступу до допомоги, захисту, переселення та, в деяких випадках, фінансової підтримки, можуть бути зроблені хибні заяви.

v. Травма. Травмовані особи не завжди можуть точно і повною мірою згадати, що з ними сталося. Вони можуть мати прогалини у пам’яті, або частини їх пам’яті можуть бути заблоковані протягом певного часу, або просто на них занадто вплинули події, і вони не можуть повністю розкрити інформацію про те, що сталося.

vi Страх відплати. Суперечності у свідченнях також можуть виникнути, якщо свідки бояться відплати з боку злочинців, якщо стає відомо про їх особистість та (або) сексуальну орієнтацію та про факт того, що вони здійснювали чи були свідками елементів сексуального насильства. Вони можуть надавати інформацію лише частково; спробувати неправильно спрямувати розслідування; уникати згадки про присутність інших постраждалих, свідків або нападників.

vii. Помилка та неточне відтворення. Постраждалі особи та інші свідки можуть просто плутати факти: дати, час, місцезнаходження, або у них є проблеми з запам’ятовуванням цих багатьох деталей.

viii. Сором, збентеження. Зокрема, щодо розповіді про питання особистого характеру публічно, викриваючи важливі деталі, які вони вважають занадто ганебними.

ix. Вплив. Включаючи обговорення між свідками, які можуть впливати на розповіді один одного, або вплив попередньої заяви, написаної іншою особою, яка чує або може інтерпретувати те, що говориться, інакше, ніж свідок має на увазі, якщо свідок читає цю заяву.

x. Вплив інших осіб та залякування. Свідки можуть піддаватися впливу щодо надання додаткових деталей або підтримки тверджень на користь громади, наприклад.

xi. Неправильна інтерпретація.

3.Оцінка документальних, фізичних та цифрових доказів

Для спеціалістів-практиків, які мають доступ до додаткових форм доказів, окрім показань, оцінка надійності та дійсності документальних, фізичних та цифрових доказів передбачає визначення як їх автентичності, так і вірогідності.

а. Автентичність.

Автентифікація доказів – перший крок у оцінці їх дійсності. Визначення фактів фальсифікації доказів може бути складним процесом, керованим експертами; проте спеціалісти-практики можуть щонайменше:

·       Бути впевненими в засобах, за допомогою яких були отримані докази — від надійного джерела, дотримуючись відповідних вимог щодо системи охорони речових доказів при їх передачі.

·       Визначати аналогічну або подібну інформацію, наприклад, отримувати документи аналогічного типу та безпосередньо порівнювати їх.

Використовувати експертний аналіз. Судово-медичні та інші експерти з необхідними навичками, такими як балістика, аутентифікація документів, антропологія, а також навичками історичної культури, можуть аналізувати окремі докази для визначення їх автентичності та походження.

б. Вірогідність.

Частина доказу може бути автентичною, але невірогідною, тобто надійність джерела доказів може піддаватися сумніву. Наприклад, державна клініка може передати автентичний судово-медичний звіт, який включатиме неправдиві відомості про виявлення ушкоджень або негативну психологічну оцінку постраждалих, зокрема як засіб негативного впливу на довіру постраждалої особи. Такий звіт могли скласти, використовуючи неправильну методологію, або недоброякісну медичну практику, або складений непідготовленим/недосвідченим практикуючим лікарем, і тому вважатиметься невірогідною.

І знову, спеціалісти-практики повинні оцінити надійність джерела доказів:

Хто надав свідчення –  до яких політичних, соціальних, сімейних або інших групових об’єднань вони належать?

Чому було надано докази? Чи є мотивація виправданою?

А також визначити:

·        Де був розташований доказ?

·        Як доказ вписується в решту зібраної інформації?

В. Встановлення елементів

Після того як інформація буде зібрано та оцінено, спеціалісти-практики зможуть визначити, для встановлення якого злочину сексуального насильства чи правопорушення вони мають достатньо доказів і яких, якщо такі є, додаткових доказів вони можуть вимагати.

Картування елементів, їх вимог та частин інформації, зібраної відповідно до цього формату, також дадуть змогу спеціалістам-практикам визначати, які джерела та одиниці інформації вони повинні виокремити як пріоритетні для проведення оцінки.

Наприклад: спеціалісти-практики можуть оцінювати зібрані ними докази та визначати, що вони здатні констатувати зґвалтування як потенційний злочин проти людяності. Якщо так, то вони повинні запитати себе: 

Зґвалтування + злочин проти людяності

1.          Особливості злочину зґвалтування:

·      Які докази було зібрано, щоб довести, що «правопорушник напав на особу, у результаті чого відбулося проникнення, хоча і неглибоке, у будь-яку частину тіла постраждалої особи або злочинця статевим органом, або будь-яким предметом чи частиною тіла в анальний чи генітальний отвір постраждалої особи»?

·   Які докази було зібрано, щоб показати застосування сили або примусові обставини?

2.          Категорія злочину проти людяності:

·     Яка інформація була зібрана, щоб підтвердити висновок, що така поведінка є частиною широкомасштабного або систематичного нападу?

·    Яка інформація підтверджує висновок про те, що напад був спрямований проти цивільного населення?

·      Яка інформація підтверджує висновок про те, що правопорушник знав, що його поведінка є частиною або може бути частиною нападу на цивільне населення?

·      Яка інформація підтверджує висновок про те, що напад здійснювався відповідно до, або на виконання, державної або організаційної політики щодо здійснення такого нападу? (якщо застосовується в юрисдикції).

Г. Посилення доказів

Як тільки спеціалісти-практики зібрали достатню інформацію для встановлення мінімальних складових, необхідних для будь-якого конкретного злочину або правопорушення, вони можуть вирішити підвищити надійність їх розслідування шляхом збору додаткової, супровідної інформації.

Збір додаткової інформації може посилити розслідування як підкріплюючи свідчення, так і надаючи додаткову інформацію для опису контексту або надання авторитетних пояснень.

1.      Підтвердження додатковими фактами

Підтвердження додатковими фактами – необхідність додаткових доказів для підтвердження свідчень свідків – не є юридичною вимогою для доведення злочинів сексуального насильства відповідно до міжнародного права. Однак на практиці підтвердження фактами може посилити справу, а внутрішні правила доказів та процедури можуть не відхиляти цю вимогу навіть у випадках, коли сексуальне насильство розслідується як міжнародний злочин.

Підтвердження додатковими фактами може робитися як у формі свідчень свідків, так і в інших формах доказів, таких як документальні, цифрові та фізичні.

Пошук підтверджуючих фактів у будь-якій формі може бути особливо складним для тверджень про сексуальне насильство. Проте спеціалісти-практики можуть шукати додаткові докази, такі як доповіді або свідчення сторонніх спостерігачів, для підтвердження додатковими фактами послідовності подій зі слів постраждалої особи, а також їх рухів та поведінки до та після нападу. Це може певним чином сприяти встановленню загальної довіри до свідка.

Наприклад, якщо постраждала розказує про те, як вона вийшла з дому вранці, йшла до своєї школи і, до того як прийти туди, її викрали, то можна отримати додаткові свідчення свідків, щоб підтвердити, що вони бачили постраждалу, яка вийшла зі свого будинку у той час і пішла у тому напрямку, а також свідчення інших очевидців, які можуть довести, що вони так і не бачили, щоб вона прийшла до школи / випустили її з поля зору в точці X.

У правових системах, що дозволяють такі свідчення, підтвердженням додатковими фактами також можуть користуватися замість свідчень постраждалої особи / свідка, де це доречно, наприклад, коли постраждалі померли або до них немає доступу.

2. Контекстна інформація

Додаткова інформація може бути зібрана, щоб забезпечити: Пояснення. Свідчення експертів можуть надати авторитетні пояснення з різних питань, які можуть врешті-решт вплинути на остаточне розуміння деяких важливих факторів справи, наприклад, щодо певних звичаїв та традицій, що впливають на контекст і поведінку; використання мови та конкретних слів для опису сексуального насильства; культурно обумовлене переживання травми, яке може вплинути на обґрунтованість показань; вплив стереотипу в певній громаді як пояснення замовчування або заперечення постраждалої особи; і пояснення, що стосуються, наприклад, військових операцій, лінії поведінки та маскування.

Довідкова інформація. Свідчення експертів, доповіді та інші форми надійної документальної та цифрової інформації можуть бути джерелом політичних, соціальних, расових, етнічних та культурних історій та описів, які допоможуть зрозуміти конкретний контекст, країну та населення.

Ґ. Паттерни ідентифікації

1. Типології

Разом із збиранням достатньої кількості інформації для задоволення всіх відповідних складових окремих злочинів, докази сексуального насильства як кримінального правопорушення або міжнародного злочину посилюються, якщо вони можуть продемонструвати, що окремі інциденти є складовою частиною паттерну злочину або правопорушень, а це означає, що існують численні пов’язані інциденти зі спільними рисами.

Відповідно, при оцінці доказів спеціалісти-практики повинні встановити, чи були злочини або правопорушення окремими інцидентами, чи вони мали схожості, пов’язані з:

(а) характеристикою постраждалих; (б) характеристикою злочинців; (в) методом, яким скоєно злочин; і (г) географічним(-ми) регіоном(-ами) та періодом часу, коли вони були скоєні. Визначення подібності між інцидентами таким чином може сприяти розробці корисних типологій злочинів як основи для класифікації правопорушень та визначення паттернів.

Наприклад, у Доповіді Комісії з розслідування насильства після виборів в Кенії 2008 р. визначено три основних типи сексуального насильства: (а) як «засіб, який використовується для того, щоб здійснювати тиск на людей, щоб вони покинули свої будинки, мстити їм за те, що вони проголосували за неправильного кандидата, плем’я чи партію, і разом із цим домінувати, ображати та принижувати їх та їх громади, засаджуючи їх в «яму безправ’я»; (б) «в інших сферах сексуальне насильство є ситуативно-обумовленим актом, який розігрується на тлі беззаконня та вакууму влади, що створили розлад, який межує з анархією»; і (в) насильницька проституція, що використовується стосовно переміщених жінок.

2. Додаткові методи для виявлення паттернів

Окрім оцінки доказів, зібраних з урахуванням вищевказаних запитань, можна використати більшу кількість спеціалізованих методологій для аналізу паттерну злочину та підтвердження додатковими фактами доказів сексуального насильства:

а. Пошукові бази даних

База даних, яка використовується для організації та зберігання зібраної інформації, є сама по собі надзвичайно корисним аналітичним інструментом.

Навіть найпростіші бази даних можуть бути структуровані, щоб забезпечити можливості для пошуку за різними критеріями, а більш просунуті бази даних можуть включати функцію виведення вихідних електронних файлів зі свого посилання в базі даних. Обидва додатки баз даних, виділені в протоколі, Open Evsys та I-Do, передбачають цю функцію.

б. Статистичний аналіз

Статистичний аналіз масових правопорушень може успішно застосовуватися як потенційний доказ для розслідування сексуального насильства, якщо використана методологія є ретельною, піддається рецензуванню та береться з адекватного джерела.

Найпростіша роль статистичного аналізу – це описовий інструмент, здатний визначати кількість постраждалих та правопорушень, коли і де на постраждалих було здійснено напад, завдану шкоду цими нападами та визначати характеристики постраждалих. Статистичний аналіз також може надати непрямі докази відносних показників віктимізації між групами, за статтю, етнічною приналежністю, політичною приналежністю та географією, наприклад, якщо достатні набори даних використовуються для забезпечення надійного порівняння.

З цією метою можуть використовуватися різні джерела даних, включно з інтерв’ю про напади на постраждалих, медичними записами, записами з місць позбавлення волі, потоками переміщень, реєстраціями біженців та даними перепису. Аналіз з цих джерел може частково співпадати зі свідченнями свідків та картуванням злочинів, щоб надати корисні оцінки, які будуть використані для встановлення бази злочинів будь-якого правопорушення.

в. Картування злочину

Картування злочинів – ще одна форма аналізу, яка може використовуватися для ідентифікації паттернів, а також стосується використання географічної інформаційної системи (ГІС) та інших наукових інструментів для візуалізації та організації просторових даних, насамперед для встановлення співвідношення між різними складовими правопорушення.

Це включає, наприклад, нанесення ліній переміщень військ на мапу щодо областей, де відбувались акти зґвалтування, або висвітлення місця розташування окремих етнічних груп до та після повідомлень про сексуальне насильство, яке призвело до масового переміщення.

Картування злочинів може здійснюватися у багатьох формах. Деякі розвинені версії програмного забезпечення з картування дозволяють користувачам в електронному режимі відслідковувати та візуалізувати напади, переміщення та популяції впродовж певного періоду та навіть підключатися до супутникових зображень. Водночас, первинне картування у вигляді ескізу з використанням приблизного місця розташування також може використовуватися як корисний аналітичний інструмент для визначення співвідношень, часової шкали та паттернів.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

 

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії

 

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції