Види доказів сексуального насильства

А. Вступ

Мета кожного процесу документування – отримання найкращої та найбільш вірогідної інформації.

Термін «доказ», як правило, використовується для позначення пов’язаної інформації, що має певну доказову цінність та форму, коли вона подається до суду для встановлення спірного факту. У кримінальному слідстві факти мають бути доказані «поза розумним сумнівом», тоді як більш низькі стандарти застосовуються для документування спеціалістами-практиками з метою представлення інтересів або з несудовими цілями (наприклад, «баланс вірогідностей» тощо). У контексті цього протоколу будуть використовуватися обидва терміни: «інформація» та «докази», оскільки спеціалісти-практики збиратимуть інформацію про злочини сексуального насильства для різних цілей: комусь знадобиться збирати інформацію відповідно до вимог щодо доказів та їх охорони при передачі, а комусь – ні. Обов’язок спеціалістів-практиків – знати, які стандарти вимог до доведення та доказів застосовні до їх діяльності та адаптувати збір інформації до того, що є необхідним для їх цілей.

Інформацією, яка підходить для документування сексуального насильства, може служити будь-що, що надає відомості про епізод чи обставини, які документуються. Вона може бути:

• дослідженою чи знайденою (наприклад, список в’язнів, знайдений у покинутому центрі утримання під вартою, звіт неурядової організації, завантажений із веб-сайту, відео, знайдене в мережі Інтернет);
• переданою спеціалістами-практиками, добровільно чи за рішенням суду (наприклад, копія медичної історії; історія повідомлень з мобільного телефону);
• згенерованою спеціалістами-практиками чи третіми особами (наприклад, свідчення свідків, замальовки місць правопорушень, фотографії поранень, журнал системи охорони речових доказів при їх передачі, особисті спостереження спеціалістів-практиків, науковий аналіз). Спеціалісти-практики повинні збирати інформацію, яка не лише встановлює окремі випадки злочинних нападів сексуального характеру, а допомагає зрозуміти масштаб злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, та інших пов’язаних правопорушень чи злочинів, що були скоєні стосовно постраждалих, наприклад, ув’язнення чи рабство. Спеціалісти-практики також повинні збирати інформацію про контекст та загальні елементи, які потрібні для підняття «звичайних» злочинів до рівня міжнародних злочинів, а також інформацію про те, хто є відповідальним за правопорушення чи злочини та яким чином (види відповідальності) (дивіться Розділ 4: Індивідульна кримінальна відповідальність, та Розділ 5: Відповідальність держави).

Усі докази можна розділити на чотири групи:

• свідчення свідків;
• документальні докази;
• електронні докази;
• фізичні докази (зокрема судово-медичні докази).

Хоча докази розділяються на ці чотири різні категорії, між кожним типом доказів існують зв’язки та взаємодія, і вони доповнюють чи посилюють один одного. Наприклад, очевидець може пояснити, як використовувався засіб для катувань, знайдений на місці правопорушень, або допомогти спеціалістам-практикам інтерпретувати значення документів, зібраних як докази. Крім того, залежно від методу збирання та зберігання доказів, інколи може спостерігатися накладання різних категорій одна на одну. Наприклад, свідчення може бути взяте і збережене у формі цифрового відео, або для зберігання та економії місця може бути оцифрований документ. Більш того, документ може становити доказ як через свій зміст (документальний), так і сам по собі (фізичний), наприклад, тому що він містить печатку, яка допоможе встановити його справжність.

Деякі докази будуть корисними для підтвердження того, що певна подія відбулася, тоді як інша інформація, наприклад, медична документація та інші програмні дані, стануть важливими лише у сукупності, для допомоги встановлення патернів. Певні категорії доказів, наприклад, свідчення свідків, таких як лікарі, медсестри чи спостерігачі за дотриманням прав людини (монітори), можуть бути головним чином важливими для встановлення обсягу порушень, а інші можуть відповідним чином стосуватися справи як на індивідуальному, так і на загальному рівні (наприклад, свідчення великого числа постраждалих від сексуального насильства з одного поселення можуть надавати окремі докази, а в сукупності – бути доказом патерну, що напади були поширеними чи систематичними).

«Інформація з відкритих джерел» стосується даних та джерел, які є загально доступними для громадськості, таких як новини, публічні звіти, академічні праці, соціальні мережі, онлайн-відео та засоби обміну зображеннями (дивіться також нижче частини В, Документальні докази, та Г, Електронні докази). У багатьох випадках інформація, отримана з відкритих джерел, може бути прийнятою як доказ, проте можуть існувати питання щодо її надійності, які ставлять під сумнів її доказову силу. Тому перевірка має вирішальне значення, вона завжди має бути першим кроком при роботі з інформацією з відкритих джерел. Спеціалісти-практики ніколи не повинні припускати, що інформація насправді є такою, якою здається, без попередньої ретельної перевірки (наприклад, прості перевірки можуть встановити, що відео, знайдене в мережі Інтернет, не було знято в місці або в дату, які там вказана, тобто що воно не стосується подій, які мали документуватися).

Коли йдеться про кримінальне переслідування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, інформація з відкритих джерел – це перспективне, але ще недостатньо досліджене джерело розслідування. Використання інформації з відкритих джерел може у перспективі вимагати перевірки особи, яка створила таку інформацію (наприклад, журналіста, фотографа, оператора), щоб підтвердити справжність викладених даних, або іншої форми верифікації. Однак певна інформація з відкритих джерел, що стосується контекстних чи юрисдикційних доказів, таких як оголошення війни, може бути визнана судом як дійсна.

Однієї лише інформації з відкритих джерел недостатньо. Інші форми прямих чи непрямих доказів завжди будуть потрібними, щоб задовольнити обов’язок доведення, і перевагу має інформація, отримана від очевидців. Проте інформація з відкритих джерел, доступна з комп’ютера, віддаленого від фізичних небезпек, що мають місце і в середовищі, охопленому кофліктом, вірогідно, може зробити процеси документування безпечнішими та дешевшими за традиційні, які базуються на свідченнях очевидців.

Важливі зауваження

1. Певні типи доказів, такі як фізичні докази, можуть вимагати спеціального юридичного дозволу та (або) повинні бути отримані, оброблені та збережені спеціально навченими професіоналами. Спеціалісти-практики, які не мають необхідних повноважень чи освіти, не повинні збирати таку інформацію, тому що можуть її зіпсувати через неправильне поводження, і вона стане неприйнятною в судочинстві. Проте вони можуть записати або задокументувати її у власний спосіб, наприклад, шляхом фотографування.
2. Для багатьох видів документування, особливо для представництва інтересів чи несудових цілей, за законом чи правилами доведення нема необхідності збирати фізичні докази, і є можливим встановити ті ж самі факти відповідно до вимог стандартів (наприклад, «балансу вірогідності» тощо), використовуючи документи, малюнки, фотографії чи свідчення постраждалих/ свідків.
3. У багатьох ситуаціях може не бути жодних документальних, фізичних чи електронних доказів, які можна було б зібрати щодо злочинів: через те, що злочини та правопорушення було скоєно давно; через псування або підробку доказів; через нестачу медичних послуг у ситуації масових звірств; або через інші фактори. Доволі часто свідчення – єдина доступна форма доказу актів сексуального насильства, і це основна причина, з якої у цьому Протоколі робиться значний акцент на техніках проведення інтерв’ю. Проте інші форми доказів все ще можуть бути доступними для встановлення спільних елементів та видів відповідальності.
4. У випадку міжнародного злочину, такого як сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами, важливо пам’ятати, що контекстуальний доказ для доведення спільних елементів є настільки ж важливим для документування, як і доказ злочину, пов’язаного з сексуальним насильством сам по собі. Дуже часто спеціалісти-практики, які документують масові злочини, пов’язані з сексуальним насильством, зосереджуються лише на основному злочині – власне сексуальному насильстві, та забувають зібрати контекстуальні докази або недооцінюють важливість такого типу доказів, який, однак, важливо підтвердити: наприклад, існування збройного конфлікту чи широко поширені систематичні напади на цивільне населення.

Б. Свідчення як докази

1. Що таке свідчення?

Свідчення свідків – це повідомлення з боку постраждалих, очевидців, інсайдерських свідків, свідків щодо патернів, експертних свідків та підозрюваних (однак з огляду на основних цільових адресатів, цей Протокол фокусується лише на свідченнях постраждалих та інших фактичних свідків) про те, що вони відчули за допомогою одного з п’яти органів чуття.

Якість свідчень свідків залежить від різних факторів, зокрема пам’яті постраждалих та комунікативних навичок як свідка, так і опитувача. Крім того, свідчення свідків слід оцінити на правдивість та надійність (дивіться Розділ 14: Аналіз доказів та інформації / Оцінювання свідчень про сексуальне насильство).

Свідчення свідків можуть надаватися усно безпосередньо в суді, бути зафіксованими письмово у формі записів інтерв’ю чи слів свідка, або за допомогою електронних засобів, таких як аудіо- чи відеозаписи (дивіться Розділ 11: Проведення інтерв’ю, частина В, Запис інформації інтерв’ю, та Вставку 11: «Досвід колег – збирання та запис інформації»).

Типові свідчення свідків щодо сексуального насильства можуть містити:

• якомога точнішу інформацію про дату, час та місце сексуального насильства, якщо вони відомі;
• опис типів злочинів та насильства, яких зазнала постраждала особа або свідком яких була раніше, що відбувалося до, протягом та після (наприклад, термін утримання під вартою) сексуального насильства;
• опис того, як постраждала особа потрапила під контроль злочинця(-ів);
• опис того, як постраждалу особу доставили на місце насильства, тобто як виглядало місце, хто ще був присутній, як довго постраждала особа йшла або їхала до місця тощо;
• інформація стосовно контексту, у якому відбувалися злочини, яка допомогла б підтвердити, наприклад, існування збройного конфлікту чи масштабні або систематичні напади на цивільне населення; викориcтання певних принизливих слів чи мови, що допомогли б довести намір знищити певну групу, цілком або частково;
• опис зовнішності, поводження та одягу злочинця(-ів), (наприклад, цивільне вбрання, уніформа, знаки розрізнення) та особу, якщо це відомо;
• опис мовлення злочинця(-ів) та як вони називали один одного (наприклад, прізвиська, звання, такі як «капітан», «шеф»), які б допомогли визначити командну структуру групи злочинців, якщо така була;
• опис будь-яких свідків сексуального насильства;
• опис фізичної та психічної шкоди, якої зазнала постраждала особа в результаті сексуального насильства, та подальші економічні, соціальні та психосоціальні втрати, до яких воно могло призвести, з урахуванням того, що рівень детальності щодо окремого акту сексуального насильства відрізнятиметься залежно від повноважень спеціалістів-практиків, і що їм слід уникати постанови складних запитань, які не є суворо необхідними для цілей спеціаліста.

2. Де шукати свідчення свідків?

Свідчення злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, зазвичай збираються шляхом інтерв’ю окремих осіб, які можуть бути постраждалими або свідками не лише актів сексуального насильства, а й інших порушень як частини серії злочинів (наприклад, убивства, скалічення, знищення поселень, мародерство). Такі свідки можуть відповідати одному чи більше з таких пунктів:

• безпосередні постраждалі/свідки сексуального насильства самостійно описують свій досвід та (чи) злочини, скоєні проти інших постраждалих, таких як інші ув’язнені; безпосередні постраждалі/свідки можуть також надати критично важливу контекстну інформацію про існування на території збройного конфлікту, озброєних груп, блокпостів поблизу, напади на цивільних, патерни, поширеність тощо;
• члени сім’ї, спільноти, надавачі послуг, працівники служби допомоги, які були свідками чи мають знання про напади через, наприклад, особисте спостереження випадку, а також інших злочинів, розповіді про них постраждалої особи чи лікування постраждалої особи після такого епізоду;
• свідки патернів, такі як лікарі, медсестри, консультанти, місцеві лідери, монітори прав людини, військові, а також спостерігачі, які можуть мати інформацію щодо існування багатьох постраждалих/свідків сексуального насильства, а також інших злочинів, їх час та місце. Вони мають особливе значення для встановлення загальних елементів потенційних злочинів та контексту сексуального насильства (дивіться Розділ 4: Індивідуальна кримінальна відповідальність, Вставка 2: «Встановлення контексту сексуального насильства»).
• інсайдери та колишні члени сил правопорядку чи озброєних угруповань. Співучасники злочинів, які каються, часто надають найважливіші свідчення, що прямо вказують на злочинців – але підходити до інсайдерських свідків слід із максимальною обачністю, і це мають робити лише спеціально навчені професіонали;
• експертні свідки, які як професіонали зі спеціальними знаннями можуть надати експертні висновки з ряду тем, таких як криміналістичні докази, військова доктрина, політичні структури, звичаї та традиції, або вплив травми на свідчення.

Спеціалісти-практики також мають брати до уваги свідчення свідків, що містяться у прийнятих пов’язаними судами рішеннях, щоб довести певні факти чи елементи іншої справи – наприклад, існування збройного конфлікту – і уникнути повторного інтерв’ю постраждалих та інших свідків без необхідності.

3. Якою є роль свідчень?

Свідчення постраждалих/свідків часто є типом інформації, найбільш доступним для спеціалістів-практиків, але з таким типом інформації слід поводитися і з найбільшою увагою. Інколи це також єдина доступна форма доказів злочинів сексуального насильства.

Відсутність документальних, судово-медичних, фізичних або аудіовізульних доказів сексуального насильства не означає, що не можна домогтися правосуддя за такі злочини. У міжнародних судах, таких як МКС, фізичні та судово-медичні докази не є обов’язковими для доведення сексуального насильства як міжнародного злочину. Міжнародні злочини можна встановити виключно на підставі свідчень постраждалих та інших свідків. Міжнародні суди і трибунали здебільшого спираються на свідчення свідків, і процеси, побудовані майже виключно на свідченнях постраждалих та інших свідків, приводили до успіху звинувачення та обвинувачувальних вироків.

Свідчення є критично важливим для встановлення сексуального насильства, зокрема:

• що акт сексуального насильства був, а також його форма;
• обставини довкола такого акту, включно з формою та (або) тривалістю затримання й існування примусових обставин;
• обставини, що супроводжують напад, тривале, поширене чи міжнародне скоєння таких злочинів, схеми руху обвинувачених злочинців чи інша інформація щодо контексту;
• природа та різновид конфлікту, політична ситуація та місцева динаміка влади;
• особи обвинувачених злочинців та інші елементи виду відповідальності;
• організація та командна структура групи злочинців;
• місце знаходження та тип додаткових доказів.

В. Документальні докази

1. Що таке документальні докази?

Документальні докази – це фізичний матеріальний запис інформації у письмовій чи документальній формі. Власне доказом є інформація, що записана у фізичному документі, на противагу самому документу, який є лише її підтримкою. Документ також може бути заміною фізичного доказу, наприклад, якщо він містить печатку чи підпис, які можуть допомогти у визначенні його справжності, або якщо на ньому є кров (дивіться Фізичні докази, частина Д, нижче).

Типові документальні докази сексуального насильства можуть включати:

1. Офіційні:

• військові звіти та інші операційні документи: наприклад, записи логістики, журнал чергувань, ситуативні звіти про діяльність, прикордонні звіти, військові плани та стратегії, записи комунікації, письмові директиви та накази, бойові звіти, перехоплена інформація;
• медичні довідки;
• списки ув’язнених та записи поліції;
• протоколи засідань уряду, командно-контрольні документи, внутрішні меморандуми влади та листування з гуманітарними організаціями;
• звіти розвідки;
• дипломатичні документи, включно з листуванням та документами про умови переговорів;
• офіційні архіви та попередні судові прецеденти.

2. Неофіційні:

• інші записи щодо здоров’я, включно з психіатричними/психологічними звітами, записами, фотографіями та іншими судово-медичними доказами, створеними професіоналами у сфері охорони здоров’я (дивіться Вставку 9: «Розуміння медично-правових доказів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами»); однак такі типи документів не можуть бути отримані без інформованої згоди постраждалих, і багато працівників медичної сфери оберуть не розкривати такі типи документів з міркувань приватності;
• звіти та записи міжнародних та національних організацій: наприклад, реєстраційні записи та профілювання переселеного населення, дані механізмів спостереження і фіксування, даних інцидентів, а також звіти стосовно дотримання прав людини, особливо ті, які містять аналіз скоєних правопорушень, вплив таких правопорушень, механізмів раннього попередження, що діяли, та свідчення постраждалих і свідків;
• звіти про злочини, отримані місцевими традиційними та релігійними лідерами, а також сучасні записи, зроблені постраждалими чи іншими свідками;
• статті у газетах, включаючи зроблені записи, які не було опубліковано;
• інтерв’ю на основі доказів, звіти, дослідження, програмні дані та статистика щодо типу, частоти та поширення скоєного сексуального насильства, особи обвинувачених злочинців та командирів, вплив, здійснений на постраждалих/свідків, а також потреби, визначені ними;
• щоденники або просто надряпані на стіні слова, документи, що посвідчують особу та реєстрацію, наприклад, у місці ув’язнення;
• замальовки, наприклад, місць правопорушень;
• документація, що стосується системи охорони речових доказів при їх передачі.

2. Де можна знайти документальні докази?

Документальні докази можна знайти у різних місцях, наприклад:

• офісних будівлях;
• воєнних базах і закладах, що використовувалися для воєнізованих та інших озброєних груп;
• архіви лікарень та медичних спеціалістів-практиків;
• будь-яке місце, де було скоєно ймовірний злочин чи правопорушення;
• історичні архіви;
• відкриті джерела.

3. Якою є роль документальних доказів?

Коли документується сексуальне насильство, документи, як офіційні, так і неофіційні, можуть бути джерелом надзвичайно важливої релевантної інформації. Інформація, що міститься у документах, може допомогти у встановленні наступного:

• патерн, частота й інтенсивність заявленого сексуального насильства: її можна знайти у записах, які зберігаються у медиків та персоналу закладів охорони здоров’я, статистика розгляду справ, звіти, що базуються на доказах, інтерв’ю та наукові роботи щодо сексуального насильства, а також записи, що зберігаються журналістами та спостерігачами, включно з національними та міжнародними організаціями;
• особи злочинців та командирів: інформація, що знаходиться в офіційних записах армії чи уряду, яка встановлює пересування та присутність обвинувачених злочинців, організацію, командну структуру та формальні чи неформальні авторитети; записи свідчень постраждалих/свідків, що описують зовнішність, одяг та особливі прикмети ймовірних злочинців; а також записи національних та міжнародних організацій, де міститься інформація, особові справи та (або) пересування обвинувачених злочинців;
• існування плану чи стратегії та видів відповідальності: у копіях або наданих наказах, планах нападу на певні території, а також записи комунікації, що відбувалася між підрозділами/відділеннями безпосередньо перед, під час або після нападу;
• напрямки подальшого розслідування: дані, що представлені в офіційних або неофіційних документах, не можуть остаточно визначати будь-які факти самі по собі, але можуть надати інформацію щодо напрямку подальших слідчих зусиль.

Г. Електронні докази

1. Що таке електронні докази?

Електронні або цифрові докази – це будь-яка доказова інформація або дані, що зберігаються, отримуються чи передаються за допомогою електронних пристроїв. Такі докази, зокрема, можуть бути отриманими, коли використовуються електронні пристрої, наприклад комп’ютери та мобільні телефони/смартфони, а також шляхом перегляду мережі Інтернет щодо отримання інформації з відкритих джерел. Електронні докази інколи розглядаються як особлива форма документальних доказів та зазвичай підпорядковуються тим самим правилам та принципам, що застосовуються до документальних доказів (дивіться Документальні докази, частина В). Якщо електронні докази отримуються з вилучених електронних пристроїв, такі пристрої буде збережено як фізичний доказ (дивіться Фізичні докази, частина Д), а експерт із цифрових технологій, який отримав дані, може підготувати звіт чи афідевіт, який може використовуватися в суді (дивіться Документальні докази, частина Б).

Типові електронні докази, здатні довести злочини сексуального насильства, можуть включати:

• електронні записи щодо здоров’я, включно з психіатричними/психологічними звітами, фотографіями, електронними медичними знімками (рентген, ультразвук, зображення магнітно-резонансної томографії (МРТ) тощо) та іншими судово-медичними доказами, створеними професіоналами у сфері охорони здоров’я, включно з даними, зібраними через спеціалізовані медичні телефонні програми (дивіться Вставку 9: «Розуміння медично-правових доказів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами»);
• фотографії та відео, наприклад, місць правопорушення та ушкоджень, зроблені мобільними пристроями, такими як цифрові камери та смартфони (в ідеалі – з використанням інструментів, які дають можливість записати та безпечно передати докази, дивіться Вставку 5: «Проблеми, які слід враховувати при виборі інструментів зі збору електронних доказів»);
• інформація щодо розташування, що зберігається у мобільних телефонах чи соціальних мережах;
• фото, відео та інша інформація, викладена в соціальних мережах, таких як Twitter, Facebook чи YouTube;
• інформація, що зберігається на жорстких дисках та периферійному обладнанні комп’ютерів, таких як карти пам’яті, USB-накопичувачі та CD-ROM;
• електронні листи, текстові та миттєві повідомлення;
• аерофотознімки та супутникові знімки, наприклад, переміщень військовослужбовців чи цивільного населення, або рівня руйнування поселень протягом часу;
• метадані, які є інформацією, що містить дані про файл (наприклад, зображення, відео, текстовий документ), яка зберігається у самому файлі (наприклад, метадані про цифрову фотографію можуть надати інформацію про час та місце зйомки, а метадані, що містяться в текстовому повідомленні, – підказки про його походження, час відправлення).

2. Де шукати електронні докази?

Електронні докази можна знайти у ряді різних місць, наприклад:

• на пристрої кінцевого користувача, знайденому під час обшуку місця правопорушень – зазвичай це комп’ютери, мобільні телефони/смартфони, USB-накопичувачі або цифрові камери;
• у мережі Інтернет: наприклад, сайти, що використовуються для соціальної взаємодії, форуми для обговорення та групи новин;
• на віддаленому приватному ресурсі, наприклад, у журналі активності користувача постачальника послуг Інтернету, записи білінгу користувачів компанії мобільного зв’язку, профіль користувача електронної пошти у мережі Інтернет, а також у віддаленому сховищі файлів користувача;
• у процесі передачі: наприклад, текстові повідомлення на мобільному телефоні або голосові дзвінки, електронна пошта чи Інтернет-чат;
• будь-яке місце, де, як повідомляється, було скоєно злочин чи правопорушення.

Інформація з відкритих джерел у мережі Інтернет може бути доступна будь-кому, але важливо певним чином її записати чи зберегти, тому що онлайн-публікації, веб-сторінки та веб-контент, особливо конфіденційні, часто видаляються або з часом стають недоступними. Інші типи електронних доказів, такі як історія повідомлень певного мобільного телефону чи профілю у соціальних мережах, знаходяться під контролем третіх осіб та захищаються законами про приватність. Тому може виявитися неможливим отримати таку інформацію, перевірити її чи отримати з неї метадані або інформацію про користувача без повістки до суду, угоди про обмін даними (формальної чи неформальної) чи іншої форми згоди. Інформація, що вилучається або перехоплюється, зазвичай не допускається як доказ.

3. Якою є роль електронних доказів?

У зв’язку з природою судових електронних доказів від судових цифрових експертів часто вимагається забезпечити належний збір та зберігання електронних доказів, а також їх інтерпретацію. Інтерпретація від судового електронного експерта зазвичай вимагається для чіткого встановлення доказової ваги отриманих електронних доказів. Наприклад, інформація з відкритих джерел, така як фото та відео, опубліковані в Інтернеті, потребує ретельної перевірки, щоб упевнитися, що вона не сфальсифікована та (або) дійсно стосується подій, які вона має документувати.

Деякі юрисдикції мають стандартні вимоги до збору електронних доказів. Перш ніж здійснювати експертизу електронних доказів, документувачі повинні перевіряти законодавчі вимоги відповідних юрисдикцій. Зокрема, документувачі мають бути обізнаними з відповідними стандартами у цій сфері, відповідності яким при зборі дійсних електронних доказів вимагають деякі законодавчі системи.

Аналіз електронних доказів може допомогти встановити практично всі елементи злочинів, наприклад:

• основний злочин, коли населення завантажило відеодокази чи коли правопорушники самі зняли відео інциденту;
• наміри злочинця, місце знаходження на момент здійснення злочину та стосунки з іншими підозрюваними через інформацію на мобільних телефонах, комп’ютерних жорстких дисках,
• USB-накопичувачах, заявах у електронних листах чи публікаціях у соціальних мережах;
• існування спільного плану та інших елементів видів відповідальності, отриманих перехопленим спілкуванням телефоном чи електронною поштою;
• схема пересування обвинувачених злочинців / про те, що відбувся напад на цивільне населення, чи інша контекстна інформація, отримана за допомогою аеро- чи супутникових знімків, наприклад, пересування військ, місця, що постраждали від обстрілів, масові поховання;
• підтвердження свідчень постраждалої особи чи свідка, наприклад, де на відео чи фото нападника він (вона) носить той же одяг, що був описаний постраждалим (у системах судочинства, які цього вимагають).

Зверніть увагу: будь-яка із вказаних форм цифрового матеріалу може надати докази, що підтверджують будь-які складові злочину.

Ґ. Речові докази

1. Що таке речові докази?

Речові докази – це будь-які фізичні об’єкти чи речовини, які можуть надати релевантну інформацію, яка допомагає встановити, що сексуальне насильство мало місце, чи встановленню зв’язку між злочином та постраждалою особою або між злочином і злочинцем.

Типові фізичні докази сексуального насильства можуть включати:

• фізичний матеріал: одяг, включно з уніформою чи частками форми та одягу, які могли носити
• постраждалі/свідки чи злочинці, пов’язки на очі, постіль, рушники, презервативи, лігатури, мотузки/ клейка стрічка;
• зброя: вогнепальна зброя, ножі, патрони, кулі, гільзи, вибухові матеріали, шрапнель, засоби
• катування, зерна пороху;
• біологічний/судово-медичний матеріал: тіла або частини тіл, шкіра, волосся, зішкреби нігтів, кістки, зуби, плями, сперма, слина, кров, блювота, піт, вагінальні рідини та фекалії;
• фізичні ушкодження: синці, опіки, порізи, шрами, внутрішні чи зовнішні травми;
• електронні/цифрові об’єкти: телефони, комп’ютери чи інше обладнання для комунікації;
• токсикологічний аналіз: вказує на наявність наркотиків, отрут чи алкоголю;
• залишки: волокна, волосся, скло, ґрунт, фарба, метал, гіпс;
• відбитки: відбитки пальців, ніг, відмітки інструментів, сліди шин;
• місця правопорушень: існування/розташування самого місця / центру для утримання під вартою, планування та фізичне описання приміщень, які можуть відповідати свідченням свідка, будь-які докази, що вказують на те, що об’єкт був зайнятий чи обжитий людьми;
• документи для аналізу: почерк, друкований текст, зміни в тексті, папір, аналіз чорнил тощо. Інформація, записана в самому документі, може також складати документальний доказ (дивіться частину В, Документальні докази).

2. Де шукати речові докази?

Спеціалісти-практики можуть зіштовхнутися з речовими доказами сексуального насильства у (на):

• тілах самих постраждалих/свідків/злочинців, живих чи мертвих, залежно від часових рамок та природи пошкоджень;
• будь-якому місці, де, як заявлено, було скоєно правопорушення;
• будь-якому місці, де були злочинці, включно з першим місцем арешту чи затримання;
• могили чи місця, де у будь-який час могли бути залишені тіла.

Отже, кількість та тип речового доказу сексуального насильства, який може бути отримано, буде значно відрізнятися залежно, зокрема, від того, як довго відбувалося насильство, чи постраждалі зверталися до лікаря та чи можна отримати доступ до місця правопорушень.

3. Якою є роль речових доказів?

Фізичні докази можуть допомогти у встановленні:

• вторгнення до тіла постраждалих, наприклад, за спермою, що витікає з вагіни чи ануса постраждалих;
• обставини довкола акту, включно з існуванням примусових за своєю природою обставин, наприклад, якщо місце правопорушення є центром утримання під вартою, або обставин, що нівелюють згоду, таких як наявність наркотиків чи алкоголю в організмі постраждалих;
• особи обвинувачених злочинців, наприклад, через аналіз зразків, знайдених на постільній білизні чи шматках одягу, а також елементи видів відповідальності;
• особи постраждалих, якщо вони невідомі, наприклад, через аналіз ДНК чи біологічних зразків, взятих із тіл постраждалих;
• розташування та факт існування місця правопорушення можуть самі по собі допомогти встановленню присутності обвинувачених злочинців у регіоні, а також бути проаналізованим як частина схеми пересування / того, що було здійснено напад на цивільне населення, чи іншої контекстної інформації під час сукупного розгляду окремих фізичних доказів;
• підтвердження свідчень постраждалої особи / свідка (у правових системах, що цього вимагають) або використання замість свідчень постраждалої особи / свідка, якщо це необхідно, наприклад, якщо постраждала особа померла або є недоступною (у правових системах, де це дозволено);
• фізичний вплив сексуальних нападів через документування травм, таких як розриви чи фістули.

Хоча речові докази можуть допомогти встановити або підтвердити певні факти, спеціалісти-практики повинні зауважити: щоб вони були корисними, збір фізичних доказів завжди повинен супроводжуватися збором інших підтверджувальних та (або) пояснювальних доказів. Фізичні докази зазвичай супроводжуються свідченнями, включно з свідченнями експертних свідків. Крім того, вони вимагають бездоганного дотримання процедур зберігання, щоб уникнути пошкодження, також слід організувати систему фіксації всіх дій з речовими доказами та ланцюг зберігання та передачі.

Розуміння медично-правових доказів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами

Що таке медично-правові докази?

Надаючи допомогу постраждалим від зґвалтування та насильства сексуального характеру, фахівці в сфері охорони здоров’я можуть збирати розповідні історії випадку(-ів), оглядати тіло постраждалої особи, документувати свої знахідки та збирати криміналістичні зразки з конкретною метою підтвердження випадків сексуального насильства в судочинстві. Докази, що створюються в результаті такого процесу, є одним з видів медично-правових доказів.

Збір медично-правових доказів охоплює (1) документування різних аспектів історії, отриманої від постраждалої особи, медичного огляду та його результатів для підтвердження, а також, якщо є можливість, (2) збір фізичних доказів — криміналістичних зразків — з тіла постраждалої особи.

(1) Документування охоплює:

• документування медичної історії пацієнта;
• документування досвіду сексуального насильства постраждалої особи;
• запис результатів медичного огляду —який може включати наявність фізичного ушкодження будь-якої частини тіла, а також аногенітальної травми;
• запис результатів психологічного оцінювання;
• запис будь-якого початого лікування;
• результати будь-яких зібраних та оброблених зразків.

Медично-правове документування може мати форму письмових чи друкованих нотаток, медичних схем (включно з піктограмами/схемами тіла для вказання пошкоджених місць), комп’ютерних файлів з офіційними медичними висновками, цифрових мобільних файлів, записів, фотографій або поєднання вищезазначеного.

(2) Збір криміналістичних зразків може сформувати ключову частину медично-правового доказу, але може проводитися лише коли є можливість зберігати та обробляти зразки, а також проводити криміналістичний аналіз. Серед криміналістичних зразків, зібраних у випадках сексуального насильства, є біологічні (з рота, ануса, вагіни, включно із сечею, кров’ю, спермою, виділеннями та шкірою) та не біологічні зразки (одяг). Після збору зразки слід обробити та провести аналіз, а також зафіксувати офіційні результати. Із цих результатів складатиметься частина заключної медично-правової документації.

Хто і де може збирати медично-правові докази?

Лише спеціально навчені судово-медичні фахівці можуть збирати, обробляти та аналізувати медично-правові докази. Зокрема, збір криміналістичних зразків слід виконувати лише в обставинах, коли є можливість зберігати та обробляти зразки, а також проводити криміналістичний аналіз. Кваліфіковані медичні та криміналістичні фахівці можуть задокументувати інші докази, навіть якщо не мають можливості зібрати, зберігати, аналізувати чи передавати біологічні зразки.

Подібним чином, лише підготовані медичні та криміналістичні фахівці можуть свідчити щодо таких доказів у суді. Однак медичні працівники не повинні приймати юридичних рішень на будь-якому етапі цього процесу. Фахівці зі сфери охорони здоров’я можуть свідчити щодо результатів своєї експертизи, але не давати тверджень щодо того, чи відбулось сексуальне насильство.

Медично-правові експертизи можуть відбуватися у найрізноманітніших умовах, якщо вони є приватними та безпечними. Проводити медично-правовий огляд постраждалих можуть також лікарні, центри охорони здоров’я та клініки з відповідними засобами лікування постраждалих від зґвалтування / сексуального насильства. В ідеалі, щоб зменшити кількість процедур, які потрібно пройти постраждалим, клінічне лікування та медично-правові експертизи мають проводитися одночасно.

Важливі зауваження

1. У міжнародній кримінальній практиці використання медично-правових доказів не є необхідним для доведення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами. Такі вимоги створили б нездоланну перешкоду до досягнення правосуддя для більшості постраждалих, у яких не було доступу до медичних послуг у той час, коли було вчинено сексуальне насильство. Це особливо стосується випадків, коли сексуальне насильство здійснювалося в умовах тримання під вартою чи примусового переміщення, сексуального рабства, а також коли постійне насильство унеможливлює мобільність та доступ до медичних послуг.
2. Навіть якщо медично-правовий огляд не було здійснено, особова медична карта, заведена в процесі звичайного лікування після зґвалтування або поранень, все одно може бути корисними для підтвердження свідчень: наприклад, надаючи докази про отримані поранення, чи як документальне підтвердження психологічного впливу нападу, а також часто як перше розкриття та описання нападу самого по собі.
3. Розкриття медичної історії фахівцями в сфері охорони здоров’я слідчим має надаватися для кожного окремого випадку, а також на основі повної та інформованої згоди постраждалих.
4. Факт, що визначення того, що складає сексуальне насильство, можуть відрізнятися залежно від юрисдикції, не повинен використовуватися для виправдання медично-правових оглядів необґрунтовано інвазивного, принизливого або дискримінаційного характеру, чи проведення медичних обстежень з низькою валідністю або взагалі без неї. Це включає (але не обмежується ними) такі методи: непотрібні пальцеві огляди вагіни та ануса; огляд дівочої пліви щодо слідів сексуальної активності з проникненням чи незайманості, а також будь-які форми перевірки незайманості (дивіться Розділ 4: Індивідуальна кримінальна відповідальність, Вставка 12: «Незайманість постраждалих та «перевірки» незайманості»).
5. Медично-правові докази та медичні документи корисні не лише для підтвердження окремих свідчень про сексуальне насильство. Сукупні деперсоналізовані дані, зібрані з медичних документів можуть допомогти встановити патерни, частоту та загальний контекст сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, на окремих територіях впродовж певного часу (Дивіться Розділ 14: Аналіз доказів та інформації / Визначення патернів).

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції