Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: правила проведення інтерв’ю з постраждалими та свідками

А. Вступ

Інтерв’ю можна розглядати як розмову, яка свідомо організовується для отримання точної та вірогідної інформації від постраждалих та інших свідків, проводиться слідчими, що проводять кримінальне розслідування, експертами з прав людини або тими особами, що збирають інформацію для загальних цілей адвокатування. В основі будь-якого інтерв’ю лежить забезпечення того, щоб будь-яка отримана інформація не зазнала неналежного впливу або модифікації з боку обставин, за яких проводиться інтерв’ю. Щоб досягти цього та запобігти нанесенню шкоди постраждалим та свідкам, спеціалістам-практикам необхідно мати:

ретельне планування та підготовку;
гарні комунікативні навички;
структуру, у якій такі навички можна застосувати.

Важливі зауваження:

Інтерв’ю – дуже поширений та корисний метод отримання інформації від постраждалих та інших свідків. Якщо інтерв’ю проводиться правильно, чуйно та професійно, то має потенціал до покращення емоційного стану постраждалих та інших свідків , а також здатне забезпечити почуття залучення та контролю.
Однак якщо інтерв’ю не було проведено належним чином, воно може знову травмувати постраждалих та свідків, піддати їх додатковому ризику, вплинути на якість та надійність наданої інформації та спотворити спогади постраждалих та свідків про подію(-ї).
Якщо інтерв’ю не задокументовано належним чином, це може призвести до суперечностей в офіційних записах про події, що може негативно вплинути на правдоподібність свідчень постраждалих і свідків під час подальшого судового розгляду.
Спеціалісти-практики повинні бути належним чином підготовлені до проведення інтерв’ю, мати особливий досвід інтерв’ювання постраждалих/свідків сексуального насильства. Під час інтерв’ювання дітей та інших вразливих груп постраждалих та свідків (наприклад, осіб із психічною або фізичною інвалідністю), спеціалісти-практики повинні вміти належно реагувати на індивідуальні потреби та можливості опитуваної особи.
Іноді інтерв’ю постраждалих/свідків не потрібне і його не рекомендується проводити, і в таких випадках спеціалісти-практики повинні зуміти обґрунтувати необхідність проведення інтерв’ю. Спеціалісти-практики без відповідної підготовки та досвіду повинні утримуватися від інтерв’ювання постраждалих та інших свідків;
Інтерв’ю— це не допит.

Правила комунікації включають дії, які слід вчиняти і які вчиняти не слід.

СЛІД:

Приділяти всебічну увагу опитуваній особі та показувати це, застосовуючи позу активного слухання: підтримувати ввічливий контакт очима, кивати або казати «ммм-хмм», щоб встановити зв’язок та заохотити постраждалу особу/свідка продовжувати говорити;
Дозволяти постраждалій особі/свідку говорити вільно, без переривань;
Зберігати спокій та не дозволяти власним емоціям порушувати процес інтерв’ювання; дозволяти постраждалій особі контролювати темп та межі розкриття;
Поводитися заспокійливо, підтримувати та підбадьорювати;
Формулювати зрозумілі, прості та відкриті запитання; ставити одне запитання за один раз;
Використовувати зрозумілу, просту мову та обов’язково роз’яснювати будь-які незнайомі терміни;
Визнавати найбільш складні аспекти розповіді та пояснювати, чому потрібні ці подробиці, якщо вони потрібні;
Приділяти увагу невербальній комунікації; знати, коли необхідно припинити ставити певні запитання або змінити тему;
Поважати погляди, переконання, думки та емоції постраждалої особи/свідка – не просіть її (його) припинити плакати або заспокоїтися.

НЕ СЛІД:

Перебивати постраждалу особу/свідка;
Тиснути на постраждалу особу/свідка та повторювати запитання знову і знову;
Змушувати постраждалу особу/свідка повторювати історію її (його) зґвалтування різним людям;
Злитися або примушувати постраждалу особу/свідка говорити;
Витріщатися на постраждалу особу/свідка;
Виражати недовіру, відразу, осуд, роздратування або шок;
Припускати, що ви знаєте, що хоче сказати постраждала особа/свідок;
Проводити поспіхом інтерв’ю в цілому або його завершальний етап.

Б. Схема інтерв’ю

Інтерв’ю не може стати успішним само по собі. Воно має бути добре спланованим, мати послідовну логічну структуру, деталізовану в письмовому вигляді, а також проводитися під пильним контролем, аби забезпечити найбільші шанси на отримання детальної, точної та вірогідної інформації.

Модель РЕАСЕ – це корисна схема, яка допоможе спеціалістам-практикам здійснювати професійний контроль над складним і динамічним процесом та забезпечувати його чіткість та структурованість до, під час та після самого інтерв’ю. Символіка РЕАСЕ представляє всі п’ять стадій проведення інтерв’ю:

Р Planning and Preparation – Планування і підготовка;

Е Engage and Explain – Залучення та роз’яснення;

А Account and Clarification – Розповідь та уточнення;

С Closure – Завершення;

Е Evaluation – Оцінка.

Планування та підготовка

Усі стадії моделі РЕАСЕ важливі, але ключову роль у цій схемі відіграють планування та підготовка. Спеціалісти-практики, які не складають план та не готуються належним чином, можуть звести інтерв’ю до рівня нерегламентованої бесіди. А це часто призводить до того, що постраждалий/ свідок стверджує те, що спеціаліст-практик вже знає, у що вірить або що хоче почути, незалежно від того, правда це чи ні. Окрім нечіткості та (або) неповноти інформації, недостатність планування та підготовки може також призвести до подальшого завдання шкоди постраждалим та іншим свідкам.

Резюме того, що слід робити та говорити на стадії планування і підготовки:

а. Попередні міркування

З’ясуйте, які види допомоги та системи підтримки доступні для різних категорій постраждалих (жінок, чоловіків та дітей), а саме: медична/соціально-психологічна підтримка та захист свідків, якщо такі є, та визначте обов’язки, які команда з проведення документування може/не може взяти на себе стосовно постраждалих/свідків;
Оцініть фактори ризику, пов’язані із зустріччю постраждалого/свідка з вами, ретельно оцініть ризик та підготуйте план безпеки;
Отримайте належне розуміння контексту, в якому відбувається сексуальне насильство, та різних елементів злочинів, передбачених національним та міжнародним правом;
Зверніть увагу на ґендерну динаміку в державі або регіоні, де відбулись злочини, пов’язані з сексуальним насильством (наприклад, ґендерна ідентичність, сексуальні меншини, статеві стереотипи расових, етнічних груп чи корінних народів або осіб з інвалідністю);
Зверніть увагу на те, що в різних культурах існують різні стилі спілкування (наприклад, в деяких культурах спілкування пряме і люди готові відразу перейти до суті справи, а в інших – не пряме);
Забезпечте відповідну підготовку та підбір персоналу.

б. Підготовка до самого інтерв’ю

Проведіть дослідження будь-яких конкретних юридичних вимог щодо збирання офіційних свідчень у правовій системі, у якій ви працюєте (тобто прийнятих під присягою, офіційно задокументованих, зібраних відповідними відомствами), якщо це ваша мета, і у вас є офіційний мандат. Деякі спеціалісти-практики можуть мати дозвіл збирати офіційні свідчення, а інші – збирати лише заяви (від першої особи) або нотатки, зроблені під час інтерв’ю (від третьої особи). Спеціалісти-практики без офіційного мандата повинні записувати інформацію у формі нотаток, зроблених під час інтерв’ю, лише для того, щоб уникнути створення авторитетних записів подій, які можуть бути використані проти постраждалого/свідка в майбутньому судовому розгляді. Вирішіть питання щодо того, яка методологія буде застосовуватись для збору даних (наприклад, лише нотатки, записані вручну/надруковані нотатки).
Встановіть мету інтерв’ю, підготуйте перелік персональних даних, інформацію щодо яких треба отримати, та письмового плану проведення інтерв’ю (наприклад, «паттерн» або попередню схему інтерв’ю). Визначте пріоритетні запитання/теми у випадку, якщо у вас обмежений час або інтерв’ю несподівано скорочується (наприклад, опитувана особа затримується або має піти раніше).
Визначте найбільш придатне місце для проведення інтерв’ю з огляду на обставини, хоча варіанти можуть бути обмежені, беручи до уваги:

безпеку та комфорт місця проведення для опитуваної особи;
конфіденційність місця проведення (як у приміщенні, так і на відкритому повітрі), забезпечуючи, неможливість бути побаченими або підслуханими;
нейтральність місця проведення, яке не повинно бути пов’язане з конкретною подією, такою як сексуальне та ґендерно-зумовлене насильство/катування;
забезпечення доступу, такого як відокремлений вхід, аби уникнути ситуацій, за яких постраждалого/свідка можна ідентифікувати або піддати тавруванню;
відповідність, засновану на культурних, релігійних та інших причинах;
зручність доступу/відстані до місця проведення для опитуваної особи;
можливість оплати транспорту або надання транспорту до місця проведення для опитуваної особи.

Надайте достатньо часу для проведення повного інтерв’ю (наприклад, мінімум 3-6 годин з перервами для інтерв’ювання дорослих), уточніть, скільки часу має опитувана особа та забезпечте належний розподіл опитувань на часові проміжки таким чином, щоб уникнути зустрічі постраждалих/свідків один з одним. У разі участі перекладачів тривалість інтерв’ю буде суттєво довшою та знадобиться додатковий час. Запропонуйте продовжити інтерв’ю наступного дня, щоб уникнути виснаження або надмірного втручання у повсякденне життя постраждалих/свідків. Не забудьте залишити достатньо часу після кожного інтерв’ю для перегляду вашого плану документування з урахуванням нової отриманої інформації.
Оцініть анкету опитуваної особи та розробіть план дій у непередбачуваних обставинах для потенційно можливих реакцій або потреб. Підготуйте та обговоріть з опитуваною особою відповідну легенду (у разі необхідності), за допомогою якої особа б пояснила, чому зустрічається з вами, якщо хтось запитає або побачить її.
Визначте важливі теми та потенційні питання, що стосуються конкретних елементів злочинів, що використовуються в документованому вами контексті. Плануйте розпочати інтерв’ю з широкого запитання відкритого типу, наприклад: «Розкажіть мені, що трапилось», а далі використовуйте запитання відкритого типу («Розкажіть мені…», «Поясніть мені…», «Опишіть мені…») та переконайтеся, що охопили всі аспекти злочину («хто», «що», «де», «коли», «як»), а також спитайте «звідки ви знаєте».
Обміркуйте належну мову та термінологію, яку слід використовувати під час інтерв’ю, та обговоріть це з перекладачем. Зокрема, складіть глосарій ключових термінів та кодових фраз, які будуть використовуватися для культурного позначення актів сексуального характеру та частин тіла (наприклад, фрази «вони образили мене» або «вони зробили мені погано» можуть використовуватись як кодові фрази для зґвалтування; «вони мучили мене» — охоплювати дуже широкий спектр форм фізичного та психологічного насильства), а також визначати будь-які відмінності в мові, яка зазвичай використовується дітьми або підлітками.
Якщо це можливо та доречно, подумайте над призначенням іншої особи, ніж інтерв’юер, яка б робила нотатки під час інтерв’ю (стенографіста), адже може виникнути складність в одночасному слуханні та управлінні інтерв’ю і точним записом інформації, яку розповідає постраждала особа/свідок. Спеціалісти-практики повинні робити таку оцінку з огляду на обставини, що складаються в конкретному випадку (зокрема, тип постраждалої особи, стать стенографіста та склад решти команди) у світлі потенційного впливу присутності додаткової особи в приміщенні.
Підготуйте всі необхідні документи (наприклад, діаграми, фотографії, карти, відеозаписи), які ви можете показати постраждалим/свідкам та обладнання (наприклад, фотокамеру і лінійку, щоб сфотографувати травми, папір для нотаток і ручки) та переконайтеся у тому, що ви знаєте, як користуватися технічним обладнанням. Однак будьте обережні і не показуйте постраждалим/свідкам ті діаграми, фотографії або відеозаписи, які можуть змінити їх свідчення. Якщо ви не впевнені, що демонстрація якогось матеріалу постраждалим/свідкам не приведе до зміни їх показань, не показуйте цей матеріал.
Забезпечте наявність паперу для постраждалих/свідків, на якому вона/він зможе писати/малювати (наприклад, карти, обстановку в приміщенні), щоб можна було легше зрозуміти її/його бачення.
Якщо це можливо, заздалегідь дізнайтеся у постраждалої особи/свідка, чи вона/він хоче, щоб інтерв’юер та (або) перекладач були певної статі – жіночої або чоловічої. Пам’ятайте, що не треба виходити з того, що жінка-постраждала/свідок віддасть перевагу жінці-інтерв’юеру/перекладачу, а чоловік-постраждалий/свідок – чоловіку-інтерв’юеру/ перекладачу; кожна постраждала особа/свідок може зробити власний вибір.
Переконайтеся, що постраждала особа/свідок знає, чого очікувати, щоб мати можливість спланувати технічні (наприклад, догляд за дитиною, відсутність на роботі/вдома) та психологічні/емоційні (наприклад, підтримка з боку особи, яка користується довірою) аспекти.
Зверніть увагу на організаційні питання, обговоріть їх разом з опитуваною особою (у разі потреби) та підготуйте місце для проведення інтерв’ю, якщо це можливо за наявних обставин:

забезпечте наявність питної води у приміщенні;
можливість скористатися туалетом;
вимкніть свій телефон та переконайтеся, що ніщо не буде вас відволікати;
організуйте місця для сидіння (наприклад, стільці, столи, де кожен буде сидіти), щоб постраждала особа/свідок та інтерв’юер відчували себе комфортно і безпечно;
вирішіть, яким чином постраждала особа/свідок добиратиметься до місця проведення інтерв’ю і назад (зокрема, обміркуйте питання безпеки, відстань, можливу оплату проїзду для постраждалої особи/свідка та час, в який буде проводитись інтерв’ю);
обміркуйте можливі заходи щодо догляду за дітьми, піклування про людей похилого віку або хворих, або щодо інших нагальних сімейних проблем, а також, у разі необхідності, щодо обов’язків, пов’язаних із роботою, аби допомогти постраждалій особі / свідку розслабитись та більше сконцентруватися;
підготуйте додаткові засоби, якщо опитуваною особою є дитина;
переконайтеся, що всі витрати (наприклад, витрати на проїзд, проживання, харчування, зв’язок) належним чином фінансуються і задокументуйте це на випадок, якщо на пізнішій стадії буде заявлено, що опитувану особу було підкуплено/піддано надмірному впливу. Хоча свідкам ні в якому разі не можна платити за їх свідчення, цілком доречним є відшкодування фактичних або розумних витрат, пов’язаних із участю в інтерв’ю.

Визначте безпечну та конфіденційну систему для запису інформації, отриманої під час інтерв’ю, зокрема, це стосується строго секретної інформації (імена, дати, місця) для захисту особи постраждалих/свідків.

Залучення та роз’яснення

Залучення та роз’яснення – це перша стадія самого інтерв’ю. Залучення – перший крок, призначений для встановлення взаєморозуміння та заохочення до бесіди. Пояснення – це стадія, що використовується для роз’яснення мети інтерв’ю та того, що очікується від опитуваної особи. Її мета – побудувати гарні робочі стосунки та створити атмосферу, у якій опитувана особа буде мати бажання спілкуватися та ділитися інформацією.

Атмосфера, яку створюють спеціалісти-практики як інтерв’юери, буде найважливішим чинником успіху або невдачі інтерв’ю, а перші враження можуть мати позитивний або негативний вплив на весь процес. Тому дуже важливо витратити необхідну кількість часу на цій критично важливій стадії інтерв’ю. Якщо у постраждалої особи/свідка є антипатія або недовіра до інтерв’юера, перекладача або іншого члена команди, вона/він не буде відвертим. Процес інформованої згоди, який включає досягнення згоди на всіх стадіях і відносно всіх аспектів документування, складає критично важливу частину цієї стадії інтерв’ю. Гарний спосіб переконатися, що постраждалій особі/свідку зрозуміла проблема – попросити її/ його переказати вам інформацію своїми словами.

Розповідь та уточнення

Мета стадії «Розповідь та уточнення» – отримати точне та вірогідне пояснення щодо подій, які документуються. Протягом стадії «Залучення та роз’яснення» інтерв’юер може більше розмовляти, при цьому на стадії «Розповідь та уточнення» він зможе менше розмовляти і більше слухати, адже йому необхідно зрозуміти та проаналізувати те, що було сказано.

і. Типи запитань

Є декілька базових типів запитань, із якими спеціалісти-практики повинні бути ознайомлені, і які можуть бути корисними під час інтерв’ювання постраждалої особи та інших свідків актів сексуального насильства.

Запитання, які ставляться перш за все, є найважливішими та можуть задати правильний тон для подальшого інтерв’ю. Підхід повинен полягати в тому, щоб «витягнути інформацію» з опитуваної особи, починаючи із запитань відкритого типу (тобто таких, що вимагають розгорнутої відповіді) для отримання її/його широкої безперервної розповіді, а потім перейшовши до більш конкретних запитань для отримання конкретної детальної інформації та уточнення пояснення у разі необхідності, все ще використовуючи запитання відкритого типу.

Переривання можуть негативно вплинути на відтворення спогадів та призвести до втрати спеціалістами-практиками критично важливої інформації. Якщо забезпечити постраждалу особу/свідка часом та простором для безперервної та вільної розповіді та заохочувати її/його продовжувати розмову, це допоможе отримати найбільш повне та детальне пояснення.

Спеціалісти-практики повинні фокусуватися на використанні запитань лише відкритого типу. Необхідно уникати прямих запитань або запитань щодо поглядів/переконань, а також складних запитань закритого типу та таких, що примушують робити вибір, оскільки вони пропонують або припускають, яку інформацію має надати опитувана особа.

іі. Тематичні області для запитань

На стадії «Планування і підготовка» спеціалістам-практикам треба буде визначити теми та тематичні області для запитань. Тип і ступінь деталізації, які спеціалісти-практики повинні встановити щодо конкретного акту (актів) сексуального насильства, будуть відрізнятися залежно від їх мандата та юрисдикції, і вони повинні підготувати відповідні питання, зважаючи на принцип «не завдавати шкоди» і уникаючи складних або незручних запитань, які не є необхідними для реалізації їх мети.

Спеціалісти-практики, які розслідують сексуальне насильство як злочин, можуть потребувати встановлення конкретних деталей про проникнення або частини тіла та ставити детальні запитання з цією метою. Важливо, щоб вони включали питання не лише про сам акт, але й про всі складові сексуального насильства як злочину за міжнародним правом (основні, контекстуальні та пов’язуючі елементи) відповідно до контексту, в якому вони документуються.

Спеціалісти-практики, які документують сексуальне насильство для адвокатування або з метою звітування, можуть, з іншого боку, не потребувати встановлення такого ступеня деталізації щодо проникнення або частин тіла, і повинні уважно стежити за тим, щоб не використовувати юридичні терміни, коли вони не знають деталей того, що сталося.

Спеціалісти-практики також повинні систематично включати запитання, що стосуються фізичного, психічного, соціального та економічного впливу сексуального насильства на постраждалу особу/свідка, тому що докази щодо впливу можуть не тільки допомогти встановити складові злочинів або поріг тяжкості правопорушення, це також необхідно для призначення покарання та відшкодування.

ііі. Приклади запитань

Приклади запитань щодо акту; наприклад, які встановлюють конкретні складові зґвалтування.

Перша складова зґвалтування:

«Якщо можливо, якщо це не занадто важко для вас, спробуйте, будь ласка, описати мені, що вони вам робили? Я знаю, що це може бути непросто, не поспішайте, будь ласка».
(Якщо вона/він каже, що її/його «зґвалтували» по черзі, або використовується якийсь сленг чи загальна термінологія, що, як ви знаєте, означає зґвалтування, ви повинні довести запитання до кінця, щоб отримати фактичний опис проникнення)
«Коли ви говорите, що вас зґвалтували, чи можете ви, будь ласка, розказати мені, що саме вони робили, коли ґвалтували вас?»
«Мені буде набагато легше зрозуміти, що трапилось, якщо буде більше деталей. Якщо можете, розкажіть мені, будь ласка, яка частина вашого тіла була травмована».
«Що вони використовували, щоб зробити це?» Друга складова зґвалтування: «Чи могли б ви, будь ласка, описати нам обставини, які були у вашому оточенні, коли відбувалися ці події?»
«Чи можете ви розказати нам, де ви були?»
«Хто був поряд?»
«Що відбувалось?»
«Чи можете ви, будь ласка, описати місцевість навколо?»

Приклади запитань щодо контексту; наприклад, для встановлення складових зґвалтування як злочину проти людяності:

Перша та друга складові:

«Чи можете ви розказати мені, що ще відбувалося до скоєння актів, які ви описали?
«Чи можете ви розказати мені, що ще відбувалося під час скоєння актів, які ви описали?»
«Чи можете ви розказати мені, що ще відбувалося після скоєння актів, які ви описали?»
«Чи можете ви розказати мені про тих людей, яких ви згадували?»
«Як вони були одягнені?»
«Що вони несли?»
«Звідки вони прийшли?»
«Які військові об’єкти або обладнання, або персонал, якщо такі були, знаходились поблизу?»
«Чи можете ви описати, яким чином здійснювався напад, про який іде мова?»
«Що трапилося спочатку, що після цього, і що ще пізніше?»
«Чи знаєте ви про когось ще, з ким поводилися аналогічним чином?»
«Як ви дійшли такого висновку?»
«Чи були ви свідком інших інцидентів нападів, схожих на той, що ви тільки-но описали?»
(Вона/він розказує вам про деталі інцидентів, свідком яких вона/він була/був, щоб ви змогли розібратися хто, що, коли, де, як та звідки вона/він це знає.)

Техніки інтерв’ю

Застосування правильних технік, поведінки та ставлення під час інтерв’ю є критично важливим для того, щоб постраждала особа/свідок мали відчуття поваги, наснаження та комфорту, щоб ділитися інформацією.

Резюме того, що слід робити та говорити на стадії розповіді та уточнення:

Отримати повну безперервну першу розповідь постраждалої особи/свідка про події, дозволяючи їй/йому розказати свою історію у власний спосіб, перш ніж ставити конкретні запитання, особливо ті, що стосуються акту сексуального насильства.
Використовувати якомога коротші та точні запитання відкритого типу та розпочати інтерв’ю з питань типу «Розкажіть мені…», «Поясніть мені…», «Опишіть мені…» із метою заохотити опитувану особу бути відвертою та надати широку відповідь (на противагу однослівній або відповіді «так/ні»).
Сформуйте хронологічну структуру, слідкуючи за розповіддю свідка. Хоча є й інші варіанти, але хронологічне інтерв’ю – найбільш загальний та простий підхід у більшості випадків. На стадії уточнення намагайтеся знайти баланс між тим, щоб дотримуватись хронології, забезпечуючи, щоб всі складові були охоплені, та враховувати раціональне використання часу.
Після початкової розповіді, у якій опитувана особа згадує декілька тем, іноді корисно позначити кожну з них, обираючи беземоційну ознаку, щоб потім можна було б повернутися до них під час розмови з опитуваною особою швидко, максимально уникаючи неясності.
Для кожної теми визначте питання типу «хто», «що», «коли», «де» та «як» щодо злочину, при цьому уникаючи звернення до постраждалої особи/свідка з питаннями типу «чому», щоб не звинуватити постраждалу особу/свідка. Пам’ятайте, що ви не повинні притримуватися надто жорстко цього переліку і маєте слідкувати за тим, щоб реагувати на почуте від постраждалої особи/свідка. Не забувайте питати «Звідки ви знаєте?» або «Як ви дійшли такого висновку?», щоб прояснити припущення та висновки постраждалої особи/свідка. Відповіді на ці запитання часто надаватимуть вам найважливіші докази. Намагайтеся не переходити дуже швидко від однієї теми до іншої під час інтерв’ю з дітьми та не ставити декілька запитань за один раз (наприклад, «Де ви були та хто був із вами?»).
Ставлячи конкретні запитання, приймайте такі відповіді, як «Я не знаю» або «Я не можу згадати», як цілком обґрунтовані: наполегливість може просто призвести до втрати взаємозв’язку або до того, що свідок почне робити припущення.
Уникайте прямого надання інформації, отриманої під час інтерв’ю з іншими особами або з інших джерел, та намагайтеся відокремлювати кожне інтерв’ю одне від одного.
Продовжуйте питати постраждалу особу/свідка про те, чи робили з ними ще щось, або чи примушували їх робити щось після того, як вже була скоєна одна з форм насильства. Часто буває, що інтерв’юер зупиняється після того, як розкриє один вид нападу, але він не повинен допускати, що це і все, що трапилось. Чим більше страждань принесла пережита подія, тим складніше буде постраждалій особі/свідку підібрати слова, щоб описати її.
Якщо повідомляється, що одна й та сама подія траплялася декілька разів (наприклад, затриману особу виводили з її камери для допиту та наруги), запитайте, що взагалі трапилось, а потім спитайте про перший та останній рази (вони, як правило, найкраще запам’ятовуються) та чи була якась відмінність або щось дивне стосовно будь-якого з інших разів.
Організуйте регулярні короткі перерви для відпочинку/розслаблення, які також дають можливість інтерв’юеру поміркувати про те, чи інтерв’ю все ще рухається в правильному напрямку, та перевірити наявність неточностей, упущень тощо.
На стадії уточнення підтвердьте те, що було сказано щодо кожного аспекту пояснення, щоб переконатися, що ви все точно розумієте перед тим, як перейти до іншого питання, повторивши слова постраждалої особи/свідка. Ніколи не змінюйте її/його слова, адже це тільки зашкодить. Якщо в межах однієї теми є багато інформації, підтвердьте відповідь опитуваної особи перед завершенням теми, а потім підсумуйте всю тему, використовуючи саме слова постраждалої особи/свідка перед тим, як продовжити. Такий підхід допомагає підтримувати професійні робочі стосунки через демонстрацію того, що ви прослухали та зрозуміли, що було сказано, а також надає опитуваній особі можливість додати або внести зміни до того, що він/вона сказал(-а). Для того, щоб підтримати хід розмови, поєднайте підсумок з наступною темою через питання відкритого типу, наприклад: «Ви зазначили, що перший чоловік зайшов та штовхнув вас на підлогу. Що трапилося далі?»
Попросіть опитувану особу, якщо це доцільно, щоб він/вона намалював(-ла) карту, план або ескіз місцевості, де відбувся інцидент. Попіклуйтеся про зазначення дати, позначки / коду з ключем та збережіть цей матеріал для використання в майбутньому. Зауважте, однак, що деякі люди можуть не знати, як користатися картами або дивитися на місцевість з висоти пташиного польоту, тому інші методи можуть виявитися більш доцільними для деяких свідків.
Запитайте опитувану особу, якщо це доцільно, чи є в нього/неї відповідні фотографії, відеозаписи або текстові повідомлення на мобільному телефоні або інші докази.
Визнавайте, що для згадування подій потрібно докладати розумові, а часто й емоційні зусилля, та не забувайте про нестійкість людської пам’яті й невербальну комунікацію (наприклад, зміну інтонації, рух очима та міміку). Перевіряйте через відповідні проміжки часу, як почувається опитувана особа, чи потрібна йому/їй перерва, але уникайте переривання його/її розповіді або натяків на те, що ви хочете змінити тему або перестати слухати про пережиту стресову ситуацію. Така перевірка також допомагає вводити нові теми в інтерв’ю і дає можливість покращити емоційний стан опитуваної особи, дозволяючи йому/їй контролювати процес.
Ретельно обдумайте, як формулювати питання, особливо, коли маєте справу з дітьми, оскільки вони можуть піддаватися навіюванню, тлумачити речі буквально або намагатися дати таку відповідь, яка, на їх думку, задовольнить дорослого.

Завершення

Завершення – це остання стадія інтерв’ю. Інтерв’ю не повинні закінчуватися раптово, важливо залишити достатньо часу, щоб завершити їх належним чином, і пояснити наступні стадії процесу постраждалій особі/свідку.

Перед закінченням інтерв’ю спеціалісти-практики повинні звернути увагу на наступні питання у світлі свого записаного плану інтерв’ю та інформації, отриманої під час нього:

Чи я поставив всі запитання, які хотів?
Чи надали постраждала особа/свідок всю інформацію, яку вони могли та хотіли надати?
Чи я досяг всіх цілей інтерв’ю?

Резюме того, що слід робити та говорити на стадії завершення:

Знову спитайте постраждалу особу/свідка, чи мають він/вона щось додати, або чи якийсь аспект, пов’язаний з подією, залишився не обговорений.
Спитайте постраждалу особу/свідка, чи є в неї/ нього якісь питання або зауваження. Можливо, у неї/нього є переживання або зауваження щодо їх персональної безпеки або якогось іншого питання. Якщо вони ставлять запитання, відповідайте чесно, а якщо ви не знаєте відповіді, скажіть про це.
Обговоріть з постраждалою особою/свідком її/ його потреби та поясніть їй/йому, які є можливі варіанти їх забезпечення. Важливо ще раз підкреслити, що звернення до надавачів послуг не залежать від участі постраждалої особи/свідка в інтерв’ю, і що її/його інформація буде надана постачальникам послуг лише за її/його інформованої згоди. У разі, якщо постраждала особа/свідок не погоджується на допомогу, надайте їй/йому контактну інформацію надавачів послуг, щоб вони мали можливість сконтактувати з ними пізніше, якщо вона/він передумає.
Уточніть у постраждалої особи/свідка, який для неї/нього є найкращий спосіб бути на зв’язку. Подумайте про те, як лишатися на зв’язку та знаходити її/його протягом багатьох місяців або року після проведення інтерв’ю. Наприклад, за згодою опитуваної особи запишіть імена членів родини, близьких друзів у спільноті, місцевій церкві або колективі – будь-кого, хто зможе допомогти спеціалістам-практикам знайти опитувану особу. Надайте постраждалій особі/свідку достатньо інформації, щоб вона/він могла/міг вийти на зв’язок з вами.
Повторіть постраждалій особі/свідку їх занепокоєння та надану ними інформацію, яку вони надали, і вирішіть будь-які практичні питання, про які вони говорили (наприклад, питання безпеки, звернення до надавачів послуг, питання щодо контакту в майбутньому).
Перечитайте свідчення, розповідь чи зроблені записи постраждалій особі/свідку з обережністю, оскільки їм може бути надзвичайно важко чути власні переживання, виражені простою мовою без емоцій. Спеціалісти-практики, які мають офіційний мандат документувати сексуальне насильство в судових цілях, повинні отримати її/його підпис у разі необхідності. Спеціалісти-практики, які документують сексуальне насильство без офіційного мандата, не повинні отримувати підпис постраждалої особи/свідка, щоб уникнути створення авторитетного звіту про події, які можуть бути використані проти постраждалої особи / свідка в суді в подальшому.
Будьте готові до нової інформації та повернення на стадію «Розповідь» при необхідності. Треба вміти пристосуватися до обставин, і може статися, що постраждала особа/свідок надасть істотну інформацію, яка ще не обговорювалася на цій стадії.
Поясніть постраждалій особі/свідку, що робити, якщо вони пригадають більше інформації в подальшому. Вони можуть, наприклад, занотувати, якщо пригадають щось ще, перш ніж зв’язатися з вами.
Спитайте у постраждалої особи/свідка, чи є ще хтось, з ким інтерв’юер може поговорити з приводу події (подій).
Завершіть інтерв’ю на нейтральній ноті та оцініть емоційний стан постраждалої особи/свідка. Якщо виявиться, що вона/він відчуває пригнічення за результатами інтерв’ю, постарайтеся повернути її/його до сьогодення та налаштуйте на позитивний лад. Дізнайтеся, що вона/він робитиме далі, куди піде та яку підтримку (наприклад, від друзів, родини) вона/він може мати відразу ж після інтерв’ю. Поясніть, що пригадування та опис їх досвіду може призвести до того, що травматичні спогади спливатимуть час від часу, і що вони можуть стати причиною поганого сну на деякий час. Якщо вона/він ззовні виглядатиме пригніченою (пригніченим) протягом завершальної стадії, зверніться за підтримкою професійного психолога.
Поясніть та прослідкуйте за тим, щоб постраждала особа/свідок розуміли, що відбуватиметься далі, переконавшись у тому, що її/його очікування стосовно часових меж, можливої компенсації тощо виправдані. Подумайте про те, щоб у подальшому поговорити з постраждалою особою/свідком незабаром після інтерв’ю, якщо це можливо та реально, стосовно того, щоб робити так і далі через рівні проміжки часу. Отримання інформації під час одноразового процесу без будь-якого подальшого контакту може викликати у постраждалої особи/свідка почуття того, що її/його використали. Залежно від конкретного випадку повідомте їй/ йому про те, що ви можете вийти на зв’язок з ними протягом декількох днів, щоб перевірити їх стан, проінформувати про будь-який потенційний розвиток подій, якщо буде необхідність, і дізнатися, чи не згадали вони щось ще.
Запитайте їх знову, чи дають вони свою інформовану згоду на інтерв’ю та використання або розголошення інформації. Дозвольте їм змінити свою думку і забрати назад свою згоду за бажанням.
Висловіть вдячність постраждалій особі/свідку за участь в інтерв’ю та подякуйте за розмову з вами. Намагайтеся використовувати культурні доречні жести (наприклад, обмін рукостисканнями) під час від’їзду.

Оцінка

Оцінка – це остання стадія процедури РЕАСЕ, яка становить невід’ємну частину процесу інтерв’ю, як і будь-яка інша стадія. Інтерв’ю буде ефективним лише в тому разі, коли ви знаєте, для чого та як його проводити («Планування та підготовка»), та якщо потім ви оціните його вплив та значущість («Оцінка»).

Резюме того, що слід робити та говорити на стадії оцінки:

Проводити повний дебрифінг безпосередньо після кожного інтерв’ю або в той же день, включно з первинною оцінкою свідків, та звертати увагу на можливі вікарні травми членів команди документування, що особливо важливо, якщо розповіді містять надзвичайно тривожну інформацію. Дебрифінг дозволяє порівнювати записи та обговорювати версії сказаного, особливо залученим особам. За відсутності дебрифінгу члени команди документування, скоріш за все, обговорюватимуть матеріали поза межами робочого середовища, з підвищеними ризиками щодо безпеки всіх зацікавлених сторін.
Оцінювати отриману інформацію та визначати, чи були досягнуті цілі та завдання інтерв’ю. З цією метою ви можете поставити собі такі запитання:

Яку якість мають зроблені записи?
Стосовно вашого плану інтерв’ю та початкових завдань, чи переглядалися вони протягом процесу інтерв’ю? Як що так, то чому?
Чи виконали ви початкові (або переглянуті) завдання?
Чи отримали ви інформацію про всі складові/ пункти, необхідні для підтвердження злочину сексуального насильства, про який йшлося?
Яка додаткова інформація у вас є зараз?
Чи сумісна вона з уже отриманими доказами?
Чи існують конфлікти, які потребують вирішення?
Які додаткові запити вам потрібно зробити за результатами цього інтерв’ю?

Перегляньте План документування з урахуванням інформації, отриманої протягом інтерв’ю. З цією метою ви можете поставити собі такі запитання:

Який вплив має нова інформація на План документування в цілому?
Чи отримали ви орієнтири щодо додаткових потенційних постраждалих осіб / свідків?
Чи існують нові напрями розслідування, які вам слід довести до кінця?
Які дії вам потрібно виконати далі?

Спробуйте покращити свої навички інтерв’ю, оцінюючи власну роботу як інтерв’юера та встановлюючи цілі на майбутнє, якщо це необхідно. З цією метою ви можете поставити собі такі запитання (а працюючи з колегою, обмінятися думками):

Що ви зробили добре?
Що ви могли б зробити краще?
Які навички ви могли б розвивати в майбутньому?
Яким чином ви можете отримати ці навички?

Запис інформації, отриманої під час інтерв’ю

Інтерв’юючи постраждалих осіб та інших свідків та роблячи нотатки переконайтеся, що ви дотримались такого мінімуму:

Включили якомога більше особистої інформації, використовуючи систему нумерації, щоб зв’язати особисті дані з відомостями або нотатками, зробленими під час інтерв’ю, для цілей безпеки. Майте на увазі, що постраждала особа/свідок може сприйняти запит на надання такої особистої інформації вороже.
Відокремлюйте коментарі (зокрема, втручання, емоційні реакції) і думки та аналітичну роботу інтерв’юера від нотаток, зроблених під час інтерв’ю.
Робіть нотатки від першої особи, як це розказує постраждала особа/свідок (для спеціалістів-практиків, які мають офіційний мандат). Спеціалісти-практики без офіційного мандата не повинні робити нотатки від першої особи, отримувати свідчення/записи інтерв’ю, підписані постраждалою особою / свідком та (або) використовувати аудіо- або відеозаписи інтерв’ю. Це може навіть привести до створення авторитетних записів про події, які потенційно будуть суперечити офіційним заявам, отриманим за допомогою механізмів застосування належних повноважень у подальшому, та будуть застосовані для підривання вірогідності свідчень постраждалої особи/свідка.
Не підсумовуйте, не скорочуйте та не обрізайте частини інформації, наданої постраждалою особою / свідком.
Перш ніж завершити інтерв’ю зачитайте постраждалій особі/свідку нотатки, зроблені під час показань/інтерв’ю. Хоча це забирає багато часу, дуже важливо пересвідчитися, що інформація, яку ви отримали від свідка, є максимально точною.
Занотуйте будь-які інші докази, отримані від цієї постраждалої особи/свідка під час показань/ інтерв’ю (наприклад, зроблені фотографії речових доказів) та використайте систему нумерації, щоб уникнути перехресних посилань.
Зберігайте імена та іншу особисту інформацію окремо від нотаток, зроблених під час показань/ інтерв’ю, з міркувань безпеки.
Використовуйте стандартну систему для назви нотаток, зроблених під час показань/ інтерв’ю.
Записуйте та складайте докази кожної постраждалої особи/свідка окремо (тобто чітко розділяйте документи/файли).
Зберігайте іншу інформацію щодо свідка окремо: питання безпеки, життєва ситуація, стан здоров’я або інші питання, що мають відношення до постраждалої особи/свідка.
Зберігайте орієнтири (підказки) для подальшого розслідування, отримані від постраждалої особи або свідка окремо: ваш список підказок – результат вашої роботи і має зберігатися в окремому секретному місці.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції